Тема 5. СВІДОМІСТЬ І ПСИХІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ

Питання

1. Походження і сутність свідомості. Розвиток форм відображен­ня 9 ПрИрОДІ.

2. Головна функція та основні характеристики свідомості.

3. Свідомість і мислення.

Свідомість, як і матерія, є фундаментальною категорією філософії. Завдяки здатності до психічної діяльності людина може здійснювати пізнання світу, причому не якихось фрагментів, а весь Вселенський Універсум — від мікросвіту до мегасвіту. Завдяки свідомості людина здатна не тільки до матеріального, а й до ідеального буття, формування суб'єктивної реальності та її вищої психоформи — духовного світу.

Дуалізм. Цей погляд будується на тому, що природа і дух, ма­терія і свідомість являють собою два різних начала, які представлені у людини в співвідношенні «психофізичного паралелізму». За Декар-том, основною властивістю матеріально-фізичного світу є про­тяжність (континуальність), а свідомості, духу — здатності мисли­ти. Тіло мислить не може, як і ідея не має протяжності. Тому взаємодія між свідомістю і тілом неможлива через їх несумісність, і вони у людини представлені в паралельному існуванні. Свідомість — це замкнений у собі внутрішній світ людини, психічні процеси якої (сприймання, мислення) ніяк не пов'язані з фізіологічними процеса­ми.

Сучасний учений-нейрофізіолог Дж.Екклз заявляє, що в погля­дах на свідомість він не дуаліст, а триаліст. За Екклзом, існують три різні світи, які знаходяться у зовсім різних просторах буття. Перший світ — світ фізичних об'єктів, другий — світ станів свідомості (ідей, суб'єктивного знання, свобідної волі), третій — світ людської культу­ри, який існує в історичному континіумі (світ філософії, історії, мис­тецтва). Світ свідомості виступає основною реальністю, тому що свідомість відіграє роль «детектора» першої і третьої реальносгі і пе­ретворює їх у похідні своєї діяльності.

Свідомість як реальність. У Лейбніцасвідомість — це замкнене в собі духовне утворення, що уявляється загальним принципом бут­тя. У Канта свідомість творить світ у дослідних формах його сприй­няття, незалежно від оточуючої реальності, апріорно. У Гегеля свідомість є дух, що розвивається з бездуховного стану до рівня аб­солютного знання. «Філософи життя» (Шопенгауер, Бергсон, Ніцше) розглядають свідомість як невіддільну від буття реальність у формах «волі до влади», «життєвого поривання», «.життєвого розуму». У фе-номенологів (Е.Гуссерль) свідомість є первинною основою, з якої на­роджуються, здобуваються і творяться всі вихідні смисли людської ак­тивності (а не з оточуючого світу).

Свідомість як об'єктивне соціально-природне утворення. Для Е.Дюркгейма свідомість — це «соціальна свідомість», представлена «соціальним царством» людей у спільності їх індивідуальних свідомостей. Воно виникає природним шляхом з «царства» нижчогз рівня (мінерального, біологічного і психологічного) і є особлива соціальна реальність зі своєю соціальною свідомістю. Тут соціальний зв'язок людей і усвідомлення цього зв'язку — тотожні. У концепції Кречмера-Шелдона свідомість представлена як «біологічна свідомість» на методологічній основі «біологічного детермінізму». У людини вона така, яка ного біологічна конституція. Який її фізіотип, такий і пси-хотип, а всього їх три — соматоніки (тілесна домінанта), висці.-па-тоніки (мускульний тип), епілептоїди (інтелектуальний тип). У Фрей да свідомість — складно організована нервово-психічна система з трьо­ма рівнями свідомості: «Воно» (глибинний рівень несвідомого), «Над-Я» (вищий рівень свідомості з високими моральними установка­ми), «Я» як посередник між ними, яке перетворює незагнуздану волю інсгинктів «Воно» в раціональну дію за критеріями «Над-Я». У кон­цепції Верналського і Тейяра де Шардена свідомість набуває плане-тарно-космічні масштаби. Вона організована в глобальну ноосферув формі планетарної "розумної сфери». Це плансгарна свідомість лю­дини, мк.і робиіь Гі "планетарною людиною», здатною до бстисеред-ньоги інформаційного контакту з космосм і для якої Земля — єдиний соціум.

Науково підтвердженим фактом є те, шо в межах нашого ма­теріально-фізичного світу свідомість виникає природним шляхом. Природу свідомості можна визначити трьома головними умовами її ви­никнення:

1) природно-історичний характер походження свідомості, її природна (а не надприродна) природа, тобто свідомість виникає на до­статньо високих рівнях розвитку природи, в ході її тривалої еволюції. Антропоїдна форма свідомості виникає не більш як 5 млн. років тому, в той час як історія Землі налічує 5 млрд. років. Можна говорити про космічну ініціацію феномена свідомості, про стрибкоподібну появу су­часної людини-кроманіьйонця ЗО тис. років тому, про вплив зовнішніх сил на її мутагенез, але свідомість людини є психічний продукт роз­витку матеріального світу, пост-фактум матеріального онтогенезу природи до її вищих форм, коли природний розвиток піднімається до нейронної організації живих клітин у мозку людини;

2) суспільно-історичний характер походження ч свідомості, її соціальна природ», іобто свідомість виникає за умови певної соціальної орган іза ції людської спільності. Конкретно, коли у цій спільності представлене людське спілкування, досіатньо щільне, щоб служити каналом навчання, виховання і передавання соціального досвіду. Стадні форми спільності свідомість не породжують, так само як і поза навчанням вона не формується («феномен Мауглі»). тобто для появи свідомості асоціальна маїерія» мас бути достатньо високо розвинена, як і природна матерія. Вельми характерно, що в деграду­ючих соціальних системах рівень індивідуальної і суспільної свідомості різко знижусті-ся, у швидко прогресуючих суспільствах здійснює якісні стрибки;

