протестантських церков

Протестантизму. Загальна характеристика основних

 

Мета:

- забезпечити у студентів знання з даної теми, закласти основи для подальшого вивчення світових релігій, їх структури, змісту, особливостей, впливу на психологію та світосприйняття віруючого;

- продовжити роботу над поняттями християнство, протестантизм, сформувати у студентів вміння визначати ознаки, структуру і типи релігій;

- прилучати студентів до надбань вітчизняної та світової культури;

- розвивати логічне мислення (систематизувати події у причинній послідовності) та концептуальне мислення (узагальнювати інформацію у новій змістовній формі);

- виробляти у студентів навичок гармонізації міжособистісних відносин, формування толерантності, неприйняття екстремістських теорій, спрямованих на агресію і насильство, виховувати студентів на основі загальнолюдських моральних цінностей.

 

 

План

1. Історія виникнення протестантизму

2. Віровчення і культ протестантизму

3. Протестантизм в Україні

4. Загальна характеристика основних протестантських церков.

 

Література:

1. Релігієзнавство. Навчальний посібник / за ред. С.А.Бублика. К., 1998.

2. Релігієзнавство. Навчальний посібник / за ред. М.Ф.Рибачука. К., 1997.

3. Калінін Ю.А., Харьковщенко Б.А. Релігієзнавство. - К., 1995.

4. Аляєв Г.Є., Горбань О.В., Мєшков В.М. Лекції з релігієзнавства. К., 1996.

5. Релігієзнавчий словник / за ред. А.Колодного і Б.Лобовика. К., 1996.

6. Тихонравов Ю.В. Религии мира. М., 1996.

7. Радугин А.А. Введение в религиоведение. М., 1996.

8. Біблія.

 

Студенти повинні знати:

- поняття протестантизму, його характерні риси, місце і час поширення;

- причини появи та поширення протестантизму в світі;

- зв'язок протестантського віровчення із загальнолюдськими цінностями;

- сучасне становище протестантизму в світі;

- характерні риси протестантизму, особливості віровчення;

- основні терміни і поняття: Реформація, протестантизм, лютеранство, анабаптизм, кальвінізм, англі­канство, баптизм, методизм, квакери, п'ятидесятництво, адвентизм, Свідки Єгови, хрещення, причастя, священство, конфірмація.

Студенти повинні вміти:

- називати та аналізувати характерні риси протестантизму, як напрямку християнства;

- аналізувати причини появи та поширення протестантизму в світі;

- розкривати зв'язок протестантського віровчення із загальнолюдськими цінностями;

- характеризувати сучасне становище протестантизму в світі;

- застосовувати під час відповіді та пояснювати основні терміни і поняття: Реформація, протестантизм, лютеранство, анабаптизм, кальвінізм, англі­канство, баптизм, методизм, квакери, п'ятидесятництво, адвентизм, Свідки Єгови, хрещення, причастя, священство, конфірмація.

 

 

1) Протестантизм — другий за кількістю своїх послідовників (майже 400 млн), після протестантизму, різновид християнства.

Протестантські об'єд­нання різноманітних течій поширені в багатьох країнах Європи, Америки, Азії, Південної Африки та Австралії (в Англії, ФРН, Швейцарії, Скандинавії, США, Канаді).

Має понад 250 напрямків.

 

Протестантизм виник в наслідок Реформації — соціально-політичного руху, що розпочався в Єв­ропі в XVI ст. та був спрямований головно проти феодалізму та його опори — католицизму.

 

Це було обумовлено тим, що в епоху Реформації відбувало­ся народження буржуазії, яка вимагала не лише зміни соціально-політичного устрою, а й нової ре­лігії, оскільки католицизм не відповідав її цілям і фактично захищав феодалізм. Так виникла потре­ба реформації католицизму, яку публічно виголосив Мартін Лютер (1483—1546). У 1517 р. він оп­рилюднив антипапський документ "95 тез" проти індульгенцій, де гостро критикував основні поло­ження віровчення й культу католицизму та вису­нув низку принципів, на яких мала б спиратися нова релігія.

Незалежно від Лютера у Швейцарії з пропозицією реформації католицизму виступив У.Цвінглі (1484—1531), який у 20-х рр. XVI ст. проголосив основою християнства лише Святе Пи­сьмо, рішуче заперечивши католицьку догматику, целібат, культ святих тощо. Його справу продов­жив Ж. Кальвін (1509—1564), який висунув дог­мат про абсолютне визначення наперед. Тоді ж по­чалася Реформація католицизму в Англії, під час якої 1571 р. парламент прийняв англіканський ка­нон — "39 статей", за якими главою церкви про­голошувався король, джерелом віри вважалося Святе Письмо, визнавалося виправдання вірою та ін. У Саксонії виникла течія анабаптизму (перехрещенці), які заперечували церковну ієрархію і формалізм таїнств. В Італії та Польщі Ф. Социн (1539—1604) заснував течію социніан, які запе­речували догмат про Трійцю, божественність Христа та ін.

