Студопедия — Готська держава 1 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Готська держава 1 страница






Натомість своє панування в Північному Причорномор'ї встановили германські племена готів. Ці вихідці з басейну Вісли за короткий час змогли підкорити місцеве населення — рештки елінізованих скіфо-сарматських та інших племен. Життям готів керувала рада родових старійшин і народні збо­ри. Готи створили Готську державу — Готику. Об'єднані готські племена очолювали царі, наділені значною владою. Найбільшої могутності готська держава досягла за часів правління Германаріха в IV ст. Панування готів у Північному Причорномор'ї характеризувалося постійними війнами проти Римської імперії, яка намагалась зберегти свою владу над цими землями. Проте Рим втратив Бос-порське царство, міста-держави Тіру, Ольвію тощо.

Але панування готів тривало недовго. Незабаром їх витіснили з Північного Причорномор'я племена гунів, що прийшли сюди зі сходу.

Східні слов'яни на території України

Витоки слов'ян вчені відносять до кінця бронзового — початку залізного віку. За своїм похо­дженням слов'яни — автохтонне (не прийшле, а таке, що сформувалося на цій території) населення України. З VI ст. н. е. слов'янські племена почали відігравати важливу роль у житті Європи.

Слов'яни жили невеликими селищами поблизу річокта водойм. Основним житлом для них була напівземлянка з верхньою надземною і нижньою, заглибленою в землю, частинами, двосхилим дахом та земляною підлогою. Поруч з житлами будувались господарські приміщення та майстерні. Згодом слов'яни почали споруджувати і укріплені городища.

Слов'янське населення використовувало залізні знаряддя праці. Частина речей виготовлялася з кісток тварин, зокрема приколки і гребінці, а прикраси — із заліза, бронзи, подеколи із срібла.

Ці племена займалися землеробством, розводили домашню худобу, полювали, рибалили, займалися промислами.

Важливу роль у житті слов'ян відігравала торгівля. За гроші правили срібні монети, що потрапляли до них із провінцій Західної Римської імперії, Візантії, країн Азії та Близького Сходу. Слов'яни торгували хутрами, медом, воском, хлібом, рибою, шкурами.

Упродовж століть у них виникла своя система релігійних вірувань і встановилися два релігійні культи: обожнювання сил природи та культ предків. Вірування слов'ян називались язичництвом. Вони обожнювали сонце, місяць, вогонь, явища природи (дощ, блискавку тощо), річки, озера, ліси.

Носіями релігійних уявлень слов'ян були жерці — волхви. Язичницьким богам поклонялись просто неба або у капищах (спеціальних місцях для вшанування богів і жертвоприношень). У капи­щах стояли кам'яні чи дерев'яні ідоли (зображення) богів, яким приносили жертви. У слов'ян були численні обрядові свята, пов'язані зі змінами пір року (веснянки, обжинки, Купала, Коляди). Весільні свята супроводжувались піснями, танцями, хороводами; поховальні обряди — голосінням.

Одним із перших відомих політичних об`єднань слов`ян був Антський племенний союз. Політичний устрій антів стародавні історики називають народовладдям: племена очолював князь та старійшини, оснолвні питання життя племені вирішували народні збори — віче.

Слов`янські землі потрепали від нападів сусідніх племен: гостів, гунів, аварів, хозарів та ін. Анти не лише оборонялисьа й самі вели постійні війни. Так, наприкінці IV ст. вони розбили готів, але скоро готський король Вінітарій зміг захопити в полон антського князя Божа з синами та 70 ста­рійшинами, яких за його наказом було страчено, і анти змушені були підкоритись готам. Пізніше вони визнали владу гунів, разом із ними здійснювали походи на Візантію. Після розпаду гунської держави вони вели війни на Балканському півострові і переселялися туди, відвоювавши майже всі Балкани у Візантії.

 

КИЇВСЬКА РУСЬ

Українські землі напередодні утворення Київської держави

Протягом VII—IX ст. слов'яни розселилися на значній території Східної Європи. Згідно з літо­писом «Повість минулих літ» вони об'єднувалися в союзи племен. Поляни жили навколо Києва на Середньому Подніпров'ї; їхніми сусідами були сіверяни, що мешкали понад Десною. На захід від полян мешкали древляни та дреговичі. Західні межі розселення сягали Прикарпаття, де жили білі хорвати; а вздовж ріки Західний Буг були землі волинян і дулібів. Уличі і тіверці жили в басейнах Дністра та Південного Бугу біля Чорного моря.

