Семінарське заняття 14

Тема 18: Кредит у ринковій економіці (2 год.)

 

1. Загальні передумови формування кредитних відносин.

2. Суб’єкти та об’єкти кредитних відносин.

3. Форми кредиту, переваги та недоліки кожної з форм.

4. Види кредиту.

5. Механізм банківського кредитування.

6. Поняття меж кредиту, причини та наслідки їх порушення.

7. Процент за кредит. Процентний ризик.

-1-

Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквіваленту відносно відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і викликають кредитні відносини. Це відносне відокремлення проявляється в розбіжності у часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного продукту. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, то споживачі матеріальних цінностей в момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти, виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути усунута за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.

Неодмінною економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу, або, якщо той, хто хоче скористатись кредитом, не має постійного доходу. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на визначений час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотків. Тобто, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення кредитору не тільки запозиченої вартості, а й відсотків за користування нею. Без одержання кредитором від позичальника доходу у вигляді відсотку у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. Варто зазначити, що у ряді випадків кредит може бути повернений кредитору третьою особою — гарантом, поручителем чи страховиком, якщо позичальник неспроможний сам це зробити. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Потреби в кредитах також виникають у зв'язку з особливостями індивідуального кругообігу коштів госпрозрахункових підприємств та організацій. Ці особливості проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі і авансуванням грошових коштів у новий кругообіг. Зазначені розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій відбуваються передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджуюче наростання виробничих затрат порівняно з надходженням грошових коштів і викликає додаткову потребу в коштах. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються. Відповідно збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у грошових коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на одному й тому ж підприємстві або організації створюють економічну основу для використання кредитів на формування його виробничих фондів і фондів обігу та погашення їх через певний час. У масштабах економіки країни сезонні потреби в додаткових коштах одних галузей народного господарства супроводжуються виникненням вільних коштів в інших галузях, що створює економічну основу для перерозподілу грошових коштів між різними галузями народного господарства за допомогою кредиту.

Розбіжності між надходженням грошових коштів і витрачанням їх виникають і в сфері особистого споживання населення. Вільні грошові кошти у населення з'являються внаслідок перевищення поточних грошових доходів громадян над поточними витратами і виступають у формі грошових збережень як у готівковій, так і безготівковій формах.

Економічною основою заощаджень є добровільне відкладення населенням грошей на деякий час після задоволення своїх поточних потреб. На певний час припиняється рух вартості, і вона вивільняється з обороту у грошовій формі. Відповідні грошові кошти, в основному, осідають на рахунках у банківських установах і частково тезавруються в готівковій формі у громадян.

Грошові нагромадження треба відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які утворюються у підприємств і населення внаслідок короткострокової розбіжності між поточними грошовими надходженнями і витратами. Наприклад, виплата заробітної плати два рази на місяць зумовлює створення резерву платіжних і купівельних засобів у громадян. У них такий резерв виникає також внаслідок поступової витрати одержаної заробітної плати та інших доходів на поточні

потреби. Однак відомо, що у населення може виникнути потреба в кредиті.

Кредит — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси:

1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів.

 

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника. Конкретними причинами необхідності кредиту є коливання потреб в коштах та джерелах їх формування у юридичних і фізичних осіб.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди мають своїм об'єктом грошові кошти або речі, що втілюють певну вартість і які позичальник використовує як для задоволення потреб виробництва, так і своїх власних. Тому об'єкт кредитних відносин має для позичальника не тільки вартість, а й споживчу вартість. Спрямовані в обіг гроші або речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Додана вартість, що створюється у процесі виробництва, служить виробнику джерелом сплати відсотків за кредит. Якщо кредит надається для задоволення особистих потреб громадян, то це передбачає одержання ними у майбутньому доходів від теперішньої, минулої чи майбутньої участі в процесі суспільного виробництва.

Як бачимо, сутність кредиту складна і має різні площини аналізу, її пізнання ускладнено великою кількістю проявів кредиту, особливості яких затушовують його суть.

Кредит є обов'язковим атрибутом народного господарства. Його беруть не тому, що позичальник бідний, а тому, що у нього в силу певних причин в певній мірі не вистачає власних ресурсів.

Суспільство зацікавлене, по-перше, в тому, щоб уникнути марного нагромадження грошей в скарбах; по-друге, в тому, щоб економіка розвивалась безперервно в розширених масштабах.

Разом з тим кругообіг і оборот капіталу не в повній мірі пояснює об'єктивну необхідність кредиту. Нерівномірність їх лише характеризує факт вивільнення коштів в одній ланці народного господарства і наявності потреби їх в іншому місці. Таким чином, в кругообігу і обороті закладена можливість виникнення кредитних відносин.

