Вплив протестантської етики на становлення капіталізму

Вебер усвідомлює, що необхідність постійно діяти цілераціонально вимагає неабияких вольових зусиль від актора. Адже надзвичайно важко свідомо придушувати традиційні та афективні компоненти дії, підпорядковуючи своє життя методичній праці. Систематична раціоналізація власного способу життя потребує сильного мотиваційного фундаменту. Як мотиваційну основу акторів Вебер висуває знаменитий аргумент про спорідненість між протестантською етикою і духом капіталізму.

Суттю протестантської етики, на думку Вебера, є вчення про обраність для спасіння. Згідно з ним, рано чи пізно перед кожним віруючим мусить постати єдине питання, яке витіснить на задній план усі інші: чи обраний Я для спасіння? І як Я можу переконатися у Моїй обраності? Чи є надійні ознаки, які вказують про належність людини до кола обраних? Протестантизм при цьому відкидає притаманну католицизму віру у спасіння через церкву і релігійні таїнства. Натомість єдиним способом здобути внутрішню впевненість у спасінні вважається невтомна праця в рамках своєї професії. Вона і лише вона розвіює будь-які сумніви щодо обраності.

Згідно з протестантським етичним вченням, Провидінням Божим усім без винятку надана своя професія, котру треба прийняти і на її ниві працювати; професійне покликання – це не доля, з якою слід змиритися і якій слід покірливо слідувати, а вимога Бога до кожної окремою людини працювати на славу Його. На практиці це означає, що Бог допомагає тому, хто сам собі допомагає, що протестант сам створює свою впевненість у спасінні, і що останнє може бути здобуте лише через систематичну, наполегливу працю в межах своєї професії. Разом з тим протестантська етика розбиває кайдани, які сковують прагнення до наживи, перетворюючи останнє на заняття не лише законне, а й бажане Богові. Боротьба проти прагнення до матеріальних благ є боротьбою не проти раціонального придбання, а проти ірраціонального використання придбаного майна. Багатство заслуговує осуду лише постільки, поскільки воно криє в собі спокусу піддатися лінощам і грішним мирським насолодам, а прагнення до багатства – лише постільки, поскільки воно викликане сподіванням на майбутнє безтурботне життя. Як результат же виконання професійного обов’язку, багатство є не тільки морально виправдане, а й приписане.

Але головним наслідком протестантського вчення про обраність для спасіння є, на думку Вебера, створення психологічних стимулів цілераціональної поведінки. Віра, що обраність гарантується наполегливою систематичною працею, призводив до розвитку в окремої людини прагнення методично контролювати свою поведінку і змінювати її в аскетичний бік. Аскетичний стиль життя стає необхідною умовою спасіння і веде до перебудови усього існування людини. На основі такої аскези практична етика протестантизму давала змогу подолати відсутність плану і системи у повсякденному житті віруючого.

Протестантська етика, на думку Вебера, забезпечує сильний мотиваційний фундамент цілераціональної поведінки не лише підприємцям і менеджерам, тобто адептам капіталізму, але і робітникам. На зорі капіталізму ідея професійного покликання була для останніх потужним стимулом методично працювати. Як нагороду за виконання свого покликання – іншими словами, за добровільну згоду піддаватися експлуатації в межах технічно раціоналізованого приватного капіталістичного підприємства – робітникам було обіцяно вічне блаженство у потойбічному житті. Вебер переконаний, що етична мотивація діяти цілераціонально на основі протестантського вчення про професійне покликання була настільки сильною, що робітники були цілком задоволені своєю долею, зумовленою невигідною ринковою позицією (відсутністю власності та освіти).