 

Отже, в XVI—XVII ст. склалися такі протес­тантські напрями: лютеранство, кальвінізм, англі­канство, анабаптизм і социніани, яких об'єднали під загальною назвою ранній протестантизм. Із розвитком капіталістичного суспільства виникла потреба в досконаліших релігіях, які відповідали б новим соціально-політичним умовам і сподіван­ням людей. Тому в XVIII—XIX ст. окреслилися нові напрямки протестантизму на основі вже іс­нуючих віровизнань. Так склалися пізні протес­тантські церкви: баптизм, методизм, квакери, п'ятидесятництво, адвентизм, Свідки Єгови та ін. Протестантизм, оскільки він виник в епоху буржу­азних соціальних революцій та обумовлений потребами нових суспільних класів і верств,називають іще буржуазною формою християнства.

 

2) Віровчення і культ протестантизму характеризується низкою спільних для всіх течій віросповідних догматів та обрядів. Протестантизм визнає загальнохристиянські уявлення про існування Бога, його триєдність, про безсмертя душі, рай і пекло, про об'явлення та ін. Біблію (Старий і Новий завіти), проголошено єдиним джерелом віровчення, її вивчення і тлумачення є першим обов'язком кожного віруючого. Частина протестантів вважає що головним джерелом усіх релігійних положень є лише євангельські тексти (євангельські христия­ни), Богослужіння в протестантизмі гранично спрощене і зводиться до проповіді, молитов, співів псалмів та ін. Богослужіння, видрукування Біблії здійснюються національною мовою. За національ­но-територіальною чи державно-територіальною ознакою створено окремі протестантські церкви, які інколи об'єднуються у Всесвітні конфесійні альянси, федерації, союзи тощо.

 

Спільними для віровчення протестантизму є принципи:

а) "виправдання вірою" (Лютер) — спа­сіння людини залежить не від обрядів, дотриман­ня свят, пожертвувань на користь церкви, а лише від віри у спокутну жертву Христа;

б) "про абсо­лютне визначення наперед" (Кальвін) — Бог іще до створення світу вирішив питання про спасіння кожної людини, а тому не віра і не добрі справи впливають на її долю після смерті. Богообраність людини виявляється в доброчесності, побожності, успішній діяльності, покірності та ін.;

в) "загаль­ного священства" — кожний християнин, будучи вибраним і хрещеним, отримує "посвячення" на надприродне спілкування з богом, право пропові­дувати і здійснювати богослужіння без посередни­ків (церкви, духовенства). Тому в протестантизмі відсутні відмінність між священиком і мирянином, скасовано церковну ієрархію, введено виборність і звітність пресвітерів (керівник громади) та ін.

 

Відповідні зміни сталися вкульті протестантизму: було відхилено молитви за померлих,поклоніння святим і різноманітні свята на їхню ­честь, вшанування реліквій, мощей та ікон, скасо­вано монастирі й чернецтво, спрощено обряди, скорочено кількість релігійних свят, що їх відзна­чають католицизм і православ'я. Молитовні будів­лі звільнили від розкішного вбрання, вівтарів, ікон, статуй, дзвонів та іншої культової атрибути­ки.

Водночас англіканство все ж таки визнає сім таїнств, целібат, хрест, вівтар, скульптуру Христа.

Решта церков із семи християнських таїнств збе­регли лише хрещення і причастя, а лютеранство також вінчання, священство та конфірмацію. Дея­кі церкви (лютеранство, англіканство) зберегли єпископат, урочисті богослужіння. Християн­ським святам і обрядам у більшості протестантських конфесій надається здебільшого символічне значення.

 

3) Протестантизм в Україні поширився у XVIII ст., а надто після оприлюднення 1763 р. ма­ніфесту Катерини II "О дозволений всем иностранцам, в Россию вьезжающим, поселиться в которьгх губерниях они желают". Це обумовлено тим, що разом із заснуванням поселень західноєвропей­ських колоністів (німців, голландців, швейцарців та ін.) на землях Чернігівської губернії та півдня України (насамперед землі запорозьких козаків) значний прошарок серед них становили протестан­ти з Європи (лютерани, меноніти та ін.), які зазна­вали у своїх країнах переслідувань за релігійні пе­реконання. Угорська колонізація Закарпаття спричинила появу кальвіністів. Насильне пересе­лення естонців — учасників протестантського ру­ху до Криму обумовило поширення методизму.

