Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Класифікація міжнародних актів про права людини




Міжнародні акти про права людини можна класифі­кувати за різноманітними підставами. Вважається, що наведена нижче класифікація, заснована на просторо­вій, суб'єктно-об'єктній і предметній основах, є найбільш зручною як із теоретичної, так і з практичної позицій.

І. Міжнародні документи універсального характе­ру, що містять у собі:

— Міжнародний білль про права людини;

— документи, що закріплюють права людини в рі­
шеннях міжнародних конференцій;

— міжнародні акти, що закріплюють право на само­
визначення і права народів;

— акти, спрямовані на попередження дискриміна­
ції;


акти, що закріплюють принципи правосуддя;

— акти, що регулюють права осіб, що були піддані
затриманню або тюремному ув'язненню;

— акти, що регулюють права жінок;

— акти, що регулюють права дітей;

— акти, що закріплюють економічні та соціальні
права;

— акти, що закріплюють права на користування до­
сягненнями культури, інформацією, свободу асоціацій;

— акти, що регламентують захист прав людини в
збройних конфліктах;

— акти, що встановлюють міжнародні військові зло­
чини і злочини проти людства;

— акти, що регулюють заборони рабства, підневіль­
ного стану, примусової праці.

II. Документи регіонального характеру містять у собі:

— документи Ради Європи;

— документи Організації з безпеки і співробітницт­
ва в Європі;

— Документи Співдружності Незалежних Держав;

— Американську конвенцію про права людини;
— Африканську Хартію прав людини і народів.

4. Міжнародні органи із захисту прав людини

Угоди держав, що передбачають право конкретного громадянина вимагати від своєї держави виконання міжнародно визнаних прав і свобод, підкріплюються міжнародними механізмами, створеними в рамках різ­номанітних міжнародних організацій.

Конституція України (ч. 4 статті 55) говорить: «Кож­ний має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або у відповідні міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна».


Міжнародні органи із забезпечення і захисту прав людини (далі комітети з прав людини) створюються від­повідно до положень відповідних конвенцій. Комітети з прав людини складаються з експертів, які діють в особистій якості. У їхній склад входять громадяни дер­жав, що беруть участь у договорі, які володіють високи­ми моральними якостями і визнаною компетентністю в галузі прав людини. При цьому до складу комітету не можуть входити двоє громадян тієї самої держави. Члени комітетів обираються державами-учасницями договору (зазвичай на чотири року) на засіданні, що спеціально скликається (як правило, Генеральним сек­ретарем ООН).

У компетенцію міжнародних органів із захисту прав людини входить розгляд:

1) доповідей держав-учасниць договору про зако­
нодавчі, адміністративні та інші заходи, що прийма­
ються ними для впровадження в життя зобов'язань,
котрі містяться в договорі;

2) повідомлень держав-учасниць договору про те,
що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов'я­
зань за даним договором;

3) індивідуальних петицій (скарг) від осіб, які
стверджують, що якесь з їх прав, зафіксоване у відпо­
відному договорі, було порушено, і котрі вичерпали
усі внутрішньодержавні засоби правового захисту.
Правом на розгляд скарг індивідів наділений: Комі­
тет з прав людини, Комітет з ліквідації расової
дискримінації, Комітет проти катувань і деякі інші між­
народні органи.

Процедура розгляду індивідуальних петицій взагалі однакова для більшості комітетів. Отримавши пові­домлення про порушення якою-небудь державою прав індивіда, передбачених у міжнародному договорі, комі­тет повинен переконатися, що це ж питання не розгля­дається відповідно до іншої процедури міжнародного розгляду або врегулювання: особа вичерпала всі доступ­ні внутрішні засоби правового захисту (дане правило


не діє, коли застосування таких засобів невиправдано затягується).

Комітет управі визнати неприйнятним будь-яке по­відомлення, що є анонімним або несумісне з положен­нями договору. Визнавши петицію прийнятною, комі­тет повідомляє відповідній державі, що протягом пев­ного терміну подає письмові пояснення, що роз'ясню­ють це питання і будь-які прийняті ним заходи. При цьому держава й особа, що направила скаргу, знаходяться перед Комітетом у рівних умовах.

Комітет у закритому засіданні досліджує повідомлен­ня особи, пояснення держави і повідомляє свої мірку­вання обом сторонам.

Рішення комітетів за індивідуальними скаргами юри­дично необов'язкові, проте держави виконують їх доб­ровільно, відновлюють порушені права особистості і при­водять своє законодавство і правозастосовчу практику у відповідність із міжнародно-правовими нормами.