Для того, щоб можливість кредиту стала реальністю, потрібні принаймні дві умови:

• учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник — повинні виступати як юридичне самостійні суб'єкти, що матеріально гарантують виконання зобов'язань, які випливають з економічних зв'язків;

• кредит стає необхідним в тому випадку, коли відбувається збіг інтересів кредитора і позичальника.

Для того, щоб кредитна угода відбулася, потрібно, щоб її учасники проявили взаємний інтерес до кредиту. Ці інтереси не є чимось суб'єктивним, регульованим в кінці кінців волею учасників виробничих відносин. Будь-який інтерес, який породжує дії, обумовлений перш за все об'єктивними процесами, конкретною ситуацією.

Отже, Кредит(від латинського "сгеditum" - позика, борг) - це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

-2-

Суб'єктами кредитних відносин в області банківського кредиту є господарські органи, населення, держава і самі банки. У кредитній угоді в якості суб'єктів кредитних відносин виступають кредитор і позичальник.

Кредиторами є особи, як юридичні так і фізичні, що надали свої тимчасово вільні кошти в розпорядження позичальника на певний термін.

Під позичальником розуміється сторона кредитних відносин, отримує кошти в користування, позику, і зобов'язана їх повернути в встановлений термін.

Що стосується банківського кредиту, то суб'єкти кредитних угод тут обов'язково виступають у двох осіб, тобто як кредитор і як позичальник. Це пов'язано з тим, що банки працюють в основному на залучені кошти і, отже, по відношенню до госпорганам, населенню, державі - власникам цих коштів, поміщених на рахунках в банку, виступають в якості позичальників. Банки, перерозподіляючи зосереджені у себе ресурси на користь нужденних у них, виступають як кредитори. Теж саме відноситься і до іншої сторони кредитних угод -- населення, господарства, держави: розміщуючи на рахунках в банку свої грошові кошти, вони виступають в ролі кредиторів, а просячи позику, перетворюються на позичальників.

У сфері банківського кредиту населення нашої країни виступає головним чином як кредитора.

Держава як суб'єкт кредитних відносин до недавнього часу виступало в Росії тільки при державній формі кредиту, коли кредитором його було населення. З 1989 р. воно вперше офіційно ставати позичальником Держбанку СРСР (для покриття бюджетного дефіциту), а, отже, суб'єктом кредитних відносин при банківської формі кредиту.

В даний час в якості суб'єктів банківського кредиту стали активно виступати органи державної влади різного рівня. Комерційні банки надають короткострокові кредити:

а) для покриття касового розриву при виконанні бюджету на термін до закінчення бюджетного періоду;

б) покриття бюджетного дефіциту;

в) під цінні папери, випущені для фінансування цільових програм соціально-економічного розвитку регіону.

Кредитні відносини потрібно розглядати через їх окремі структурні

елементи.

 

Такими елементами є об’єкти та субє’кти кредиту.

 

Об’єкт кредиту – це вартість, яка передається в позику одним суб’єктом

іншому.

 

Суб’єкти кредиту – це кредитори та позичальники.

 

кредитор позичальник

 

Позичена вартість, як об’єкт кредиту передається кредитором

позичальнику.

 

Це передання оформлюється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного

законодавства і називається позичкою.

 

На основі наданої позички виникають кредитні відносини між суб’єктами

цих відносин: кредиторами та позичальниками з наступним погашенням

позички; з урегулюванням взаємних претензій, пов’язаних із несвоєчасним

поверненням позички позичальником; чи порушенням умов кредитором.

 

Позичка є ключевою ланкою в кредитних відносинах.

 

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних

робіт або виконаних послуг.

 

Незалежно від форми, позичена вартість завжди повертається кредитору у

грошовій формі.

 

Кредитори – це учасники кредитних відносин, які виступають, як суб’єкти

цих відносин, мають у своєму розпорядженні вільні кошти і передають їх в

тимчасове користування іншим суб’єктам.

 

Кредиторами можуть бути фізичні та юридичні особи: підприємства,

організації, установи, урядові структури, держава, банки.

 

Банки спочатку мобілізують кошти в інших суб’єктів, в тому числі на

засадах запозичення, а потім самі надають їх у позичку своїм клієнтам.

 

Позичальники – це суб’єкти кредитних відносин, які мають потребу в

додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів у тимчасове

користування.

 

Виходячи з цього, позичальник не може вийти за межі умов встановлених

міжсуб’єктною угодою і перебуває в певній залежності від кредитора.

 

Позичальниками можуть бути і самі кредитори: фізичні та юридичні особи,

держава.

-3-

До функціональних форм кредиту відносяться: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.