На межі VIII—IX ст. у східних слов'ян почали формуватися засади державності.

Формування державності є підсумком тривалого і складного розвитку суспільства. Передумови для неї виникли й у слов'ян (табл. 1).

Економічні передумови Політичні передумови Соціальні передумови  
— перехід до орного земле- — потреба родоплемінної зна- — зміна родової общини  
робства; ті у захисті своїх привілеїв і сусідською;  
— відокремлення ремесла від захопленні нових багатств; — виникнення нерівності;  
землеробства; — формування союзів племен; — поява експлуатації людини  
— зосередження ремесла в — загроза нападу зовнішніх людиною.  
містах; ворогів;    
— виникнення мінових відносин — достатня військова організація    
       

 

Руська земля утворилася внаслідок державного об'єднання союзів східнослов'янських племен у другій половині І тис. н. е. На великій території Руської землі із союзів племен утворювались кня­зівства і засновувались міста — Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав та ін. Більшість з них стали центрами князівств.

Головним містом Руської землі став Київ. Це місто виникло майже в центрі слов'янських земель на правому березі Дніпра. За легендою це місто, що знаходилося у землях полян, було засновано трьома братами: Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю на нинішній Старокиївській горі. Місто дістало назву на честь старшого брата Кия — полянського князя.

Отже, Київ був центром племені полян, що жили в Середньому Подніпров'ї. Спочатку він був укріпленим поселенням, огородженим ровом та земляним валом. Він був столицею Полянського князівства, в ньому стояли князівський палац, житлові будинки, основні господарські та культові споруди.

Про Кия ж відомо, що, закінчивши спорудження міста на Дніпрі наприкінці V ст., він здійснив похід на Візантію, вів переговори з візантійським імператором, уклав торгову угоду з Візантією, а поверта­ючись назад, на Дунаї заклав місто Києвець.

Сусідами слов'ян на північному заході були племена балтівта норманів {варягів), на сході та на півдні — хозари й печеніги та інші кочові племена. Між слов'янами та їхніми сусідами відбувалися сутички за володіння річковими шляхами для ведення торгівлі з країнами Сходу та Візантією.

У IX ст. на слов'янських землях з'явилися варяги, чиї морські походи не давали спокою всій Західній Європі. УIX—XI ст. еони як найманці були на службі у руських князів і візантійських імпе­раторів.

У VIII ст. на сході від Руської землі з'явилася держава хозарів —Хозарський каганат. Войовничі хозари підкорили собі і обклали даниною полян, сіверян і в'ятичів. Але хозарське поневолення тривало недовго. Поляни за допомогою варягів на початку IX ст. змогли повернути собі незалеж­ність.

Наприкінці IX ст. в південноукраїнських степах з'явився новий небезпечний ворог — печеніги, тюркські племена, основним заняттям яких були набіги на сусідні племена і країни. Протягом X—XI ст. русичі вели з ними тривалу боротьбу.

Передумовою створення Київської Русі був розклад родоплемінного ладу у слов'ян, виокремлен­ня правлячої верхівки, що складалася з князів — вождів союзів племен, князівських дружинників, старійшин. Поступово занепадає роль віча, на якому раніше вирішувались найголовніші справи. Воно скликається лише тоді, коли це потрібно князеві. Втрачається значення народного ополчення, оскільки навколо князів формуються постійні дружини — об'єднання бойових соратників, друзів князя. За допомогою дружин князі завойовували нові землі, збирали данину, голос дружини міг бути вирішальним у питаннях війни та миру, вирішенні інших важливих проблем. Знатні дружинники і родова знать становили при князі боярську раду, що була дорадчим органом. Поступово виника­ла верства великих землевласників — бояр, які отримували від князя за службу вотчини (великі земельні маєтки, що передавались у спадщину).

У IX ст. київські князі поширили свою владу на сусідні землі. Коли у середині IX ст. правителем Киє­ва був князь Дір, арабський історик, географ і мандрівник Хасан аль Масуді писав, що Дір — «перший серед слов'янських царів», який володів «великими містами і багатьма населеними країнами».