З другої половини XIX ст. протестантські громади в Україні створювалися завдяки активній діяльнос­ті протестантських місіонерів. Отже, поширення протестантизму в Україні відбувалося за певних історичних умов та існування певної віротерпи­мості, відсутності на той час гострих міжконфесій­них конфліктів.

 

4) На сучасному етапі певного поширення у світі набули такі протестантські церкви:

 

Лютеранство (євангелічні лютеранські церк­ви) — протестантська течія, що склалася під час Реформації в Німеччині у XVI ст. Початок люте­ранству поклав віттенберзький чернець Мартін Лютер.

Лютеранському віровченню властиві:

d принцип "виправдання вірою" та інші догмати протестан­тизму.

d із християнських таїнств визнаються лише хрещення і причастя, а обряди конфірмації, шлю­бу і священства сприймаються в символічному значенні.

d велика увага приділяється ідеї "гріхов­ності всіх людей".

d лютеранські храми вирізняють­ся простотою і скромністю убрання, хоч і мають вівтар, скульптури Ісуса, розіп'ятого на хресті.

d зберігся єпископат, а служителі церкви мають уб­рання священиків.

d громади підпорядковуються єпископам і церковним радам.

d під час богослу­жінь звучить органна музика, здійснюються ду­ховні співи національною мовою.

d священною кни­гою поряд із Біблією є "Книга згоди", до якої ввійшли Великий і Малий катехізиси Лютера та інші богословські твори.

d лютеранські церкви фор­муються за національною ознакою та об'єднують­ся у Всесвітній лютеранський союз.

Лютеранські громади поширилися в Україні у XVIII ст. разом із переселенцями з Німеччини. За раз лютеранство сповідують громадяни німецької національності, які проживають компактнона те­риторії нашої країни, а також інші громадяни, які є послідовниками Шведської євангелічно-лютеранської церкви та ін.

 

Кальвінізм (реформаторство, пресвітеріан­ство і конгрегаціоналізм) — різновид протестан­тизму, що виник у період Реформації. Засновни­ком був Ж. Кальвін. Послідовники кальвініст­ських церков залежно від регіону походження на­зивалися реформатами, пресвітеріанами або конгрегаціоналістами.

¯ Віровчення кальвінізму, дже­релом якого є Біблія, спирається на загальні принципи догматики і культ протес­тантизму, а також на вчення Ж. Кальвіна про аб­солютну приреченість долі людини.

¯ Із християн­ських таїнств визнаються хрещення і причастя, що сприймаються віруючими як символи.

¯ Кальві­ністські храми позбавлені будь-якої християнської атрибутики і символіки (вівтарів, ікон, хрестів то­що). Богослужіння складається головно з читання Біблії, молитов, співу, псалмів.

¯ Відзначають свя­та: Пасху, Різдво, Трійцю, День Реформації тощо.

¯ Церковна ієрархія фактично відсутня, громаду очолює пресвітер, який разом із проповідником (пастором) обирається зі складу віруючих. Пасто­ри не мають спеціального вбрання.

¯ Кілька громад утворюють асоціацію на чолі з пресвітерією. Над асоціаціями стоять провінційні та національні си­ноди на чолі з суперінтендантом.

 

Реформатські церкви побудовані за національ­ною ознакою їхніх послідовників. Вони об'єднані у Всесвітній альянс реформатських церков. В Ук­раїну послідовники кальвінізму прибули серед угорських переселенців під час угорської колоніза­ції Закарпаття і зараз утворюють Закарпатську ре­форматську церкву (угорську), яка має тісні кон­такти з реформатською церквою Угорщини.

 

Баптизм — одна з перших і дуже поширених течій пізнього протестантизму, яка виникла в 1609 р. в Голландії, а поширення набула наприкінці XVIII ст. З 1905 р. існує Всесвітній союз баптистів, що об'єднує послідовників із понад 140 країн.

У царині віровчення і культу баптисти дотри­муються загальних принципів протестантизму, особливо:

š Догмату "спасіння лише через особисту віру".

š Єдиним джерелом віровчення вважають Біб­лію, окрема частина їх зосереджує свою увагу ли­ше на євангельських текстах.

