Отже, протестантська етика заохочує раціональний спосіб життя і завдяки цьому забезпечує, як висловлюється Вебер, ціннісно-раціональну вкоріненість цілераціональної поведінки. Проте, досліджуючи сучасну форму Західного капіталізму, вчений з прихованим сумом стверджує, що ідея професійного покликання і пов’язаний з нею дух аскези полишили цю мирську оболонку. Капіталізм не потребує більше такого роду опори. Натомість, у будь-яких етичних максимах, пов’язаних з релігією, він вбачає таку ж перепону, як і у спробах державного регулювання економіки. Капіталізм, який грунтується на механістичній основі, об’єктивує усі економічні та соціальні взаємозв’язки і більше не вимагає етичних мотивацій, укорінених в аскетичному протестантизмі. Відтепер він сам створює тих людей, які йому необхідні для функціонування. Ідея ж професійного покликання втратила свою внутрішню підтримку. Так, наприклад, говорячи про робітничий клас, Вебер стверджує, що якби він не втратив віру у вічне блаженство, можливо, він і по цей день був би задоволений своєю долею. Але релігійний корінь сучасного господарського життя вмер. Ідея покликання більше не є стимулом раціонально і методично працювати. А надія не винагороду в майбутньому зникла. Аскетична релігійність змінилася песимістичним світоглядом, і на перший план вийшли протиріччя інтересів. Як висновок Вебер ставить невтішний діагноз: відкріплення систем цілераціональної дії – капіталістичного господарства і сучасної держави – від релігійно-етичного фундаменту і їх подальше зростання як незалежних формалізованих систем призводить до того, що вони стають для індивідів «залізною кліткою рабства».
Погане передчуття підштовхує Вебера до постановки питань щодо наповненості життя смислом в умовах розвинутого капіталізму. Яким чином етос професійного покликання ще може бути реалізований в умовах побудованого на механістичній основі капіталізму? Який взагалі смисл ідеї професійного покликання у світі технічно тренованих спеціалістів? І що можна зробити, щоб зберегти цю ідею як культурну силу? Сам Вебер так і не зміг дати відповіді на ці запитання, спостерігаючи повсюди перетворення свободи на дисципліну і вимальовуючи невтішну картину адміністративно керованого суспільства. Таким чином, Вебер починає говорити про патології суспільства модерну, пов’язані з раціоналізацією і ускладненням комплексності капіталістичного господарства і сучасної держави. Але він не розвиває дослідження цих патологій, все ж пов’язуючи із подальшою раціоналізацією майбутнє Заходу.