Становлення Київської держави пов'язане і з ім'ям князя Аскольда. Він проводив сміливу і далекоглядну політику, чим зміцнив свою державу. Для посилення авторитету своєї влади він при­йняв титул кагана, що тоді був рівний титулові імператора, чим поставив Руську державу на один щабель з Візантією та Хозарією — найсильнішими тогочасними державами. Аскольд проводив активну зовнішню політику. За його правління Київська держава міцно утвердилась на узбережжі Чорного моря. Головним напрямом політичних інтересів Аскольда був південь та південний схід, де знаходились найрозвинутіші на той час країни. Найважливішою акцією Аскольда були його похо­ди на Візантію, які закінчилися вигідними для князя мирними угодами з візантійцями. За Аскольда відбулася перша спроба поширення у східнослов'янських землях християнства, яка відноситься до 860 р. Але в той час воно не стало панівною релігією, бо хрестилася лише невелика частина суспільної верхівки на чолі з князем. Нова релігія зустрічала опір не тільки народу, а й панівної вер­хівки, в тому числі й волхвів. Саме вони запросили на допомогу новгородського князя Олега, який у 882 р. з Новгорода здійснив похід на Київ і, розбивши дружину Аскольда, захопив місто, звівши нанівець прогресивні діяння цього князя, якого вбили за наказом Олега. Об'єднавши свої володін-і на півночі з київськими, князь Олег сприяв утворенню єдиної східнослов'янської держави, що ала назву Київська Русь.

Зміцнення Київської держави у X ст. за перших князів

ПРАВЛІННЯ ОЛЕГА

Після встановлення влади в Києві князь Олег у 883 р. підкорив древлян, а два роки по тому — уличів. Він відновив язичницьку релігію, за що волхви прозвали його віщим. Олег також жорстоко розправився з населенням Новгорода, що повстало проти приєднання Києва: місто було обкладено даниною, визначено терміни її сплати. Олег укріпив кордони Русі. 907 р. він здійснив похід проти Візантії та змусивїї підписати з Руссю вигідний для останньої договір, який відкривав широкі мож­ливості для торгівлі руських купців (право на безмитну торгівлю, їх проживання поблизу Констан­тинополя протягом б місяців з постачанням харчами і всім необхідним для переходу через Чорне море). 911 р. було складено новий договір, який також був свідченням воєнних та дипломатичних успіхів Київської держави. Вдало воював князь і з Хозарією. Його дружина захопила хозарські гавані на Каспійському морі. До кінця правління Олега його держава займала велику територію: від при­чорноморських степів до Балтійського моря (карта 3).

КНЯЗЬ ІГОР

912 р., після смерті Олега, київським князем став Ігор Рюрикович. Він продовжив політику своїх попередників, спрямовану на посилення князівської влади та об'єднання всіх східнослов'янських земель. У 913—914 рр. Ігор воював з древлянами, що не бажали визнавати його зверхності. У 915 й 920 рр. він виступив проти печенігів, що чинили набіги на Русь, воював з уличами, прагнучи зміц­нити позиції Русі на торгових шляхах. Ігор здійснював походи на Закавказзя^ 912—919 рр. руські дружини напали на Абесгун та Сарі, а 945 р. здобули місто Бердаа.

941 р. Ігор вирушив зі своїм військом проти Візантії. Та похід закінчився поразкою, оскільки руські кораблі були знищені візантійцями за допомогою «грецького вогню». Новий похід на Ві­зантію, більш вдалий, він здійснив 944 р. Тоді греки запропонували викуп і уклали з Руссю новий договір, але не такий вигідний, як попередні угоди. Русь втратила володіння на узбережжі Чорного моря та біля гирла Дніпра, а також зобов'язувалась надавати Візантії військову допомогу, а руські купці мусили сплачувати мито, торгуючи з Візантією. 945 р. князь Ігор під час збирання данини спровокував повстання древлян. Його дружина потрапила у засідку, і князь, опинившись у полоні, був убитий древлянами.

ПРАВЛІННЯ КНЯГИНІ ОЛЬГИ

Коли загинув князь Ігор, його синові Святославу було три роки, тому влада перейшла до вдо­ви Ігоря — княгині Ольги. Ставши правителькою Київської Русі, вона за звичаєм кривавої помсти покарала древлян за вбивство свого чоловіка: розправилася з послами древлян, які намагалися сватати Ольгу за древлянського князя Мала, а потім спалила древлянську столицю м. Іскоростень і знищила частину його жителів.

