Студопедия — Ігрове моделювання.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ігрове моделювання.

Експеримент у політичному прогнозуванні практикується в специфічній формі ігрового моделювання, коли досліджуваний процес чи явище відтворюються в певних параметрах, які цікавлять політолога-прогнозиста, шляхом створення ситуації гри. Імітуючи розвиток того чи іншого політичного явища (конфлікту, переговорів, засідання парламенту тощо), дослідник має змогу передбачити розвиток реального процесу або розкрити його внутрішні механізми.

Поза конкретною політичною моделлю недоцільною є постановка питання: чи визначає соціальний статус сьогоднішнього дня день завтрашній?

Якщо, наприклад, ми моделюємо теперішнє політико-економічне становище в Україні як певну фазу процесу роздержавлювання економіки, то й вибір можливих варіантів завтрашнього дня слід брати з арсеналу аналогічних подій, які вже сталися; а якщо ми оцінюємо теперішнє становище як модифікацію соціалізму, то поле варіантів "розвитку" — в минулому.

ІV. Метод імітаційних ігор:

- визначення заданих правил для гри;

- створення команд учасників гри, котрі імітують певних суб’єктів;

- “програвання” командами певних ігрових ситуацій;

Різновиди імітаційних ігор (за типом учасників):

1. Ігри, в яких приймають участь лише люди;

2. Ігри, в яких приймають участь лише машини, для яких люди задають програми;

3. Ігри, в яких приймають участь люди і машини.

24. Метод історичної аналогії.

Аналогія передбачає порівняння в думках двох або більше політичних явищ, процесів з метою вивчити суттєві риси одного з них на прикладах інших. Сьогодні, наприклад, вчені, аналізуючи події в Російській Федерації, нерідко звертаються до досвіду колишньої Югославії. У практиці політичної діяльності цей метод є досить ефективним у тих випадках, коли прогноз будується на основі пізнання законів функціонування соціально-політичних систем у звичайних для них умовах.

№ 25 Моделювання як метод політичного прогнозування

Політичний прогноз (у вузько-прикладному сенсі) – науково обґрунтовані судження про імовірнісні стани політичної системи або окремих її суб’єктів у майбутньому і про імовірні шляхи та строки досягнення, котрі мають чітко визначений період упередження та тісно пов’язані з можливою реакцією на них у вигляді політичних рішень (К. В. Симонов).

Методи здійснення політичного прогнозування – основні способи здійснення політичного прогнозування.

Модель – уявлення про об’єкт, систему, ідею у деякій формі, що відмінна від самої дійсності (Шеннон). Модель – умовний образ об’єкту або системи об’єктів, який дає можливість одержувати нову інформацію про об’єкт.

Типи моделей:

1. Фізичні (не застосовуються в дослідженнях політики);

2. Математичні (застосування в дослідженнях політики – обмежене);

3. Аналогові – розкривають зміст певної системи, маючи іншу форму (знаходять втілення при дослідженні політики у різноманітних схемах);

Групи моделей:

1) Статичні (об’єкт у статиці);

2) Прості динамічні (об’єкт у динаміці);

3) Складні динамічні (об’єкт у статиці, динаміці і розвитку);

Етапи політичного моделювання:

1. Створення системної моделі з включенням найсуттєвіших характеристик модельованого об’єкту;

2. Введення кількісних параметрів;

У США політична моделювання активно використовується у розробці моделей для прогнозування результатів виборів Президента США на основі певних параметрів.

Приклади моделей прогнозування результатів президентських виборів (США):

Модель Тафта (1978) – Дохід на рік виборів, “симпатія” до Президента;

Модель Гіббса (1982 р.) – Особистий дохід;

Модель Льюїс-Бек – Райта – Валовий національний продукт; рейтинг популярності; число місць президентської партії у Палаті представників Конгресу; процент голосів, одержаних діючим Президентом на первинних виборах; результати праймеріз;

 

26. Метод колективної експертної оцінки.

