Основні міжнародно-правові акти про права людини

Міжнародно-правові акти в галузі прав людини при­йнято називати міжнародними стандартами. Цим тер­міном охоплюються різнорідні норми, такі, як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних орга­нізацій, політичні домовленості типу Гельсінського За­ключного акта, документів Віденської і Копенгагенсь­кої зустрічей ОБСЄ (НБСЄ), міжнародні звичаї.

До числа основних міжнародно-правових актів в га­лузі прав людини належать:

— Загальна декларація прав людини 1948 року;

— Міжнародний пакт про економічні, соціальні і
культурні права 1966 року (підписаний Україною

20.03.1968 p.; ратифікований Україною 19.10.1973 p.; вступив у дію для України 3.01. 1976 p.);

— Міжнародний пакт про громадянські та політичні
права 1966 року (відповідно 20.03.1968 p.; 19.10.1973 p.;
23.03.1976 p.);

— Факультативний протокол до Міжнародного па­
кту про громадянські та політичні права 1966 року
(вступив у дію 23.03.1976 p.; Україна приєдналася
25.12.1990 р.);

— Конвенція про попередження злочину геноциду і
покарання за нього 1948 року (підписана Україною
16.12.1949 p.; ратифікована Україною 22.07.1954 p.;
вступила в дію для України 15.02. 1955 p.);

— Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм
расової дискримінації 1966 року (підписана Україною
7.03.1966 p.; ратифікована Україною 21.01.1969 p.;
вступила в дію для.України 7.04.1969 p.);

 

— Європейська конвенція про захист прав і основ­
них свобод людини 1950 року (підписана Україною
9.12.1995 p.; ратифікована Україною 17,07. 1996 p.);

— Конвенція про припинення злочину апартеїду і
покарання за нього 1973 року (підписана Україною
20.02.1974 p.; ратифікована Україною 15.10.1975 p.;
вступила в дію для України 18.07. 1976 p.);

— Конвенція про ліквідацію усіх форм дискриміна­
ції у відношенні до жінок 1979 року (підписана Украї­
ною 17.07.1980 p.; ратифікована Україною 24.12.1980 p.;
вступила в дію для України 3.09.1981 p.);

— Конвенція про права дитини 1989 року (під­
писана Україною 14.02.1990 p.; ратифікована Укра­
їною 28.02.1991 p.; вступила в дію для України
27.09.1991 р.) і ін.

Важливе місце в міжнародно-правовому масиві стан­дартів прав людини належить Заключному акту Нара­ди з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року і документам, прийнятим у рамках загальноєвропейсь­кого процесу, «розрядки» міжнародної напруженості — Підсумковому документу Віденської зустрічі 1986 року представників держав-учасниць НБСЄ; Документу Ко-

пенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 року; Паризькій Хартії для нової Європи 1990 року й іншим.

Всеосяжні зусилля в сфері захисту прав і свобод лю­дини беруть початок із Статуту ООН, де в якості однієї з основних своїх цілей Об'єднані Нації проголосили «знову затвердити віру в основні права людини, у гід­ність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй».

Розробка і прийняття в рамках ООН Білля про пра­ва людини, що включає Загальну декларацію прав лю­дини 1948 року, Пакт про громадянські та політичні права з Факультативними протоколами до нього і Пакт про економічні, соціальні та культурні права, відкриті для підписання в 1966 році, ознаменували якісно но­вий етап у розвитку міжнародних норм з прав люди­ни. Предметом цих міжнародних актів є не окремі пра­ва або захист особливої категорії осіб, а права всіх ін­дивідів у всіх сферах суспільного життя.