Княгиня Ольга відмовилася від воєн і зміцнювала державу мирним шляхом. Вона сама об'їздила всі свої володіння, була навіть у Новгороді і Пскові, закладала нові міста, наставляла в них урядни­ків. Ольга вперше в історії Київської Русі навела лад у збиранні данини та її розмірах, визначивши норми податків та місце їх збирання. Це було зроблено для того, щоб не повторювалась історія, в яку потрапив її загиблий чоловік. Сама вона прийняла християнство і доклала багато зусиль до по­ширення нової релігії. За її часів у Київській державі з'явилося чимало християнських проповідників. Княгиня прагнула зміцнити і міжнародне становище своєї держави. 957 р. вона з дипломатичною місією відвідала столицю Візантії— Константинополь — та уклала новий договір з Візантією.

Ольга й надалі, коли її син був вже повнолітній, продовжувала опікуватися справами своєї держави.

ПОХОДИ КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА

Син княгині Ольги і князя Ігоря Святослав увійшов в історію як князь-завойовник.

Головною метою походів Святослава було зміцнення Київської держави, забезпечення вільної торгівлі з країнами Сходу і Візантією, ліквідація зовнішньої загрози на кордонах з боку кочівників.

Святослав підкорив в'ятичів і тим самим завершив об'єднання східнослов'янських племен до­вкола Києва. Потім він, здійснивши похід на Північний Кавказ, розгромив ясів (осетинів) і касогів (черкесів) і приєднав до своєї держави Прикубання. Переправившись на Керченський півострів, захопив м. Тьмутаракань. Святослав здійснив вдалі походи проти волзьких булгар. 965 р. він роз­громив Хозарський каганат і оволодів важливим шляхом по Волзі.

Досягши перемоги на Сході, Святослав переніс воєнні дії на Балкани. Візантійці запросили Свя­тослава завоювати для них Болгарію, здобривши своє прохання щедрими дарами князеві. 967 р. він розгромив болгарське військо і оволодів східною Болгарією, але не передав її візантійцям. Напад підкуплених ними печенігів змусив його перервати похід і спішно повертатись на батьківщину, щоб відігнати ворогів, що облягли Київ.

Наступного року Святослав повернувся на Балкани, мислячи навіть перенести свою столицю в Подунав'я до заснованого ним міста Переяславець. Та другий похід виявився невдалим. Проти війська Святослава об'єдналися сили візантійського імператора Іоанна Цимісжія і болгарського царя Бориса. Тому русичі змушені були відступити і врешті-решт були оточені у фортеці Доростол. Після тримісячної оборони в Доростолі Святослав змушений був підписати мир з Візантією, зрікшись своїх володінь на Балканах. 972 р., повертаючись на батьківщину, на острові Хортиця князівське військо потрапило у печенізьку засідку і цілком загинуло. Загинув і сам князь.

Діяльність Святослава сприяла зростанню могутності Київської Русі, єднанню східнослов'янсь­ких племен та зміцненню кордонів держави.

Київська Русь за князювання Володимира Великого

Після смерті Святослава між його синами почалася жорстока боротьба за владу, в якій переміг Володимир Святославич. Одним із головних завдань, що постали перед князем на початку його правління, було утримання понад двох десятків племен під владою Києва. Протягом 981—984 рр. Володимир приборкав повстання в'ятичів, радимичів, встановив для них данину, також приєднав землі Червенської Русі — міста Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, що належали полякам, і землі ятвягів між Німаном та Західним Бугом, а потім землі білих хорватів.

Володимир непокоївся печенізькою загрозою і постійно намагався її відвернути, але для цього була потрібна сильна армія. Отож Володимир розпочав військову реформу, замінивши племінну організацію війська на феодальну — службу за право володіти земельною власністю. Це зміцнило і власну владу князя. Окрім цього, була створена система фортець, валів, опорних пунктів тощо річках Стугні, Сулі, Трубежі.

Адміністративна реформа передбачала ліквідацію племінних княжінь, поділ усієї країни на округів. Округи ділилися на волості, на чолі яких були поставлені довірені особи або князівські сини. Судова реформа запровадила окремий князівський суд, який був світським і відокремленим від єпископського.

Була проведена й релігійна реформа, щоб упорядкувати систему язичницьких вірувань в дер­жаві і тим самим сприяти згуртуванню слов'янських племен. З цією метою він створив язичницький пантеон із 6 богів і зробив обов'язковим поклоніння їм. Проте, переконавшись в неможливості таким чином об'єднати державу і запровадити єдину релігію, він ознайомився з іншими релігіями і вирішив прийняти християнство за візантійським обрядом.