Його суть полягає у визначенні узгодженості думок експертів щодо розвитку внутрішньої і зовнішньої політики або окремих її сфер, а також щодо розвитку політичних явищ, котрі неможливо перевірити іншими засобами, наприклад, експериментом. Цей метод допускає такі дії:

1. Створення робочих груп для здійснення експертних оцінок. До їх обов'язків належать проведення опитування, обробка матеріалів і аналіз результатів колективної експертної оцінки. Робоча група призначає експертів, які висловлюють свої міркування щодо перспектив розвитку певних напрямів внутрішньої або зовнішньої політики (кількість експертів може коливатися від 10 до 100—150 осіб залежно від складності об'єкта).

2. Уточнення основних напрямів розвитку політичних процесів, подій, складання матриці, що відображає основну мету, додаткові цілі й засоби їхнього досягнення. Це належить здійснити ще до опитування експертів. Перед організацією опитування формулюють питання для експертів за певною структурно-ієрархічною схемою: від широких до вузьких, від складних до простих.

3. Забезпечення однозначності питань, які використовують під час опитувань експертів, а також незалежності суджень експертів. При цьому необхідно уникати будь-якого тиску.

4. Опрацювання матеріалів експертної оцінки, які є вхідним матеріалом для синтезу прогнозних гіпотез і варіантів розвитку політичних подій. Як остаточну оцінку обирають або середнє судження, або середнє арифметичне значення оцінок експертів, або середнє (нормалізоване, зважене) значення оцінки.

Колективна генерація ідей (“мізкова атака”). Суть цього методу полягає в актуалізації творчого потенціалу фахівців (інтенсивного аналізу проблемної ситуації), вдаючись спершу до генерації ідей, а потім критики їх, формулювання контрідей. Структурно ця робота складається з шести етапів:

1. Формування групи учасників “мізкової атаки”. Як правило, до такої групи входять фахівці (не більше 15 осіб) з високим рівнем ерудиції і розуміння проблемної ситуації.

2. Складання проблемної записки учасниками дискусії. Вона охоплює опис проблемної ситуації і засобів її оцінювання.

3. Генерація ідей. Починається з того, що ведучий розкриває зміст проблемної записки, знайомить з правилами дискусії: висловлювання повинні бути чіткими і стислими; критика попередніх виступів не допускається; не дозволяється виступати багато разів підряд; обов'язкове оприлюднення переліку ідей, підготовленого заздалегідь. Основне завдання ведучого — заохочувати висловлювання, не оголошувати неправдивої інформації, не засуджувати і не припиняти аналізу будь-якої ідеї навіть тоді, коли вона видається абсурдною. Міркування слідфіксувати на магнітну плівку з метою їх аналізу та систематизації. Така робота триває до однієї години.

4. Систематизація ідей групою аналізу.

5. Руйнування систематизованих ідей. Кожну ідею учасники дискусії піддають критиці, сповідуючи правило: розглядати кожну ідею тільки з точки зору перешкод на шляху їхнього здійснення. Учасники дискусії не відхиляють ідеї, а намагаються спростувати їх. Тривалість даного етапу — до двох годин.

6. Оцінка критичних зауважень і складання переліку практичних ідей.

27. Побудова сценаріїв.
Завдяки цьому засобові намагаються встановити логічну послідовність подій, беручи за основу існуючу або задану ситуацію. У сценарії (словесному описі прогнозованої ситуації) слід зосередитися на зв'язках між подіями, на критичних точках, де впливи можуть мати непропорційно вагомий ефект. Написання сценарію відбувається у такій послідовності: визначення часового інтервалу — формування події — словесне тлумачення сенсу події — кількісна оцінка за ескалаційною (зростаючою) шкалою.

Це найпоширеніший засіб прогнозування, за допомогою якого більш-менш точно передбачають розвиток політичних подій. Так, наприклад, ослаблення державно-політичних структур має наслідком появу тіньових структур політичної влади, зростання впливу кримінальних угруповань. Можна виробити сценарій розвитку електорального процесу за різних виборчих систем, спрогно-зувати розстановку політичних сил у парламенті й можливі законотворчі дії.

Вироблення сценаріїв змушує дослідника тримати у колі зору деталі і процеси, які він міг би проігнорувати під час абстрактних міркувань.

ІІ. Сценарний метод (метод складання сценаріїв, метод сценаріотехніки) – створення описової картини розвитку подій і їх майбутнього стану.