š Баптисти не визна­ють ікон, святих, розп'яття, пишного вбрання. Особливу увагу приділяють проповіді своєї віри, морально-повчальних норм.

š Два-три рази на тиж­день проводять свої богослужіння в молитовних будівлях, які зовсім не мають вівтарів, хрестів, ікон, а лише біблійні гасла.

š Відзначають дванадесяті християнські свята (Різдво, Великдень, Трій­цю, Вознесіння та ін.), хоч і не супроводжують їх особливим ритуалом. Мають також власні свята — Свято жнив і День єдності.

š Особливого значення надають обрядам хрещення (хрещення водою до­рослих осіб, які витримали термін випробування) та хлібопереломлення (причастя), як спогад про тайну вечерю. Визнають обряди похорон і шлюбу.

š Баптистськими громадами керують виборні прес­вітери та церковні ради.

š Розрізняються напрямки: загальні баптисти і окремі баптисти.

 

Серед населення України баптизм поширивсь у 60 — 70-х рр. XIX ст. завдяки активній пропаганді місіонерів із Німеччини. У 1884 р. на півдні Ук­раїни відбувся перший з'їзд баптистів, який утво­рив Всеросійський баптистський союз, а 1908 р. в Катеринославі зібрався перший з'їзд євангель­ських християн, який утворив Всеросійський союз євангельських християн. У 1944 р. ці дві організа­ції злилися в єдиний Союз євангельських христи­ян-баптистів. Через два роки до них приєдналися частина п'ятидесятників, а в 1963 р. - меноніти. Тоді ж від Союзу ЄХБ відокремилася частина віруючих, які утворили Раду церков ЄХБ. У 1990 р. було створено Всеукраїнський союз ЄХБ, який входить до Всесвітнього союзу баптистів.

 

П'ятидесятники — протестантська течія, що утворилася наприкінці XIX ст. у США на ґрунті баптизму і набула поширення у XX ст.

Ä У своєму віровченні особливого значення надають дарам Святого Духа, що може зійти на віруючих, як він зійшов на апостолів у п'ятдесятий день після вос­кресіння Христа. У наш час дари (їх 9) даються через хрещення Духом Святим лише справжнім послідовникам Сина Божого, зовнішнім виявом яких є глосолалія — говоріння з Богом різними мовами, здатність до пророцтва, оздоровлення, мудрості, розпізнавання духів тощо.

Ä Проповіду­ють друге пришестя Христа, настання тисячоліт­нього Царства Божого та ін.

Ä Визнають обряди вод­ного хрещення дорослих, хлібопереломлення (при­частя).

Ä Залежно від визнання формули водного хрещення ("в ім'я Отця, Сина і Святого Духа" або "в ім'я Ісуса Христа") поділяються на п'ятидесятників-тринітаріїв або п'ятидесятників-унітаріїв. Єдиної церковної організації п'ятидесятники не мають, розділені на кілька самостійних напрямків (церков).

 

В Україні громади п'ятидесятників-тринітаріїв утворилися внаслідок активної пропаганди місіо­нерів у 20-х рр. XX ст. Так, на території сучасних Ровенської й Тернопільської областей виникла п'ятидесятницька течія — християни віри єван­гельської (ХВЄ). У 1921 р. в Одесі під впливом про­повідника І. Воронаєва, місіонера американської церкви Асамблеї Бога, виникла п'ятидесятницька течія — християни євангельської віри (ХЄВ, "во-ронаєвці"). Оскільки їхні віровчення й культ дуже близькі до християн-баптистів, то 1945 р. послі­довники ХЄВ—ХВЄ погодилися на об'єднання з ЄХБ. Але частина п'ятидесятників утрималася від об'єднання і зараз утворюють три течії: ХВЄ, ХВЄ (поза союзами), ХЄВ. До них приєдналися послі­довники, які існували в Україні в минулому як те­чія п'ятидесятників — євангельські християни в дусі апостольськім.

 

Адвентисти — протестантська течія,якавиникла у 30-х рр. XIX ст. на основі пророцтв У. Міллера про те, що невдовзі на землю прийде Ісус Христос і встановить тисячолітнє царство для праведників, які воскреснуть. Після тисячолітньо­го царства воскреснуть і неправедні, але їм для то­го, щоби мати це царство, доведеться вести правед­не життя відповідно до моральних повчань Біблії.

Ï Для адвентистів, окрім творів пророків, Біблія є єдиним джерелом віровчення, Словом Божим.

Ï За уявленням адвентистів, безсмертя душі та пекла немає. Після пришестя Христа прах людини ожи­ве для здійснення над нею Божого суду, а пекло з'явиться лише після Страшного суду.

