Зміни у суспільно-політичному житті

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Після його смерті у його оточенні почалася боротьба за владу, в яку було втягнуто керівництво УРСР в особі першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельника, його наступника на цій посаді О. Кириченка, а також керівників МВС республіки. У липні 1953 р. група партійних керівників на чолі з М. Хрущовим, що тривалий час очолював партійно-державний апарат в Україні, усунула керівника сталінського репресивного апарату Л. Берію і стала до влади.

У республіці було вжито низку заходів щодо реорганізаціїуправління господарством, створено союзно-республіканські міністерства, скорочено штат адміністративно-управлінського апарату. По­силився контроль за діяльністю суду, прокуратури, органів внутрішніх справ і державної безпеки. Почала поліпшуватись робота місцевих рад.

1954 р. в республіці відзначалось 300-річчя возз'єднання України з Росією. З огляду на давні історичні і культурні зв'язки, етнічну і територіальну спорідненість України і Криму Верховна Рада УРСР своїм указом у лютому 1954 р. включила Кримську область до складу Української РСР. При цьому враховувалося, що Крим був більше економічно пов'язаний з Україною, ніж з Росією.

Одразу ж по смерті Сталіна було припинено репресії і розпочався зворотний процес — реабі­літація репресованих у 30-ті рр, який спочатку торкнувся партійних, комсомольських і військових діячів. Були реабілітовані С. Косіор, В. Чубар, П. Постишев, Я. Гамарник. Вагомою подією у суспільно-політичному житті став XX з'їзд КПРС (14—25 лютого 1956 р.), де М. Хрущов виступив із промовою, у якій засуджувався культ особи Сталіна і водночас усі злочини більшовицького режиму перекладалися на одну особу. Після XX зїзду КПРС процес реабілітації прискорився. До початку 1960-х рр. в Україні було переглянуто справи майже 55 тис. осіб, з таборів випущено сотні тисяч в'язнів.

Але в Українській РСР процес десталінізації просувався дуже важко. Багато представників пар­тійної номенклатури виступали проти критики сталінізму. Якщо в Росії реабілітували талановитого письменника І. Буніна — затятого ворога більшовиків, то в Україні навіть не йшлося про таку ж акцію щодо В. Винниченка — носія ідей «українського буржуазного націоналізму». Отже, десталінізація мала незавершений характер.

Заходи з реформування суспільства спричиняли роздратування значної частини партійної номенклатури, яка за роки сталінізму звикла до свого панівного становища і не бажала цього втра­чати. Тому почалася підготовка до усунення М. Хрущова. Воно сталося у жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС. Першим секретарем ЦК був обраний вихідець з української номенклатури Л. Брежнєв. Активну роль в усуненні Хрущова відіграли й інші представники керівництва КПУ — М. Підгорний, П. Шелест, що були висуванцями Хрущова. Усунення Хрущова від влади було відчутним ударом по реформаторській політиці і означало реставрацію багатьох явищ періоду сталінізму.