Етапи:

- підготовка сценарію - виявлення найсуттєвіших рис описуваного явища (створення системної моделі описуваного об’єкта);

- написання сценарію – послідовний, поетапний опис того, що може відбутись, з максимальним врахуванням всіх чинників.

 

№ 33 Типологія політичних рішень

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов).

Р. Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”.

Типологія політичних рішень (за Мекрайдісом):

1. Фундаментальні рішення (зачіпають всю схему прийняття рішень у суспільстві і саму особу, що приймає рішення):

- легітимний тип (реформа);

- нелегітимний тип (революція);

2. Законодавчі рішення (ухвалюються в межах конституційного поля або т. зв. “революційної законності”, що декларується в якості конституційної);

3. Адміністративні рішення (стосуються конкретної ситуації і невеликої групи людей);

Фактори побудови типології політичних рішень (за Клементевичем):

Суб’єкти, що приймають участь у політиці:

- громадяни;

- представники (представницька форма) – парламент, місцеві ради;

- представники (непредставницька форма) – профспілки;

Рівні інтеграції соціальних інтересів:федеральний;регіональний;місцевий;

Критерії типологізації політичних рішень (за Симоновим:

1. Суб’єктний (у відповідності до суб’єкта рішення);

2. Функціональний (функція рішення);

Крім цього, рішення поділяють:

- за значущістю для влади: значні, нейтральні, чергові, перспективні, вчасні, запізнілі, прогностичні;

- за терміном дії: короткочасні, довгочасні, безперервно діючі;

- за інноваційністю: новаторські, рутинні;

- за силою впливу: обов'язкові, рекомендаційні.

 

 

№ 28 Стадії політичного прогнозування

Вироблення прогнозу є складним і відносно тривалим процесом. Складається воно з кількох етапів:

1. Передпрогнозна орієнтація (програма дослідження). На цьому етапі уточнюють завдання прогнозу, аналізують його особливості, масштаби, періоди, підстави, формулюють мету і завдання, робочі гіпотези, визначають засоби, структурують процес організації прогнозування. Головним моментом є аналіз об'єкта прогнозування, опис якого починають при формуванні завдання на прогноз. Опис містить відомості про найзагальніші показники об'єкта. На цьому етапі важливим є досвід та інтуїція фахівців.

Під час аналізу об'єкта прогнозування слід дотримуватися певних методологічних принципів. Принцип системності вимагає розглядати об'єкти і прогнозне тло відповідно до мети і завдань дослідження. Принцип природної специфічності передбачає обов'язкове врахування специфіки природи об'єкта прогнозування, закономірностей його розвитку, абсолютних і розрахункових значень меж розвитку. При порушеннях цього принципу (часто виникають за формальної екстраполяції процесу) помилки можуть бути значними, а прогнози абсурдними. Принцип аналогічності передбачає постійне порівняння властивостей об'єкта з відомими в даній галузі подібними об'єктами, їхніми моделями для пошуку об'єкта-аналога, використання його моделі або окремих її елементів. Цей принцип дає змогу мінімізувати витрати на аналіз і прогноз завдяки використанню готових прогнозних моделей, а також забезпечити перевірку істинності прогнозів зіставленням їх з прогнозами об'єктів-аналогів.

2. Побудова вхідної (базової) моделі прогнозованого об'єкта засобами системного аналізу. Для уточнення моделі можливе опитування населення й експертів. Під час аналізу об'єктів прогнозування використовують об'єктний та функціональний підходи.

Об'єктний припускає виділення підсистем шляхом поелементного дроблення об'єктів. Кожен новий елемент розглядається при цьому як об'єкт прогнозування відповідного рівня ієрархії. А кожна система (підсистема) розглядається як сукупність властивостей і взаємозв'язків відповідного об'єкта. Цей підхід застосовують щодо структурно складних об'єктів, виділяючи групи схожих за властивостями первинних об'єктів й аналізуючи найтиповіші характеристики кожної групи. Функціональний підхід відрізняється від об'єктного тим, що за основу структурного членування об'єкта беруть функціональні ознаки. Цей підхід застосовують за відносно невеликої кількості, первинних об'єктів, що складають об'єкт прогнозування. Але вони є надто складними за своїми характеристиками і взаємозв'язками. Тоді виділяють групи схожих функцій і простежують їхню реалізацію незалежно від первинних об'єктів.

