У перші місяці спостерігається найбільше виявів агресії, що призводить до самокаліцтва. Потім настає заспокоєність, яка мовою відомчих документів називається «початком виправлення і перевиховання». Психологи ж називають цей стан «психічним паралічем», коли людина ніби вклякає, поринувши в тужливе очікування того, що ж буде з нею далі. Згасання нервово-психічних проявів робить механізми поведінки неврегульованими, а спалахи агресії ще менш передбачуваними. Частішають випадки самогубства, причиною якого є втрата сенсу життя. У періоди перед звільненням занепокоєність посилюється, а внутрішня напруга зростає. Здавалося б, мусить бути навпаки: наближення очікуваної волі має приносити відчуття задоволення та умиротвореності. Працівники місць позбавлення волі знають, що найнебезпечніший період у житті ув'язнених — останні місяці перед звільненням. Часто засуджені у цей період навіть намагаються тікати, що іде всупереч усякому здоровому глузду. Психологи називають це явище виникнення нездоланного страху перед моментом досягнення давно очікуваної мети «ефектом уникнення об'єкту». Засуджений розуміє, що свобода може перетворитися для нього у тяжке випробування: як зустрінуть його родина та колишні друзі, чи буде можливість знайти роботу та житло, як поставиться до нього оточення? Типовим станом у місці позбавлення волі є туга за домом, за свободою, за улюбленими людьми, що назовні виражається в ціпенінні. Під впливом туги може розвиватись дратівливість і підвищена збудливість. Як правило, в умовах позбавлення волі і багатьох благ, якими користуються всі громадяни відбувається суттєве переосмислення засудженим багатьох минулих стосунків та інтересів. Він починає цінититі стосунки і блага, які раніше ним взагалі не помічались або навітьвикликали роздратованість. Цілком інакше в тих умовах він згадуєстосунки товаришів по роботі, взаємостосунки в сім'ї. У зв’язку з цимвідбувається переоцінка свого ставлення до людей. 103.Мікроколективи засуджених в місцях позбавленняволі. Більшість засуджених розуміють, що суспільство бачить у них перш за все злочинців, що порушили закон, тобто усвідомлюють себе як людей зі схожою долею. Між «нами» — ув'язненими та «ними» — вільними пролягає невидима межа. Причому якщо у колоніях загального режиму, де відбувають покарання вперше засуджені, усвідомлення «ми» ще відсутнє, хоча досить яскраво виражене розуміння існування «вони», то у колоніях особливого режиму, де утримуються особливо небезпечні рецидивісти, в їх свідомості чітко зафіксована спільнота, з якою вони себе ідентифікують. Така консолідація підтримує засуджених, додає їм душевної рівноваги. Разом із тим, вона посилює відчуженість засуджених від суспільства, ускладнює подальшу їх адаптацію до нормального життя.Групи: 1) групи з позитивною спрямованістю; 2) групи з невизначеною спрямованістю; 3) групи з негативною спря-мованістю. Основою формування кожного типу мікрогруп є найбільш привабливі для їх учасників особливості засуджених. У групах з позитивною спрямованістю їх члени пов'язані духовними інтересами, спільністю смаків і особистою симпатією. Більш глибокими підставами формування мікрогрупи тут є працьовитість і ретельність. Члени груп з позитивною спрямованістю пов'язані також прагненням до навчання, що може виявлятися як бажання одержати загальну освіту, набути певну професію або суміжну спеціальність. Ініціатива у цьому виходить не від адміністрації установи, а від самих засуджених. Такі групи справляють величезний виховний вплив не тільки на своє середовище, а й на колектив, у якому вони визначили своє позитивне прагнення. Підставами для формування груп з невизначеною спрямованістю, що при відповідних умовах може стати як позитивною, так і негативною, можуть бути: а) національні ознаки; б) матеріальні інтереси (разом харчуються, діляться посилками); в) професійні інтереси (особи однієї або подібних професій); г) схожі долі (невдачі у сімейному житті); ґ) вік (літ- ні або молодь одного віку, пов'язана прагненням до розваг і зухвалих випадів). Такі групи характеризуються низькою стійкістю, становлять значну складність для виховного впливу на їх членів. Нестійкість прагнень, відсутність твердої установки на перевиховання, недостатня спаяність, відсутність референтів, що комплексом своїх характеристик можуть впливати на них, вимагають індивідуального підходу до таких формувань і обрання нетрадиційних методик виховного впливу на засуджених. Підставами для формування груп з негативною спрямованістю є: а) негативне ставлення їх членів до будь-яких форм виховного впливу; б) гіперболізація уявлень про власну значущість, почуття «власної гідності»; в) прагнення до типових порушень режиму і підвищена у зв'язку з цим конфліктність; г) однотипність вчинених ними злочинів або співучасть в одному злочині. Перелічені підстави не мають ви- черпного характеру, можуть виникнути й інші приводи для створення таких формувань.
