РОЗВИТОК ФОРМ ВІДОБРАЖЕННЯ В ПРИРОДІ

1. Допсихічне відображення у неживому світі. Воно представлено механічними, фізичними і хімічними взаємодіями в природі як базо­вими формами руху, а також фундаментальними польовими взаємодіяг-и — сильною (нейтронною), слабкою (нейтринною), елек­тромагнітною і гравітаційною. Польові взаємодії є більш проникаючи­ми, ніж речовинні, і в них моменти «тонкої» взаємодії — відображення на квантово-електронному рівні досить чітко представлено у формі розпаду мікрочастинок у польові структури. У кваркових структурах уже починає діяти «закон конфаймента» —.«свободи ув'язнення», згідно з яким кварки тим вільніші, чим вони ближчі один до одного, а при віддаленні — зв'язуються, тобто вони вже самовідображаються один на одному способом «взаємоув'язнення», який не допускає їх роз­паду. Енергія цього зв'язку величезна і не підкорюється звичайним законам ентропії. Щоб розірвати глюонно-квантовий зв'язок кварків необхідна температура, яка перевищує 1 млрд. градусів або розігнати протонний пучок у прискорювачі до 200—300 мегаелектронвольт. А такі умови існують тільки у центрі Наднових зірок. Тобто кварк — це стабілізоване на мікрорівні мегазіркове утворення з аналогічним по­тенціалом енергії, яку він не витрачає, а акумулює! На кварковому рівні польових взаємодій можна припускати уже передпсихічний рівень відображення матерії у формі якоїсь «фізичної ідеальності».

2. Біологічне відображення у живій природі (передпсихічне). Во­но будується на обмінних процесах між організмом і природою у на­прямі розвитку мікроформ у макровиди. Взаємодіючими носіями здат­ності біовідображення, посередниками-трансляторами природних про­цесів у біожиття постають РНК, ДНК, амінокислоти. На сучасному рівні розвитку біології і генетики життя можна характеризувати вже не як спосіб існування білкових тіл і процес обміну, а як процес відтворення нуклеїнових кислот. Уже у мікроорганізмів (віруси, мікроби, бактерії) виникає специфічна реакція на середовище у фор­мах тропізму («почуття місця») і подразненості, що й дозволяє біоклітинам самоорганізовуватись спочатку в одноклітинні, а потім ба­гатоклітинні організми, набуваю"»! в процесі біоценоза макроформи рослин і тварин. На біорівні організації матерії біовідображення проявляється як здатність живих організмів до самовиробництва і само­регулювання, тобто вони починають поводити себе вибірково в оточу­ючому середовищі. Ідеальність представлена не v внутрішньому, а у зовнішньому вигляді, як деяка «чиста форма» біоорганізмів. Ідеальне як чиста форма немовби вплетене у матеріальне, надаючи ма­теріально-природним процесам певну спрямованість. Ці природні фор­ми немовби наповнюють і заповнюють усі існуючі природні ніші «жи­вим буттям», і тим стимулюють природу до самовдосконалення і підвищення своєї технологічності, акумуляції «потенціалу еволюції» за рахунок «еволюційних біолідерів».

3. Психічне відображення. Біологічне відображення на якомусь етапі розвитку природи вичерпує себе, життєві форми стають такими різноманітними і «взаємопригнаними» у природних нішах, що їх «щільноупакованість» підходить до межі саморегулювання і самови­робництва. Вони починають самопригнічувати і самопридуїпувати себе своєю біомасою і величезною біоформністю. Таким чином виникає природна передумова не зовнішнього, а внутрішнього відображення. яке може бути тільки психічним, ідеальним. У противному разі це буде лише нова матеріально-природна ніша, біопроцеси в якій будуть різко обмежені, а біообмін призведе до швидкої енергетичної перенапруги організмів і їх швидкої загибелі — еволюція заходить у глухий кут і припиняється.