3. Збір даних прогнозного тла. Прогнозне тло — це сукупність зовнішніх щодо об'єкта прогнозування умов, істотних для політичного прогнозування. Наприклад, прогноз стабільності політичної системи передбачає врахування прогнозів економічного розвитку.

4. Побудова динамічних рядів показників. Вони є стрижнем майбутніх прогнозних моделей засобами екстраполяції. Динамічний ряд — це тимчасова послідовність ретроспективних (лат. retro — назад, spectro — дивлюсь) значень змін об'єкта прогнозування.

5. Побудова серії гіпотетичних (попередніх) пошукових моделей. При цьому вдаються до пошукового аналізу профільних і фонових показників, конкретизації мінімального, максимального і найімовірнішого значень. Як правило, змістом пошукового прогнозу є визначення можливих станів об'єкта прогнозування в майбутньому. До пошукових засобів відносять екстраполяцію, історичну аналогію, написання сценаріїв, аналітичні процедури.

6. Побудова гіпотетичних нормативних моделей прогнозованого об'єкта. Це завдання реалізують засобами нормативного аналізу за заздалегідь визначеними критеріями щодо заданих норм, ідеалів, цілей.

7. Оцінка вірогідності, точності, обґрунтованості (верифікації) прогнозу. Мистецтво політичного прогнозування полягає в умінні, ґрунтуючись на об'єктивних законах, визначити напрями й особливості розвитку певних явищ, спрямувати цей розвиток відповідно до мети. Вірогідність прогнозу перевіряють на обґрунтованість, логічну доказовість, вдаючись інколи до експерименту, інтуїції.

8. Вироблення рекомендацій щодо управлінських рішень на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.

9. Аналіз (експертиза) підготовленого прогнозу і рекомендацій, а також їх доведення з урахуванням висловлених зауважень та здача проекту замовнику.

10. Передпрогнозна орієнтація на основі зіставлення матеріалів уже виробленого прогнозу з новими даними прогнозного тла і новий цикл дослідження. Це зумовлено неперервністю, необхідністю поглиблення і розширення процесу прогнозування.

№ 29. “Ефект Едипу” в політичному прогнозуванні

Політичний прогноз (у вузько-прикладному сенсі) – науково обґрунтовані судження про імовірнісні стани політичної системи або окремих її суб’єктів у майбутньому і про імовірні шляхи та строки досягнення, котрі мають чітко визначений період упередження та тісно пов’язані з можливою реакцією на них у вигляді політичних рішень (К. В. Симонов).

“Ефект Едипу” – вплив прогнозу на прогнозовану подію, що має відбутись.

Ефект Едипу відомий давно, але одержав цю назву лише у ХХ столітті на честь легендарного царя Едіпа від Карла Поппера.

Соціальні прогнози за певних умов впливають на події, що пророкуються, сприяючи чи перешкоджаючи їх здійсненню, так чи інакше модифікуючи їх. Тут спостерігається зворотний зв'язок між прогностичною інформацією і реальними суспільними процесами, які в ній відображені. Функціонування цього зворотного зв'язку зумовлюється тим, що прогноз, котрий стосується майбутнього соціального суб'єкта (групи, класу і т.п.) і зачіпає його інтереси, ставши відомим цьому суб'єкту, впливає на його діяльність, від якої залежить подальший хід подій, і тим самим на своє власне здійснення (А. М. Гендін).

Відповідно, ефект Едипа позначає собою проблему прогнозів, що самореалізуються та самоспростовуються. Якщо перші створюються з метою впливу на події таким чином, щоб зробити прогноз реальністю, то другі – з метою запобігти реалізації прогнозованого сценарію розвитку подій.

Як зазначає відомий німецький філософ К. Ясперс: “Прогноз ніколи не буває нейтральним. Правильний він чи ні, прогнозуючий аналіз завжди збуджує поклик до дії.

Використання ефекту Едипа в політичній діяльності:

1. Аналіз ситуації;

2. Виділення бажаного напрямку розвитку ситуації;

3. Створення прогнозу з метою досягнення бажаної ситуації на основі ефекту Едипа.