Запровадження християнства на Русі

Для піднесення авторитету свого роду та значення своєї держави Володимир забажав одружитися з візантійською принцесою Анною, сестрою візантійського імператора. Після того, як дружина Володимира захопила в Криму Корсунь (Херсонес), імператор погодився на шлюб своєї сестри з Володимиром, але за умови, що той прийме християнство.

Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією і влітку 988 р. на­казав жителям Києва прийняти хрещення. Обряд хрещення було здійснено в усіх містах і селах держави.

Після прийняття християнства в Київській Русі розпочалося церковне будівництво: найбіль­шу церкву було споруджено в Києві на честь Богородиці та названо Десятинною, оскільки на її утримання князь виділив десяту частину свого майна. Київ став духовним центром поширення християнства та діяльності православної церкви. Там знаходилась резиденція митрополита, якого висвятив константинопольський патріарх — найвища духовна особа православної церкви. Першим митрополитом був грек Феофілакт (988—1018 рр.) Духовній владі київського митропо­лита підлягали єпископи: вони правили єпархіями (церковними округами), куди входили численні нараф/і'(церковні общини на чолі зі священиками), що засновувались у містах і селах.

Після прийняття християнства в Київській Русі виникли численні монастирі. Першими монасти­рями стали Межигірський, Печерський, Видубицький та ін.

На утримання вищого православного духовенства і монастирів великі київські князі давали великі грошові пожертвування, а також орні землі, ліси, сіножаті, рибні озера. Селяни і міщани для утримання місцевих церков сплачували десятину.

Прийняття християнства на Русі справило величезний вплив на подальший розвиток держави:

• воно зміцнило центральну владу князя, оскільки християнська релігія наголошує, що влада правителя дана Богом;

• сприяло формуванню єдиного світогляду та єдиної ідеології для різноплемінного населення держави і його згуртуванню у єдину давньоруську народність;

• дало можливість Київській Русі як рівноправній увійти в коло наймогутніших держав Європи;

• сприяло бурхливому розвиткові культури, торгівлі, кам'яного будівництва, а також культурним зв'язкам з християнським світом.

Наприкінці правління Володимира Святославича виникла серйозна загроза єдності Київської Русі. Проти нього відкрито виступив син Святополк, а другий син —Ярослав — відмовився, сидячи у Новгороді, сплачувати Києву данину. Володимир готувався до походу на Новгород, але 1015 р. помер.

Між синами Володимира Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом, Мстиславом і Святополком почалася кривава боротьба за одноосібну владу в державі. В ній вийшли переможцями Ярослав і Мстислав.

За угодою 1026 р. брати поділили Русь на окремішні володіння вздовж Дніпра: Ярослав став княжити в Києві, а Мстислав — на Лівобережжі з центром у Чернігові. Брати спільними зусиллями вигнали поляків з Червенської Русі, знову приєднавши її до Київської держави. Цей похід відбувся 1031 р. А 1036 р., після смерті Мстислава, Ярослав став правити одноосібно. Ярослав докладав багато зусиль для зміцнення єдності та централізації держави. Він продовжував будівництво захи­сних споруд проти кочовиків, фортець навколо Києва. 1036 р. печенігам було завдано остаточної поразки, після чого вони припинили свої набіги на Русь.

При Ярославі, якого прозвали Мудрим, Русь досягла зеніту свого розвитку. З'явилися нові міста, що стали центрами торгівлі і ремесла, збільшилась земельна власність бояр і дружинників. Зростав і міжнародний авторитет Київської держави, свідченням чого були династичні шлюби дочок Яросла­ва з найвпливовішими володарями Європи: вони стали угорською, норвезькою та французькою королевами. Сам Ярослав одружився зі шведською принцесою, а його сестра стала дружиною польського короля.

Найважливішим актом державотворення часів Ярослава було складання законів держави у єди­ний збірник— «Руська Правда», який потім доповнили статтями та положеннями сини Ярослава. «Руська Правда» закріпила ті суспільні відносини, що склалися в Київській державі на той час. її статті закріплювали нерівноправність осіб різних верств населення. Найбільшими правами, зрозуміло, користувався князь. Частина штрафів, які накладались на злочинців, йшли на його користь. Грошові зкарання були різними залежно від соціального стану потерпілих. «Руська Правда» охороняла зиватну власність та її власника.

