Морфологія зсувних схилів.

У верхній частині зсувного схилу розміщається стінка відриву, або надзсувної уступ - крутий, іноді – вертикальний, нерівний. У корінному схилі паралельно йому розбудовуються системи зяючих тріщин розтягання. Ніші відриву мають різну форму.

У великих складних зсувах у більшості випадків виділяється дві частини:

- верхня - структурна, або глыбовая - у її межах частково зберігається первісна будова порід. У рельєфі брили утворюють системи масивів, расположеных східчасто, поверхня щаблів нахилена до стінки відриву й часто заболочена уздовж контакту окремих брил. Глыбовая частина розбита на окремі блоки;

- нижня - аструктурная, - представляє сильно перем'яті породи з уламками більш стійких різниць. У її рельєфі виділяються бугри обдимання, що чергуються із часто заболоченими западинками.

Тіло зсуву лежить на поверхні ковзання (динамічна поверхня). Підошва зсуву – вихід площини ковзання на поверхню в підніжжя зсувного схилу. Тіло зсуву розбите системою бічних тріщин (результат тертя тіла зсуву при перемещени). Зовнішня сторона зсувної мови ускладнена системою лобових тріщин (пов'язані з распластованием зсувних мас на поверхні).

Глибина захоплення порід зсувним процесом на схилі називається рівнем оповзання, який може розташовуватися вище й нижче суміжного базису ерозії. Якщо рівень оповзання лежить вище базису ерозії, то зсуви називаються деляпсивными, або, що зсковзують зі схилу; якщо нижче – детрузивными, або зсувами видавлювання.

Виділяється трохи генетическох типів зсувів:

консистентні – пов'язані зі зміну консистенції порід і переходом глинистих відкладань у пластичний і текучий стан при зволоженні;

суффозионные – утворюються в результаті розпушення матеріалу при виносі мелкозема;

суффозионно-консистентні - утворюються при комбінації обох причин.

Деляпсивные й детрузивные зсуви можуть розбудовуватися незалежно в різних ділянках зсувного схилу й послідовно на тому самому ділянці.

Група деляпсивных зсувів характеризується грузлим плином, у результаті якого формуються сплывы – малі зсувні тіла.

Стадії розвитку зсувного схилу: зрив рослинності по вивітреній частині четвертинного покриву; зсув цієї вивітреної частини по ущільненої й усіх четвертинних відкладань по корінних з наступним руйнуванням корінних порід, з багаторазовим соскальзыванием зсувних масивів і профілюванням у рельєфі схилу зсувних терас.

У лессовидных товщах, що залягають на скельних породах, при швидкому зволоженні утворюються зсуви- потоки, що виникають у результаті скидання вязкотекучих мас; вони можуть випливати по долинообразным зниженням і при вступі в ріки розбавляються й трансформуються в селі.

Група детрузивных зсувів. У процесі переміщення зсувного масиву відбувається деформація порід у підставі зсувного схилу. Рухливість зсуву підсилюється якщо він підмивається рікою. При глибокому захопленні порід процесом оповзання в ріці можуть виникати острова, складені видавленими масами зсуву.

Детрузивные зсуви видавлювання можуть формуватися при заляганні нестійких порід під стійкими.

На високих гірських схилах складної внутрішньої будови зсуви починають переміщатися по слабких зонах схилу, складеного скельними породами.

Детрузивные зсуви виникають при наявності в середній і нижній частині схилу водоносних дрібнозернистих пісків-пливунів.

III. Делювіальні схили.

Делювіальні схили й корелятивні їм відкладання середніх широт – це утвору, що виникли в результаті струйчатого або борознистого змиву часток ґрунту або ґрунту з похилих поверхонь дощовими й поталими водами й відкладання продуктів руйнування у вигляді плащеобразных покривів делювия. У їхнім формуванні найбільш істотне значення мають:

1) кількість і характер опадів,

2) крутість схилу,

3) фізико-механічні й ін. властивості порід, що складають схил,

4) ступінь консервації ґрунту рослинним покривом.

матеріал, що відклався, називається делювием, який складає делювіальні шлейфи потужністю від 1 до 20 м. Для делювия характерні однорідність, вертикальна окремість, пористість 30-50%, тільки-но помітна шаруватість, карбонатность, наявність обріїв похованих ґрунтів. Нагромадження делювия на шлейфах – імпульсивне. Середня інтенсивність опадонакопичення - десяті частки мм/рік.

Форма делювіальних схилів близька до тупокутного трикутника висотою в перші десятки метрів і підставою в сотні метрів і перші км. У верхній частині потужність делювия незначна, до підстави вона зростає й знову утоньшается до периферії. Часто в будові виділяється дві частини з умовною границею між ними:

- нижня – може мати неправильну шаруватість, що побічно відбиває будова корінних порід;

- верхня – звичайно представлена супіщаними й суглинними різницями, характеризується монотонною будовою й великою однорідністю знизу нагору по розрізу. Делювий втратив зв'язок з корінними породами в результаті багаторазового перевідкладання й переміщення.

Виділяються дві кліматичні обстановки формування делювіальних схилів:

- гумидная – найбільш сприятлива для утвору типових делювіальних схилів (описані вище). Їх виділяють у підтип делювіальних схилів з переважним площинним зносом, характерним для пологих поверхонь гумидных регіонів;

- семиаридная – відрізняється складним процесом змиву, що поєднують площинний і напівлінійний знос. Знос відбувається по системах добре розгалужених борозен глибиною 2-10 див, що закладаються на відстані від перших десятків див до перших м. З борозен надалі можуть розбудовуватися більші форми.

У делювіальних шлейфах щодо крутих схилів областей із субаридным кліматом Е.В.Шанцер виділяв три зони опадонакопичення й корелятивних їм фацій:

- верхня (привершинная) зона характеризується спадом швидкостей відкладання при збереженні турбулентного характеру стоку. Тут олагается найбільш грубий матеріал, що виконує тупий кут конуса, утворений шовною частиною схилу і його підставою;

- зона відкладань субламинарного потоку з неясною шаруватістю, обумовленої різним механічним складом і сортуванням (нижче по схилу);

- зона стійкого ламінарного режиму (має найбільше поширення) – у її межах відкладає найбільш тонкий, пилуватий і глинистий, матеріал.