Слід зазначити, що в рамках певних міжнародно-пра­вових угод засновуються універсальні і регіональні ме­ханізми контролю за дотриманням прав людини, що приводяться в дію відповідними міжнародними орга­нами й організаціями.

Комітет з прав людини ООН

Комітет з прав людини ООН створений на основі резо­люції Генеральної Асамблеї ООН 2200А (XXI) від 16 грудня 1966 року й у відповідності зі статтею 28 Пакту про громадянські та політичні права 1966 року і Фа­культативного протоколу до цього Пакту. Фактично Ко­мітет є самостійним міжнародним органом і склада­ється з вісімнадцяти експертів, що виступають в особи­стій якості. Члени Комітету обираються з громадян держав — учасниць Пакту терміном на 4 роки і мо­жуть бути переобрані. Кворум утворює присутність дванадцяти членів Комітету, а постанови Комітету прий­маються більшістю голосів присутніх членів.

Відповідно до Факультативного протоколу до Між­народного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, держава — учасниця Пакту, що стає й учас-


ницею Протоколу, визнає компетенцію Комітету приймати і розглядати повідомлення осіб, які стверджують, що якесь з їхніх прав, перерахованих у Пакті, було порушено. Отри­мавши повідомлення, Комітет повідомляє відповідній дер­жаві, що протягом шести місяців подає Комітету пись­мові пояснення, котрі роз'ясняють це питання, і повід­омляє про заходи, що можуть бути прийняті.

Ця процедура може мати місце лише в тому випад­ку, якщо громадянин доведе, що він вичерпав усі внут­рішньодержавні (національні) засоби захисту своїх прав, і якщо заява не є анонімною.

Комітет з економічних, соціальних і культурних прав

І Комітет з економічних, соціальних і культурних прав

і заснований відповідно до рішення Економічної і Соці­альної Ради ООН у 1985 році. Комітет здійснює спосте­реження за виконанням Міжнародного пакту про еко­номічні, соціальні і культурні права 1966 року і скла­дається з 18 експертів.

Комітет з ліквідації расової дискримінації Комітет утворений відповідно до положень статті 8 Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм ра­сової дискримінації 1966 року. Комітет складається з 18 експертів, які обираються строком на чотири роки й мають високі моральні якості та неупередженість і ді­ючих в особистій якості. Комітет: розглядає регулярно доповіді, що надаються державами про прийняті ними законодавчі, адміністративні й інші заходи для вико­нання положень Конвенції; заяви держав — учасниць Конвенції про те, що інша держава не виконує поло­жень Конвенції. Крім того, будь-яка держава — учас­ниця Конвенції може заявити, що вона визнає компетен­цію Комітету приймати і розглядати повідомлення від окремих осіб або групи осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення даною державою-учасницею яких-небудь прав, викладених у Конвенції.


 




 


Комітет з ліквідації дискримінації у відношенні до жінок

Комітет з ліквідації дискримінації у відношенні до жінок створений на основі статті 17 Конвенції про лі­квідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жі­нок 1979 року. Комітет складається з 23 експертів, кот­рі володіють високими моральними якостями і діють в особистій якості. Комітет розглядає регулярно доповіді, що надаються державами-учасницями про законодавчі, адміністративні і судові заходи для виконання положень Конвенції. Комітет також наділений повноваженнями розглядати індивідуальні петиції. Комітет щорічно через ЕКОСОР подає доповідь Генеральній Асамблеї ООН про свою діяльність і може вносити пропозиції і рекомен­дації загального характеру, засновані на вивченні до­повідей та інформації, отриманої від держав — учасниць.

Комітет проти катувань

Комітет проти катувань заснований у відповідності зі статтею 17 Конвенції проти катувань та інших жор­стоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року. Комітет скла­дається з десяти експертів, які володіють високими мо­ральними якостями і визнаною компетенцією в галузі прав людини і виступаючих в особистій якості. Комі­тет вправі одержувати і розглядати повідомлення осіб, які знаходяться під його юрисдикцією, котрі стверджу­ють, що вони є жертвами порушення положень Конвен­ції, або повідомлення такого роду, що надходять від їх­нього імені. Комітет також наділений певними функ­ціями із вирішення спорів між державами — учасни­цями Конвенції, для чого вправі створювати Погоджу­вальну комісію.

Комітет з прав дитини <

Комітет з прав дитини заснований у відповідності зі статтею 43 Конвенції про права дитини 1989 року. Він складається з десяти експертів, які діють в особистій якості і володіють високими моральними якостями і визнаною компетенцією в галузі прав людини. Комітет


розглядає регулярно надані доповіді держав - - учас­ниць Конвенції про заходи для забезпечення прав ді­тей та інформує про це Економічну і Соціальну Раду ООН. Комітет не розглядає індивідуальні петиції.