При Ярославі багато уваги приділялось культурному розвиткові держави: було відкрито школи, зліотеки, розпочалося літописання та переписування книг ченцями. При монастирях засновано врші лікарні.

Саме тоді посилилось і значення Київської митрополії: найвищу церковну посаду — митрополи-і — почав обіймати вже не грек, як раніше, а русич. Ним став Іларіон.

Політична роздробленість Київської Русі

Незважаючи на зусилля київських правителів, Київська держава не стала єдиною і монолітною. 4е була клаптикова країна без точного визначення кордонів, утворена з численних слов'янських неслов'янських племен, складена з кількох територій і політичних центрів, що суперничали між збою (Київ, Галич, Чернігів, Новгород та ін.). Про неміцність цієї держави свідчать прагнення різних пемен вийти з-під влади Києва і та міжусобна боротьба, яка велася між княжичами після смерті зятослава, а потім Володимира, та в пізніші часи. Спробу запобігти міжусобній боротьбі між кня-чми зробив Ярослав Мудрий, який ввів новий порядок престолонаслідування. Започатковане ним зршинство в межах родини — влада найстаршого з синів — запроваджувалося натомість старого іадкоємства «від батька до сина».

Згідно із заповітом Ярослава Київ переходив до старшого сина Ізяслава. Решта земель розподіля-ась за старшинством між іншими синами і племінниками: Чернігівщина відійшла до Святослава чославича. Переяславщину отримав Всеволод. Задум Ярослава полягав у тому, щоб кожний із інів по черзі обіймав київський престол; щойно в якомусь із князівств звільнявся престол, як від-валося пересування братів на щабель вище і ближче до Києва. Таким чином, надаючи кожному з /інів можливість правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути запеклої боротьби за одноосібну паду. Але насправді заповіт Ярослава поклав початок роздробленості руських земель.

Мирні стосунки між нащадками Ярослава Мудрого, який помер 1054 р., тривали недовго. Через 15 років по його смерті союз Ярославичів розпався. Це сталося 1068 р. Тоді на руські землі втор-іось нове плем'я кочовиків — половців, які розбили військо київського князя Ізяслава на річці пьта і поставили Київ перед загрозою нападу. Нерішучість і безпорадність князів обурила киян, сі, піднявши повстання з вимогою самотужки боротися з половцями, вигнали Ізяслава з Києва, зоголосивши київським князем полоцького князя Всеслава, який на той час перебував у полоні і спробу відділитися від Києва.

Ізяслав утік до Польщі і за підтримки польського короля посів київський престол удруге. Але взабаром спалахнула боротьба між Ізяславом та його братами Святославом Чернігівським і Все-злодом Переяславським, до якої долучились ще й онуки Ярослава Мудрого, які теж намагалися цстоювати свої права. Стосунки між князями ставали дедалі заплутанішими, а розбрат гострішим, скільки кожен за Ярославовим законом мав право на декілька столів, у тому числі й на київський, зозуміло, князівськими чварами користувалися половці, які посилили свій тиск на кордони Русі.

Покласти край князівським чварам, впорядкувати стосунки між князями, організувати їх спільну зротьбу проти половців був покликаний об'єднавчий з'їзд князів, що відбувся 1097 р. в Любечі. Князі, і прибули в Любеч, ухвалили припинити усобиці та скасували порядок престолонаслідування, запроваджений Ярославом Мудрим. Кожен князь мав володіти тими землями, які успадкував від батька. Проте Любецький з'їзд не зміг припинити ворожнечу між князями, і незабаром вона спа­лахнула знову, що ніяк не сприяло єдності Київської Русі, особливо в умовах половецької загрози і заворушень населення Києва та інших міст. Так, 1113 р., під час повстання у Києві, бояри і купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономана (онука Ярослава Мудрого) з про­ханням посісти київський стіл. Це був дуже авторитетний на той час князь, особливо завдяки його походам на половців 1103,1109,1110 і 1111 рр., перемоги в яких надовго відкинули половців від кордонів Русі.


 

Дванадцять років правління в Києві Володимира Мономаха були для Русі часами миру і спокою. Вмілою політикою він підкорив своїй владі удільних князів, зокрема приборкав чернігівських князів Ольговичів, прибрав до рук найвіддаленіші руські землі. Одночасно Володимир Мономах «Уставом», що доповнював «Руську Правду», обмежив безконтрольну діяльність князівських урядників.