Для психічного відображення характерне утворення специфічної відображаючої системи, яка включає центральний приймач-транс­лятор природних сигналів (гангліозне скупчення нейронів, головний ганглій, мозок) і рефлекторну дугу для приймання відповідей на сиг­нали у рефлекторній формі. Формується перша сигналі іа система, здатна до рефлекторного відображення природних процесів. Рефлекси бувають двох видів: генними, отриманими за народженням — без­умовні рефлекси, і набуті в процесі життєдіяльності живого організму — умовні рефлекси. Ідеальне в психіці тварин представлено у вигляді інстинктів, у яких закріплюються рефлекси, що робить можливим по­ведінку в автоматичному режимі шляхом зняття і обробки сигналів, які надходять через першу сигнальну систему. Подібне інстинктивне відображення дійсності може досягати досить високого ступеня доско­налості у вищих тварин і носить форму інтелектуальної поведінки. Ті часто приймають за свідому поведінку з погляду на добре навчання вищих тварин шляхом швидкого напрацювання умовно-рефлекторних навичок: мавпи, собаки, дельфіни, слони. У дійсності ця поведінка пе-редсвідома і лише за зовнішньою логікою нагадує людину. Вона відповідає логіці поведінки людини, але не тварини, будується за люд­ською логікою та її культурного середовища, але сама тварина не на­магається піднятися у своєму психічному розвитку і створити нове, більш високе середовище свого проживання, що відповідає своїм спе­цифічним потребам.

4. Свідоме відображення. Свідомість є вищою формою психічного відображення вже з тієї причини, що вона базується на другій сиг­нальній системі, здатна інформаційно сприймати дійсність і передава­ти інформацію про неї з допомогою мови і мовлення. При цьому вона здійснює «подвійне відображення», на двох рівнях сприйняття дійсності одночасно: а) на рівні сенсорно-образного відображення і б) на рівні логіко-пон ятійного відображення. Інстинкти перестають відігравати скільки-небудь помітну роль і лежать у фундаменті психічного у формі «інстинкту самозбереження», «інстинкту продов­ження роду» або вищих інстинктів, уже власне людських — «інстинкт мети», «дослідницький інстинкт» та ін.

Свідомість працює як аналізатор і синтезатор зовнішніх подраз­ників. З допомогою психічного механізму дискурси свідомість розгор­тає отриману інформацію про зовнішній світ у внутрішню психо-гно-стичну реальність, в ідеальний раціоналізовано-образний аналог, максимально підготований для дискурсійних операцій у тому аспекті, в якій свідомість настроєна як дискурсор.

Головна функція свідомості. Це формування суб'єктивних об­разів Т^їоііять'^єктивного'світу, здатність створювати у людській психіці адекватно-істинні образи і поняття оточуючої дійсності. Висо-корозвинена свідомість здатна надавати нервово-психічним процесам, що протікають в мозку людини, високий ступінь цілісності і закінче­ності, з якостями «психічного кристала», що «просвічує» дійсність на велику глибину і з великою точністю відтворення. У стані вищого творчого натхнення, інсайта (осяяння) високорозвинена свідомість пе­реходить на третю сигнальну систему — знаково-символічну з інформаційним характером відображення дійсності. Вона не потре­бує дискурси', а працює за принципом творчої інтуїції, тобто безпосе­реднього осягнення оточуючого світу, споглядання світових істин в їх безпосередній представленості у фазі тотожності суб'єкта і об'єкта пізнання. Феномени «космічності свідомості» достатньо не вивчені і потребують подальшого дослідження.

Основні характеристики свідомості (сутнісні риси). Вони визна­чаються характером онтогенезу свідомості, її відображальними здат­ностями і головною функцією, що виконується у людському бутті:

1) психічна структурність свідомості. Вона представлена її гене­тичною дворівневістю — два структурно-функціональних рівня, що працюють в режимі «психічного процесора», тобто взаємопідкріплен-ня, підтримання і резервування — сенсорний і логічний рівні; двоси-стемністю зчитування сигналів (сигнальні системи); багатосфе-ричністю «психічних Я» людини; бідомінантністю психічної спрямованості (екстравертивність і інтравертивність реакцій свідомості, спря­мованість домінанти психореакцій назовні або всередину); її психічною структурністю (підсвідомість, передсвідомість, актуальна свідомість, «суперсвідомість» (творча інтуїція), «надсвідомість» (ду­ховні інперативи); екзистенціальні структури свідомості та Інші;

