Суспільно-політичне та культурне життя

Суспільно-політичне життя в Україні у повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. Політична ситуація в Україні визначалася в повоєнні роки подальшим посиленням культу особи Сталіна, якому приписувалась перемога у війні. Розпочався новий виток репресій проти військо­вих і колишніх військовополонених, проти діячів науки і культури, проти державних працівників. Становище в Україні особливо загострилося у березні 1947 р., коли з ініціативи Сталіна першим секретарем ЦК КП(б)У став Л. Каганович, який спровокував глибокий конфлікт із громадськістю республіки.

Історична дійсність другої половини 1940 — початку 1950-х рр. характеризувалася ідеологічни­ми кампаніями, які ставили такі політичні цілі:

• «підкрутити» ідеологічні гайки;

• «поставити на місце» діячів літератури та мистецтва;

• організувати літературну критику з Управління пропаганди ЦК ВКП(б);

• не допустити «ідеологічно шкідливих» творів;

• звинуватити представників української культури в безідейності і націоналізмі.

Підтримуючи політику у сфері культури, визначену в постановах ЦК ВКП(б) у 1946—1948 рр., ЦК КП(б)У ухвалив постанови «Про перекручення і помилки у висвітленні історіїукраїнськоїлітератури у «Нарисі історії української літератури» (1946), «Про журнал «Вітчизна» (1946), «Про репертуар дра­матичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення» (1946), «Про стан і заходи щодо поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв'язку з рішенням ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі» (1948) та ін. Звинувачення діячів українськоїлітератури та мистецтва у буржу­азному націоналізмі посилились 1947 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У став Л. Каганович. На Республіканській нараді молодих письменників за його участю були піддані різкій критиці твори «Жива вода» Ю. Яновського, «Його покоління» І. Сенченка, «Мандрівка в молодість» М. Рильського за «націоналістичну ідеологію». Пізніше, 1951 р., ідеологічних нападів зазнав В. Сосюра за вірш «Любіть Україну» з аналогічними звинуваченнями. Загальне керівництво цим погромом здійснював секретар ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданов.

Наслідки керівництва по-жданівськи виявилися й у сфері гуманітарних наук, зокрема в ухвале­ній у серпні 1947 р. постанові ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту ' історії Академії Наук УРСР». Безпідставній критиці були піддані праці, видані у передвоєнні і воєнні "роки: «Короткий курс історії України» за редакцією С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М.Супруненка, Ф.Ястребова, «Нариси історії України» за редакцією К. Гуслистого, Ф. Ястребова. Найбільше дісталося першому тому «ІсторіїУкраїни» за редакцією М. Петровського за стандартним звинуваченням у «буржуазному націоналізмі».

Ідеологічно боротьба загострювалась у сфері не тільки літератури та гуманітарних наук, а й природничих наук. 1948 р. на сесії ВАСГНІЛ її президент Т. Лисенко розпочав критику генетики як буржуазної науки і домігся закриття перспективних напрямів у розвитку біологічної науки. Оголошена 1949 р. кампанія боротьби проти «космополітизму в науці» була спрямована на проти­ставлення радянської науки західній. За цією партійно-класовою оцінкою не мали права на статус природничих наук генетика, кібернетика, певні розділи хімії. «Ідеологічна чистка в науці» виявилася у забороні чи гальмуванні розвитку наукових шкіл аж до звільнення вчених з роботи. Так, у Хар­кові звільнений завідувач університетської кафедри дарвінізму і генетики професор І. Поляков, у сільськогосподарському інституті — професор Л. Делоне; у Київському університеті — завідувач кафедри дарвінізму професор С. Гершензон, генетики і селекції— професор М. Гришко та ін.

Але незважаючи на утиски і перепони, в українській культурі у повоєнний час виявилася і позитивна тенденція до відображення національної свідомості, національної духовності. В написаних по слідах недавніх подій романах «Прапороносці» О. Гочара, «Чорноморці» В. Кучера, «Київських оповіданнях» Ю. Яновського було художніми засобами розкрито подвиг радянських людей у Великій Вітчизняній війні, створено типовий образ воїна-переможця, воїна-визволителя. В історичних романах «Переяс­лавська рада» Н. Рибака, «Семен Палій», «Гайдамаки» Ю. Мушкетика, «Данило Галицький» А. Хижняка, «Святослав» і «Володимир» С. Скляренка та ін. відтворювались складність і суперечливість історичних умов, в яких боровся український народ за свою свободу.

Суперечливі умови існували в галузі освіти. Були відбудовані школи, в яких розпочався навча­льний процес. Крім того, протягом першої половини 1950-х рр. було зведено 1300 шкіл на 400 тис. учнівських місць. 1953 р. в республіці здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. Одно­часно посилилася русифікація освіти, відчувалася відірваність української школи від проблем на­ціонального виховання. Лише в 30 % шкіл навчання проводилось українською мовою.

Знову почали діяти Київський, Харківський і Одеський університети та ще 154 ВНЗ. Була від­новлена робота науково-дослідних інститутів, де велися дослідження і розробки в таких галузях науки, як атомна і теоретична фізика, металофізика та ін.