Зміцнилося знову міжнародне становище Русі, що відбилося на династичних зв'язках: сам Моно­мах був одружений з дочкою англійського короля, сестра вийшла заміж за німецького імператора, а донька — за угорського короля.

По смерті Володимира 1125 р. спадкоємцем на київському столі став його син Мстислав Воло­димирович, який продовжував політику батька. Проте його наступники знову почали боротьбу між собою за першість на Русі. Отже, її політична єдність була тимчасовою.

Зростання натурального господарства і розширення приватної власності на землю у Київській Русі, як і в інших державах середньовічноїЄвропи, зумовлювало поступове відособлення місцевих князівств і послаблення влади київського князя. Найзначнішими князівствами на території сучас­ної України були Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке і Волинське, а ті у свою чергу поділялись на уділи.

Київ тривалий час вважався державним і духовним центром: там знаходився великокнязів­ський стіл і кафедра митрополита. Але київські князі вже не мали влади над усією Руссю. Центри реальної державної влади перемістилися в землі-князівства, які не визнавали над собою зверх­ність Києва.

Київська земля була на Русі найбагатшою. Тут налічувалося 45 міст і з них найбільше—Київ. Це було найбільш заселене князівство, досить економічно розвинуте та найбільш укріплене.

За володіння Києвом між князями точилася постійна боротьба, оскільки він залишився символом великокнязівської влади і політичної першості. 1155 р. Києвом заволодів син Володимира Мономаха Юрій Довгорукий. Але через два роки він раптово помер, не встигши зміцнити великокнязівську владу. У подальшій боротьбі за Київ Київщина зазнала багато лиха. 1169 р. справжній погром у Києві вчинив володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський. Такі дії сприяли занепаду Київської землі.

У політичній залежності від Києва перебувало Переяславське князівство. Переяслав відігравав важливу роль у боротьбі з половцями. Укріплення, збудовані переяславцями, були захистом не лише для прикордонного міста, а й усієї Русі. У складних умовах, коли послаблювалось Київське князівство, переяславські князі підтримували політичні зв'язки з Володимиро-Суздальським князівством.

Найбільшим князівством Південної Русі було Чернігівське, де правила династія князів Ольго­вичів. У середині XII ст. від Чернігова відокремилось Новгород-Сіверське князівство, а згодом й інші, дрібніші. Ольговичі постійно претендували на київський стіл. Беручи участь у міжусобній боротьбі, часто залучали до неї половецьких ханів, з чиїми володіннями межувала Чернігівщина.

Однією з відомих подій другої половини XII ст. був похід проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича 1185 р., який закінчився поразкою. Він став сюжетом для давньорусь­кого поетичного твору «Слово о полку Ігоревім».

Роздробленість Київської Русі призводила до послаблення центральної державної влади і єдності сил численних князівств, підривала міць Русі перед зовнішньою загрозою. В той же час прикметами того часу були процвітання ремесел і торгівлі, розквіт міст, піднесення матеріальної і духовної культури в окремих князівствах.







Дата добавления: 2015-08-12; просмотров: 1958. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Сосудистый шов (ручной Карреля, механический шов). Операции при ранениях крупных сосудов 1912 г., Каррель – впервые предложил методику сосудистого шва. Сосудистый шов применяется для восстановления магистрального кровотока при лечении...

Трамадол (Маброн, Плазадол, Трамал, Трамалин) Групповая принадлежность · Наркотический анальгетик со смешанным механизмом действия, агонист опиоидных рецепторов...

Мелоксикам (Мовалис) Групповая принадлежность · Нестероидное противовоспалительное средство, преимущественно селективный обратимый ингибитор циклооксигеназы (ЦОГ-2)...

Индекс гингивита (PMA) (Schour, Massler, 1948) Для оценки тяжести гингивита (а в последующем и ре­гистрации динамики процесса) используют папиллярно-маргинально-альвеолярный индекс (РМА)...

Методика исследования периферических лимфатических узлов. Исследование периферических лимфатических узлов производится с помощью осмотра и пальпации...

Роль органов чувств в ориентировке слепых Процесс ориентации протекает на основе совместной, интегративной деятельности сохранных анализаторов, каждый из которых при определенных объективных условиях может выступать как ведущий...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.015 сек.) русская версия | украинская версия