Верховний комісар ООН з прав людини

Посада Верховного комісара з прав людини була за­тверджена відповідно до резолюції Генеральної Асамб­леї ООН 48/141 від 20 грудня 1993 року. У основі цієї резолюції лежало рішення Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 рік).

Відповідно до згаданої резолюції Верховний комі­сар з прав людини призначається Генеральним секре­тарем ООН і є його заступником. Він має статус «поса­дової особи ООН» і несе «під керівництвом і егідою Генерального секретаря основну відповідальність за діяльність Організації Об'єднаних Націй в галузі прав людини».

Фактично ж, Верховний комісар з прав людини здій­снює загальне керівництво діяльністю Центру з прав лю­дини ООН — структурного підрозділу Секретаріату ООН.

Європейський Суд з прав людини

Європейський Суд з прав людини був створений у 1959 році як основний елемент регіонального контрол -ного механізму із дотримання положень Європейської конвенції по захисту прав людини й основних свобод 1950 року. Штаб-квартира Суду знаходиться в Страс­бурзі (Франція).

В даний час у контрольному механізмі із дотриман­ня положень Конвенції відбулися зміни. Відповідно до Протоколу № 11 до Конвенції, що вступив у дію в лис­топаді 1998 року, у ньому беруть участь два органи: Комітет міністрів Ради Європи і Європейський Суд з прав людини.

Європейський Суд з прав людини є єдиним органом контролю за дотриманням державами-учасницями по­ложень Конвенції. Суд працює на постійній основі і скла­дається з числа суддів, що відповідають кількості дер-


жав-учасниць Конвенції. Парламентська Асамблея РЄ від кожної держави-члена РЄ обирає одного суддю. Судді засідають у Суді в особистій якості.

Кожна держава-учасниця вправі передати на розгляд Суду будь-яке порушення положень Конвенції 1950 року або протоколів до неї з боку іншого учасника.

Суд також наділений компетенцією прийняття від якоїсь особи, групи осіб або неурядової організації заяв про порушення будь-якою із держав-учасниць прав, за­кріплених у Конвенції і протоколах до неї. При цьому заявники повинні додержатися певні процедурні вимо­ги. Держави-учасниці зобов'язані ніяким чином не пе­решкоджати реалізації цього права.

Суд розглядає подані йому справи в комітетах, що складаються з трьох суддів, у палатах — із сімох суддів і у Великій палаті — із 17 суддів.

Суд на прохання Комітету міністрів РЄ може дава­ти консультативні висновки із правових питань, що стосуються тлумачення Конвенції 1950 року і прото­колів до неї.

Витрати Суду оплачуються Радою Європи.

Комісія з прав людини

Комісія з прав людини створена відповідно до Ста­туту Співдружності Незалежних Держав 1993 року і Положення про цю комісію 1993 року (Україна не входить у цю комісію).

Комісія розглядає письмові повідомлення держав — членів Співдружності про порушення прав людини. Вона також управі розглядати індивідуальні петиції (див. також Конвенцію Співдружності Незалежних Держав про права й основні свободи людини 1995 року).

Контрольні механізми в рамках ОБСЄ У рамках ОБСЄ також є певні механізми контролю із дотримання прав людини, але з огляду на те, що чле­нами цієї організації є як європейські держави, так і держави Середньої Азії (республіки колишнього СРСР), ці механізми набувають міжрегіонального характеру.


Так, будь-яка держава — член ОБСЄ вправі запроси­ти в іншого члена організації інформацію з конкретно­го порушення прав людини. Причому відповідь на та­кий запит повинна бути відправлена не пізніше 10 днів із дня одержання запиту.

На прохання держави — члена ОБСЄ можуть також створюватися комісії експертів для розгляду певних питань і можливого сприяння у вирішенні проблем із прав людини на її території.

Керівна рада ОБСЄ, що складається з міністрів зако­рдонних справ держав — членів організації, бере участь у вирішенні спірних питань з проблеми прав людини.

У 1992 році в рамках організації була заснована по­сада Верховного комісара у справах національних мен­шин ОБСЄ. Ця міжнародна посадова особа виступає в якості омбудсмена, що відстоює права національних меншин, а також займається розслідуванням окремих випадків порушення прав людини. Крім цього, у його функції входить виявлення ситуацій міжетнічної на­пруженості, що можуть створювати загрозу для миру, безпеки або відносин між державами — членами ОБСЄ, і сприяння їхньому якнайшвидшому врегулюванню.







Дата добавления: 2015-06-29; просмотров: 152. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.006 сек.) русская версия | украинская версия