Генетичні типи схилів.

За генетичною ознакою схили підрозділяються на ендогенні й экзоненные.

Ендогенні схили - похилі поверхні, безпосередньо пов'язані з морфологічним становленням СФ різних порядків. Основні параметри (крутість, висота, простягання й ін.) залежать від типу деформацій і їх новітнього розвитку. Ендогенні схили моделюються екзогенними процесами.

Ендогенні складні схили характеризуються досить значною довжиною й великою висотою (у гірських країнах висота – до перших км, довжина – до перших сотень км; на платформах висота може перевершувати 1-2 км).

Екзогенні схили - похилі поверхні, що формуються в результаті безпосереднього впливу екзогенних процесів. Вони не відповідають елементам тектонічних деформацій, але окремі параметри (крутість і ін.) побічно залежать від внутрішньої будови й характеру загальних новітніх рухів.

Будова полігенних схилів визначається комбінацією ендогенних і екзогенних поверхонь.

Крутість і її зміну залежать від співвідношення ендогенних (Т) і нівелюючих екзогенних (Д) процесів:

Т>Д – крутість згодом зростає;

Т=Д – динамічна рівновага, збереження загальної крутості;

Т<Д – выполаживание схилу.

Форма схилів може бути прямій, опуклої й увігнутої. В.Дэвис зіставляв прямий схил зі здійманням і активним розвитком глибинної ерозії, а ввігнутий уважав формою, характерної при зниженні швидкості позитивних вертикальних рухів і зменшенні активності ерозійних процесів.

Важливою характеристикою схилів є їхня ступінчастість. Досить цікава ступінчастість, що відбиває спрямований імпульсивний ріст підняттів і западин – вона є загальною для великих регіонів і виділяється як регіональна (на відміну від локальної, обумовленої місцевими причинами).