3) д іяльнісно-історичпий характер походження свідомості, її діяльнісно- ірудова природа, тобто свідомість виникає за умови певної виробничої організації, коли люди на постійній основі відтворюють умови свого матеріального 1 соціального буття, налагоджуючи регу­лярні процеси праці з виробництва продуктів. Тобто коли людина цілсспрямопано організовує соціально-трудові процеси по створенню ^другої природи», тим самим дистанціюючи свої людські потреби від стихійних процесів «першої природи». У процесах праці людина опо­середковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою, в результаті чого вона переходить від присвоєння готових продуктів природи до їх створення за допомогою штучних знарядь праці.

Таким шляхом у людини формується специфічне відношення до світу, в якому він ставить себе по одну сторону, а природу — по другу, виділяє себе з природи своєю соціальністю, трудовою діяльністю, психічно-душевною сутністю.

Сутність свідомості. Це здатність повторювати, відображати, мо­делювати матеріальні і соціальні процеси в ідеальній формі, перетво­рювати їх в ідеальні процеси. Онтологічне — це здатність матерії до ідеального самовідображення. Гносеологічне — це здатність при­роди до «само-суб'єктивізації», до самоспостереження себе очима лю­дини в ролі об'єкта, тобто до самоспоглядання. Психологічно — це на­явність у мозку людини особливого психологічного механізму «обер­нення-перетворення», який дозволяє матеріальне в людській голові перетворювати в ідеальне, а потім оперувати цим ідеальним, обер­таючи його у відтворення більш глибокого і точного бачення ма­теріального.

Людина повною мірою почала усвідомлювати свою якість ідеальності, свої здатності до ідеального відображення і вміщення ото­чуючого світу, уявити його в ідеальних процесах своєї психіки, види-мо, коли у неї виник погляд на себе як на мікрокосм, мікровсесвіт. Адже фізично взаємодіючи і відображаючи оточуючий світ, людина не змогла б пізнати і його малої дещиці. Більше того, вступивши у ма­теріально-фізичні реакції з природним світом, вона негайно загинула б через енергетичну перенапругу. Якість ідеальностідозволяє людині охоплювати своєю психікою весь мегасвіт, відображати весь мега-косм і інформаційно «згорнути» його до рівня свого мікрокосму. Підраховано, що інформаційно-психічний потенціал людини стано­вить 20 млрд. біт інформації, тобто це інформаційна ємність усієї кількості нейронів людського мозку, які працюють у режимі вибор) «так-ні», і здатного тим самим ідеально переробляти всю космічну інформацію про Всесвіт (хоча звичайний рівень його інформаційної напруги 5—7 біт інформації у режимі вибору «так-ні»). На підтримання свідомості людський організм витрачає 80% своєї енер­гетики, насамперед на живлення мозку. Тварина не може дозволити собі подібні «розкоші» і тому прояв у них вищих психічних форм епізодичний, і вся енергія витрачається на підтримання фізичного існування. У цьому смислі ідеальні процеси у співвідношенні з фізіологічними можна представити як безентропійні, вони протікають без витрати енергії, яка витрачається тільки на фізичні процеси.В ідеальних процесах психіки ентропія дорівнює ну- лкі, а у фізіологічних процесах ентропія весь час зростає.

Психічне і фізіологічне в свідомості. Тут корінне питання — що є матеріальним носієм свідомості? Це людський мозок як найбільш ви-самоорганізована форма матерії в природі і фізичному світі. Крім мозку психічна діяльність людини у фізичному світі неможлива, саме в ньому самоорганізуються нервово-психічні процеси, в його ней-ронній інфраструктурі вони досягають довершеності. Але сам по собі мозок не може породжувати психічне і нормально працює тільки на постійному зв'язку із зовнішнім середовищем. Експерименти показу­ють, що людина повністю перцептивно відключена від зовнішнього се­редовища як джерела імпульсів для їх психічного перероблення в моз­ку, через 6 годин починає психічно руйнуватися, втрачає раціональність, розум. Мозок можна порівняти з природним транс­форматором матеріального із зовнішньої дійсності в ідеальність внутрішнього психічного світу людини.

Ідеальне і матеріальне у психіці. Тут корінне питання — що є матеріальним джерелом свідомості?Це оточуюча дійсність як ма­теріальне зовнішнє середовище. Психічне не має свого самостійного змісту, адже ідеальність свідомості — це тільки його внутрішня якість, не більше. А психіка — механізм, засіб перетворення матеріальних імпульсів і сигналів у ідеальні образи і поняття. Останні не володіють властивостями своїх матеріальних аналогів, не мають ні ваги, ні розміру, ні запахів. Мова може йти лише про властивості і форми ідеальності. Нейрофізіолог У.Пенфілд вважає, що свідомість має властивість «вмістилища душі», а «центр душі» знаходиться в ретику­лярній формації стовбура мозку (продовгуватий, проміжний і середній мозок), інші вчені виділяють «духовну свідомість», знаходячи її у нер­вово-психічних центрах мозку («психоцентрах»). Нейрофізіолог М.Клара розрізняє близько 200 форм свідомості у вигляді «полів свідомості» і субполів. Серед них: «розуміння назв», «мова у вигляді речень», «активні думки», «індивідуальне і суспільне «Я».