Ï Від баптис­тів адвентисти зберегли водне хрещення дорослих та інші догмати й культи.

Ï Перед хлібопереломленням проводять обряд омовіння ніг.

Ï Богослужіння три-чотири рази на тиждень здійснюють у моли­товних будівлях, для яких характерні простота інтер'єру, відсутність християнської атрибутики.

Ï Адвентисти проводять активну місіонерську діяльність.

Ï Через суперечки з питань догматики і культу адвентисти розділилися на течії: адвентисти сьо­мого дня, адвентисти першого дня, адвентисти ти­сячоліття, адвентисти євангельські, адвентисти-реформісти, адвентисти-християни (сьомого дня) та ін.

 

В Україні існують послідовники течії — ад­вентисти сьомого дня (АСД), громади яких уперше виникли в Криму й Запоріжжі у 1887 р. завдяки діяльності місіонерів — українських німців. АСД є однією з найбільших течій, організаційне і дог­матичне оформлення якої відбулось у США під впливом пророцтва О.Уайт. Спираючись на свої видіння, вона виробила основні положення віро­вчення АСД:

þ дотримання суботи як вихідного дня (субота — це печатка, якою відзначені вибрані),

þ заперечення безсмертя, пекла і раю,

þ ввела ряд хар­чових заборон (санітарна реформа) та ін.

þ АСД культивують сувору біблійну мораль — аскету в миру (забороняються всілякі розваги, культурні дозвілля тощо).

þ Віра у скоре пришестя Христа за­лишається головним догматом АСД.

 

Адвентисти-реформісти в Україні є прихильни­ками течії реформ в адвентизмі. Течія виникла у 20-х рр.XX ст. внаслідок суперечностей у ставлен­ні до служби в армії, визнання державних законів, влади і т. ін. Віровчення і культ адвентистів-ре­формістів майже не відрізняється від адвентистів сьомого дня. Організації Уніонної конференції АСД в Україні входять до Всесвітнього союзу АСД.

 

Свідки Єгови — протестантська течія, що ви­никла серед послідовників адвентизму 1872 р. у США. Її очолив У.Рассел, який поглибив основні положення адвентизму, заявивши, що пришестя Христа відбудеться негайно. У 90-х рр. він створив організацію "Біблійне літературно-видавниче то­вариство сторожової вежі" (з 1931 р. — "Товарист­во Свідки Єгови"), яке активно поширювало ідеї еговізму.

± Свідки Єгови мають теократичну органі­зацію, центр якої знаходиться у Брукліні (Нью-Йорк, США) і яку очолює президент — намісник Єгови на землі.

± Віровчення єговізму, заперечуючи безсмертя душі, віру в рай і пекло тощо, має свої особливості.

± Свідки Єгови заперечують догмат про Трійцю, але визнають усі три іпостасі Трійці (Святий Дух — безособова сила Бога; Христос — творіння Єгови, поводир духовного воїнства Єгови; Бога називають Єговою).

± Вони визнають, що Христос спокутував лише частину людських гріхів, очистив від первородного гріха, а тепер людина повинна сама заслу­жити своє спасіння. Христос воскресне як духов­на, безтілесна істота.

± Догматичною особливістю єговізму є вчення про те, що Христос уже зійшов на землю 1914 р. і став невидиме правити світом, а з 1918 р. він зійшов у духовний храм і почав суд над земними народами.

± Незабаром розпочнеться остання битва — Армагеддон, — у якій Христос очолить духовне воїнство Єгови і переможе сили зла (сатану), внаслідок чого відбудеться тілесне воскресіння всіх мертвих, і вони стануть свідками Єгови (духовне воскресіння 144 000 членів тіла Христа до того часу завершиться). Ті, хто вірить у Єгову і підкоряється йому, житимуть у тисячоліт­ньому царстві, а хто не вірить — той зникне на­завжди.

± Єговісти вірять в ангелів і демонів на чолі з сатаною, визнають водне хрещення дорослих, до­тримуються свята — "вечеря поминання смерті Христа" (використовують прісний хліб і червоне вино як символ тіла і крові Христа).

 

В Україні громади єговістів виникли після при­єднання Західної України, де вони поширились у 20—30-х рр. Діяльністю єговістів керує крайовий комітет. Головною організаційною ланкою Свідків Єгови є збори на чолі з радою старійшин, із яких вибирають пресвітера. Організації Свідків Єгови підтримують релігійні контакти зі своїм центром у Брукліні.