Методичні рекомендації до семінарського заняття. Розкриваючи перше питання, студенти повинні звернути увагу на надзвичайно складне соціально-економічне становище України на початку 20-х років.

Розкриваючи перше питання, студенти повинні звернути увагу на надзвичайно складне соціально-економічне становище України на початку 20-х років.

Далі слід проаналізувати завдання і суть політики непу. Показати, чому лише так можна було вивести Україну із хаосу і розрухи. Необхідно також підкреслити, що запровадження непу відбувалося в умовах гострої боротьби між прибічниками і супро­тивниками цієї політики, коротко описати особливості непу в Ук­раїні, шляхи його реалізації, об’єктивні і суб’єктивні труднощі у здійсненні господарського будівництва і соціально-політичного роз­витку України на основі непу, всебічно простежити економічну політику центральної влади щодо України.

Завершальним етапом підготовки цього питання повинен стати аналіз передумов і дій Сталіна та його оточення щодо згортання непу, проголошення та втілення в життя концепції тоталітарного суспільства, досягнення пере­лому на “внутрішньому фронті” (ліквідація антирадянських формувань тощо).

слід, передусім, уникнути спрощеного, однобічного підходу до дуже складної національної політики в Україні. По-перше, не можна все зводити тільки до політичного курсу КП(б)У й відповідних практичних заходів. У цей час діяли також інші політичні чинники, інші політичні партії (Українська комуністична партія, зокрема), які, визнаючи Радянську владу, мали власну національну платформу. Відчутними залишалися різні, зокрема, “націонал-комуністичні” течії в КП(б)У. Діяли також “просвіти”, інші національно-культурні організації, що за умов непу мали певну свободу у обстоюванні своїх власних ідей. По-друге, важливо також уникнути спрощення місця та ролі тих дій, які виконувала влада в галузі на­ціональних відносин та українізації як найбільш суттєвих, історично значущих явищ.

Особливу увагу слід звернути на таке унікальне за своїм змістом та політичними і, особливо, духовними наслідками явище, як українське відродження 20-х років і систему його реалізації, що дістала назву “українізація”. Головною метою українізації, як одного з різновидів “коренізації”, було завоювання прихильності з боку українського народу до Радянської влади. У зв’язку з цим в Україні впроваджувалась у життя система прак­тичних заходів, спрямована на залучення до державного і гро­мадсько-політичного життя українців і на цій основі – здійснення політики українізації.

Важливе місце у цьому процесі належало створенню україномовних освітніх і наукових закладів, а також освітніх закладів інших народів, що населяли Україну, врахуванню їх національних особливостей, побуту, культури тощо. Все це зумовило небачений злет української культури, зокрема, бурхливий розвиток науки, літератури і мистецтва. Більше того, ці процеси набрали такого роз­маху, що викликали зворотну реакцію центру, згортання українізації, започаткування того явища, яке зрештою дістало назву “розстріляного відродження” (Ю. Лавриненко).

Виступ на тему другого питанняцього заняття рекомендуємо починати з аналізу причин і передумов утворення адміністративно-командної системи, поступового формування культу особи Сталі­на, утвердження тоталітаризму у державному, партійному та гро­мадському житті. Потім доцільно розкрити особливості цього про­цесу в Україні, позиції партійного і державного керівництва рес­публіки у цьому питанні.

Складовою частиною означеного процесу в Україні у 30-ті роки була ліквідація політики національного відродження, ук­раїнізації і поступове посилення централізації й тоталітарного режиму. Студентам слід підкреслити, що ця політика була пов’язана із сталінською стратегією перетворення СРСР із федера­тивної на унітарну державу, повну ліквідацію автономії України і визначення її статусу як територіально-адміністративного краю.

Із 30-х років в Україні розпочалася кампанія терору, що пройшла два етапи: 1930-1933 і 1937-1938 рр. При вис­вітленні репресій першого етапу важливо підкреслити їх провока­ційний характер, повну безпідставність і надуманість.

Завершуючи розповідь про репресії першого етапу, необхідно підкреслити, що він був своєрідною підготовкою до другого, більш жахливішого етапу політичних чисток в Україні, що почався у 1933 р. (самогубство М. Скрипника та М. Хвильового). Чистки і переслідування набрали масового характеру. Окремо слід спинитися на подіях 1937-1938 рр. в Україні, показати, що її народ зазнав нової, страшнішої кампанії нищення людей, у тому числі майже всіх державних і партійних керівників України. Водночас ліквідовується самоврядування, посилюється централізація, а з нею і русифікація. Так було зведено нанівець велику справу національного відродження в Україні.