№ 30 Надійність політичного прогнозу

Політичний прогноз (у вузько-прикладному сенсі) – науково обґрунтовані судження про імовірнісні стани політичної системи або окремих її суб’єктів у майбутньому і про імовірні шляхи та строки досягнення, котрі мають чітко визначений період упередження та тісно пов’язані з можливою реакцією на них у вигляді політичних рішень (К. В. Симонов).

Надійність політичного прогнозу показує його відповідність прогнозованій політичні ситуації.

Принципи прогнозування:

1. Альтернативність;

2. Безперервність;

3. Верифікація;

Фактори надійності політичного прогнозу:

1. Надійність емпіричної та теоретичної бази;

2. Високий рівень фахової підготовки прогнозистів;

3. Обернена залежність періоду упередження та надійності прогнозу (чим довший період упередження – ти нижчий рівень надійності прогнозу);

Для суб'єкта прогнозування важливим є те наскільки зроблений прогноз є надійним. Під надійністю політичного прогнозу варто розуміти необхідну або достатню ступінь імовірності, виправданості розроблюваного прогнозу. У цьому контексті варто виділити фактори, від яких ця надійність залежить:

глибина і чіткість знання аналітиком законів і закономірностей розвитку політичних систем або процесів, вміння правильно їх відобразити, змоделювати; ступінь вивченості систем або процесів, повнота інформації про умови та причинно–наслідкові зв'язки, які визначають їхній розвиток; своєчасність обробки даних про політичні процеси та події, наявність кваліфікованого апарату і матеріально–технічної бази для такої обробки.

Для забезпечення надійності політичного прогнозування важливо враховувати дію "ефекту Едипа", яку свого часу описав А.М. Гендін в своїй праці "Ефект Едипа і методологічні проблеми соціального прогнозування". Автор пише, що "в процесі характерної для останнього часу інтенсивної розробки питань соціального прогнозування виникають нові проблеми, які являють собою значний інтерес як в теоретичному так і в

практичному відношенні.

 

№ 31 Сутність політичного рішення

Політичне рішення є важливим елементом політичної діяльності й реалізації політичних цілей. Політичне рішення - це здійснюваний в індивідуальній чи колективній формі процес визначення завдань політичної дії, етапів, способів її досягнення. Прийняття політичних рішень - це технологічна реалізація політичної влади в управлінні соціальними процесами. Через конкретні політичні рішення політична влада втілює свою волю в управлінський процес відповідно до інтересів керівних груп (Політологічний енциклопедичний словник.- К.: Генеза, 1999.— 303 с). Політологічний енциклопедичний словник так трактує сутність політичного рішення: "Політичне рішення - політична дія інформованого суб'єкта влади для реалізації певної мети, що передбачає оптимізацію зовнішніх і внутрішніх умов функціонування даного суб'єкта і визначення перспектив його подальшого розвитку".

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов).

Р. Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”.

Р. Мекрайдіс: “прийняття рішень – найважливіша соціальна функція політики”

Згідно з Симоновим, політичне рішення “очолює” піраміду політичного аналізу, у підніжжі якої знаходиться ситуаційний аналіз, а у центрі – політичне прогнозування.

 

 

32. Структура політичного рішення

(за Бебиком):

1. Постановка проблеми;

2. Збір інформації;

3. Виокремлення можливих альтернатив;

4. Добір конкретної альтернативи для розв’язання проблеми;

Структура політичного рішення повинна аналізуватися в тісному зв'язку з перебігом політичного процесу й особливостями політичної системи. Під структурою політичного рішення розуміється послідовний розвиток елементів політичного рішення в складній системі політичної влади від постановки проблеми до її вирішення. Структурою політичного рішення є схематична фіксація основних елементів механізму вироблення та прийняття рішення. Вона може бути представлена таким чином.

1. Оцінка ситуації суб'єктом державної влади.

2. Виявлення проблеми в об'єкті влади чи в структурі суб'єкта (саморефлексія).

3. Постановка проблеми в законодавчому порядку.

4. Розробка проблеми експертами.

5. Обговорення та прийняття в законодавчому порядку.