2) рпосередкованість і трансформативність свідомості. Вона пред­ставлена психічним механізмом «обернення-перетворення», який до­зволяє матеріальні форми трансформувати в ідеальні процеси свідомості і після їх перетворення транслювати у зовнішню дійсність;

3) когнітивність свідомості. Це її репрезентація «свідомості як знання», здатність відображати дійсність когнітивно (когнітивне відображення з «вкладеним знанням», тобто з одночасним здобуттям інформації шляхом психічного розкладання-препарації відображеного об'єкта за різними складовими структури свідомості);

4) цілепокладеність. Здатність формування ідеального образу сприятливого майбутнього й орієнтувати психічну діяльність в на­прямку її матеріальної реалізації;

5)прогностичність свідомості. Здатність передбачення характеру розвитку оточуючого світу в когнітивних формах законів, тенденцій, необхідності, причинності, детермінації з орієнтацією життєдіяльності на прогнозну модель (поза виробленням умовних рефлексів на процеси дійсності, що змінюється);

6) рефлексивність як здатність до самовідображення у формах самосвідомості: є здатність свідомості «виділення себе в собі», тобто своє «психічне Я» поза зв'язком з тим, що сприйнято свідомістю із зовнішнього середовища; самосвідомість можна представити як п'ятий психічний рівень відображення, на якому зв'язок із зовнішнім середо­вищем (фізичним) може і не існувати, а свідомість творить свій неза­лежний психічний світ — духовний світ, в якому здатна здійснювати суб'єктивне самопізнання і самоосягання; не виключено, що в такому стані свідомість установлює «тонкий зв'язок» (інформаційний) з більш високим рівнем буття, сприймаючи його в знаково-символічних фор­мах «надфізичної» реальності.

СВІДОМІСТЬ І МИСЛЕННЯ. Активність свідомості проявля­ється у мисленні. Мисленняє функціонуюча свідомість, тобто «пра­цююча свідомість», яка надає образам і поняттям психічного руху. Мислительні процеси виявляють себе у свідомості у вигляді усвідомлених психічних дій. На сенсорно-образному рівні вони мають форму відчуттів, сприймань і уявлень, на логіко-раціональному рівні — форму понять, суджень і умовиводів. У своїй сукупності всі ці усвідомлені психічні дії, які набрали конкретну форму у свідомості, являють собою інтелектуальну діяльність людини. Мислення — атри­бут свідомості і поза свідомістю неможливе. Але, з другого боку, свідомість і проявляє себе тільки через мислення, в інтелектуальній діяльності, наслідком якої є матеріалізовані ідеї та знання.

Можна назвати такі сутнісні ознаки мислення в аспекті його про­явлення як активно діючої свідомості:

— аполітичність і синтетичність як здатність виконувати інтелектуальні операції диференціації та інтеграції;

— здатність абстрагування як виділення головних рис у пред­меті, що аналізується, і елімінацією менш суттєвих; таким шляхом відкривається можливість міркування поза сенсорно-образними уяв­леннями;

— здатність узагальнення як вивід нового знання шляхом нової конструкції роаналізованого і синтезованого матеріалу;

— наділення образів і понять смислом і значенням, тобто ціннісним змістом для мислячого суб'єкта;

— оцінність (естимативність) як здатність до встановлення співвідносних заходів і критеріїв (у тому числі «психічних заходів* са­мої свідомості: високорозвинена — слаборозвинена, «розумний — ду­рень»; «інтелектуальних заходів» самого мислення: творчий — нетвор-чий суб'єкт, істинне — хибне знання;

— ментальність як здатність до утворення внутрішньої «сфери.розуму», індивідуальної ноосфери людської свідомості, здатної інформаційно реагувати на ноосфери більш високих порядків, вступа­ти у взаємодію з ними (комуніцирувать).

Мислення організовує психічне буття людини, робить свідомість сповненою інформації, і тим психічно упорядковує і поси­лює свідомість.