Студенти, передусім, повинні з’ясувати об’єктивну необхідність індустріалізації для України. Це був новий період у розвитку країни – період технічної реконструкції народного господарства, насамперед, важкої промисловості. Доцільно з’ясувати, чи закономірним з точки зору майбутнього про­гресу було зосередження головної уваги лише на важкій промис­ловості.

Далі бажано показати шляхи технічної реконструкції народ­ного господарства України, визначити джерела нагромадження засобів для індустріалізації, розкрити її особливості в Україні, проілюструвати конкретними прикладами розгортання будівництва нових і реконструкції старих підприємств, простежити історію будівництва таких великих промислових підприємств, як Дніпрогес, Азовсталь, Запоріжсталь, реконструкції Лугансько­го паровозобудівного заводу тощо. Водночас студентам слід ґрунтовно вивчити негативні наслідки індустріалізації в Україні, які зумовлювалися, по-перше, авантюристичною сталінською політи­кою “великого стрибка” і, по-друге, серйозною дискримінацією політики індустріалізації в Україні з боку центральної влади. За­вершити висвітлення цього питання рекомендується аналізом до­сягнень України у розвитку промисловості до початку 40-х років, підкреслити, що, незважаючи на трудовий героїзм народу, сталінська індустріалізація призвела до однобокого розвитку, значного відставання інших, не менш важливих галузей народного господарства.

Розкриваючи зміст питання, студенти мають усвідомити, що численні маси населення України до середини 30-х років примусово були переведені на шлях колгоспного господарювання, не маючи у переважній більшості ні бажання, ні навичок, ні досвіду його ведення. Щоб зламати опір селянства, дер­жавне і партійне керівництво штучно визначило “важливою дер­жавною політикою” ліквідацію куркульства як класу на основі суцільної колективізації.

При висвітленні процесу ліквідації куркульства студентам слід показати, по-перше, що заможні селяни в українському селі становили зовсім невеликий відсоток населення (менше 2%) і, по-друге, що ця політика здійснювалася значною мірою за рахунок розкуркулення середняків і навіть бідняків, які не бажали вступа­ти до колгоспів. У цьому контексті логічно підкреслити особливу жорстокість Сталіна та його оточення щодо українського селян­ства. Досліджуючи процес колективізації, треба чітко визначити, що адміністративно-репресивні методи її проведення породили велику кризу в сільському господарстві України, колгоспному будівництві та стали головною причиною голодомору 1932-1933 рр. Сільське господарство України було відкинуто назад, за межі 1928 р. і навіть 1913 р. Але навіть і при цьому можна було уникнути голоду та не допустити масового вимирання людей. Сталін і його послідовники в Україні силоміць, відбираючи хліб у селян, свідомо прирікали їх на голодну смерть.

Висвітлення третього питання слід почати з того, що з перших днів війни ворог відчув величезну силу народного опору його політиці в Україні. Студентам варто зосередити увагу на героїчній боротьбі українського народу проти німецько-фашистських окупантів, показати, що Україна залишалася нескореною. Це виявилося, насамперед, у широкому розгортанні партизанського руху, підпільних організацій, масовому русі опору народу України, участь багатьох його представників у європейському русі Опору. Кажучи про боротьбу в тилу ворога, не можна не згадати рух опору з боку ОУН і створених нею загонів Української повстанської армії (УПА). Варто також відзначити працівників тилу в перемозі над ворогом. Продовжуючи питання, слід наголосити на внеску українського народу у визволенні Києва, потім послідовно розповісти про основні наступальні операції 1944 року. Узагальнюючи сказане, слід підкреслити, що у жовтні 1944 року Україна була повністю звільнена від німецько-фашистських загарбників. Та українські воїни продовжували боротьбу з ворогом і на територіях інших держав, допоки фашистська Німеччина і Японія не капітулювали.

Виклад цього питання студентам доцільно завершити узагальненням, що народ України зробив великий внесок у загальну справу – розгром німецько-фашистських загарбників. Ціною великої крові він разом з іншими народами робив все, щоб наблизити День Перемоги.