Головна функція мислення — виробництво інформації в процесі інтелектуальної діяльності. У такий спосіб свідомість стає змістовною, «інформаційною свідомістю», яка відтворює в собі природ­ний світ доцільно:

а) виділяючи сутнісні моменти із загального «інформаційного фо­ну» природної дійсності, не відволікаючись на величезну масу друго­рядних і супутніх явищ; це відноситься і до соціуму, який переживає «інформаційний вибух»,

б) здійснює вторинну, глибинну переробку отриманої інформації, перетворюючи її в інформацію по визначенню — в деяку «форму в формі», «внутрішню форму», закодовану певним чином — у значенні, знаку, символі («інформ»),

Таким шляхом виникає власне психічне буття людини — інформаційне буття внутрішніх форм і символів свідомості. Інформація в такому бутті постає як структурно і функціонально упо­рядковане відображення зовнішнього світу в свідомості. У цьому ро­зумінні вона несе якесь закодоване повідомлення про дійсність у кожному акті відображення: про ступінь її організації, законополал. ності, доцільності об'єктів і явищ природи, функціональної і струк­турної взаємозалежності, ступінь упорядкованості. Цю інформацію всередині свідомості вже не треба перетворювати в тому випадку, якщо вона змінилась у логічно і образно-згорнутій формі і в такій самій зна­ково-символічній формі транслювалася іззовні всередину людської психіки.

У цьому головна функція інформації — подолання протилеж­ності між суб'єктом і об'єктом, між «зовнішнім» і «внутрішнім» світами до рівня їх тотожності, що значно розширює психічні мож­ливості людини, розсуває межі її свідомості і робить «широкою свідомістю».

Інформаційне буття людини, як видно, значно виходить за межі звичайного її психічного буття і розсовує до меж «синкретичного бут­ тя», але вже н;я цілком новій і якісно більш високій основі — індивідуальної ноосфери людини і ноосфери соціуму, тобто ментально­го буття людей.

У тій мірі, в-якій психічне буття співвідноситься з Інформаційним буттям («перша похідна» людської психіки, взята по континіуму інформації, що переробляється), в такій самій мірі співвідноситься інформаційне буття з «семіотичним буттям» внутрішніх форм, знаків і символів свідомості. Семіотичне буттясвідомості —це «друга похідна» людської психіки, яка «береться», коли виключається третя сигнальна система людини (інформаційна). Як і інформаційне буття, семіотичне буття пов язане з рефлексією свідомості, самосвідомістю, тому його репрезентація (представлення) утруднена, бо вимагає висо-корозвиненої психіки, здатної «тонко усвідомлювати». Знак є згорнуте значення інформації, вираження інформації в умовній формі.

Знаки — мова науки, вони виражають у певному співвідношенні, значення величин (фізичних, біологічних, космічних та ін.) і за ними стоять реальні природні процеси (згорнуті і виражені у знаковій формі).

Символи можуть не мати природних аналогів у проявленому стані. Символи можуть виражати приховану логіку природних про­цесів на рівні їх непреУ явленості і більш широкого континуального значення, включаючи космічні масштаби, мікро- і мегарівні, які прямо не представлені у земному бутті. До символічних можна віднести штучні машинні мови, які не мають аналогів реального існування, то­му що самі комп'ютери штучного походження. Але концепції сим­волічної логіки, закладені в них, дозволяють швидко переробляти ве­личезні масиви природної і космічної інформації і набагато ефек­тивніше, ніж у рамках звичайної логіки. Конструювання космолингу (космічної мови) також засноване на логіці символів, і в цьому контексті вельми симптоматична концепція японських біологів, що розміщення амінокислот на «подвійній спіралі» людського генотипу є символічна форма космолингу, який несе людині інформацію про космічне знання.

Таким чином, психічне буття людини виявляється представле­ним на багатьох планах її свідомого буття. Це ментальне, інформаційне і семіотичне буття людської свідомості. Подібним шля­хом і реалізується психічна можливість і психічні потенціали людської свідомості і вона здатна швидко прогресувати, розсовуючи рамки «психічного охоплення» оточуючого світу, стаючи в повному смислі космічною свідомістю з багатореальнісним і багатомірним сприйнят­тям дійсності.

Тема 6. РОЗВИТОК КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (розвиток класичної вітчизняної філософії)