Це лише структура, тобто набір основних, постійно присутніх елементів: оцінка ситуації - вияв проблеми - постановка й розробка проблеми - вибір мети й засобів - обговорення та прийняття рішення. Коли мова йтиме про механізм, відбудеться конкретизація елементів структури через введення обов'язкових факторів: інформації, рівнів рішення, груп ризику, перекладу рішення на юридичну мову, боротьба більшості й опозиції, роль лідера та інші.

 

 

№ 34 Етапи розробки та прийняття пол. рішень

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення (за Саймоном):

1. Інформаційна активність – дослідження вирішуваної проблеми;

2. Конструктивна діяльність (розробка намірів по вирішенню проблеми);

3. Альтернативна діяльність (оцінка і вибір конкретного варіанту рішення);

Етапи розробки і прийняття політичного рішення як демократичного процесу:

1. Виникнення та постановка проблеми;

2. Обговорення проблеми;

3. З’ясування всіх існуючих думок;

4. Вибір методу прийняття рішень;

5. Прийняття рішень;

Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення(за Симоновим):

1. Оцінка ситуації;

2. Виявлення проблеми;

3. Постановка та розробка проблеми;

4. Вибір мети та засобів її досягнення;

5. Вибір методу прийняття рішень;

6. Прийняття рішень

С. Лассуел виділяє сім етапів прийняття рішень: 1) постановка проблеми; 2) пошук інформації; 3) відбір альтернатив; 4) звернення за підтримкою; 5) процес реалізації рішення: 6) оцінка ефективності рішення; 7) підведення підсумків.

№ 35 Методи прийняття політичних рішень

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов).

Р. Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”.

Методи розробки і прийняття політичних рішень:

І. Індивідуальні;

ІІ. Колективні:

1. Метод упорядкування оцінок:

- ієрархізація думок;

- голосування за аспектами;

2. Метод компромісу;

3. Метод консенсусу;

 

36. Колективні методи прийняття політичних рішень.
1.Метод «мозкового штурму» зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. Аби “мозковий штурм” не перетворився на звичайну нараду слід дотримуватись певних правил:
- не дозволяється критицизм і негативні коментарі щодо висловлювань учасників;
- ідеї та пропозиції, що висуваються, не засуджуються;
- заохочується вільне творче мислення;
- забезпечується висування якомога більшої кількості ідей;
- заохочується комбінування ідей, розвиток однієї ідеї на закладі інших тощо.

2.Метод “Конференція ідей”. Допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Вважається, що така критика може підвищити цінність ідей, що висуваються. Всі висунуті ідеї фіксуються в протоколі анонімно. Не рекомендується залучати до “конференції ідей” осіб, які скептично налаштовані щодо можливостей втрішення даної проблеми.

3.Метод “Колективного блокноту ” поєднує індивідуальне незалежне висування ідей з колективною її оцінкою:кожний учасник групи отримує блокнот, у якому викладена сутність вирішуваної проблеми. Впродовж певного періоду часу (звичайно 2 тижні) кожний учасник групи записує до блокноту власні ідеї щодо вирішення даної проблеми. Потім блокноти збирає керівник групи для узагальнення та систематизації інформації. Реалізація методу завершується творчою дискусією всієї групи та обговоренням систематизованого матеріалу.
Методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу

1.Метод контрольних запитань. Сутність полягає у стимулюванні пошуку ідей за допомогою універсальних запитань. На практиці часто використовується перелік універсальних запитань, складений Алексом Осборном:
- яке нове застосування об’єкту можна запропонувати?
- які модифікації об’єкту можливі, якщо його обертати, скручувати, змінювати функції, колір, форму тощо?
- що можна на об’єкті збільшити (зменшити): розміри, міцність, кількість елементів тощо?
- що можна на об’єкті замінити і т.д.?

2.Метод фокальних об’єктів полягає у перенесенні ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що удосконалюється. Існує така послідовність:
а) вибирається фокальний об’єкт та встановлюється мета його удосконалення;
б) навмання вибирається декілька випадкових об’єктів;
в) складаються списки ознак випадкових об’єктів;
г) ознаки випадкових об’єктів приєднуються до фокального об’єкту;
д) отримані сполучення розвиваються шляхом вільних асоціацій;
ж) отримані варіанти оцінюються та відбираються раціональні рішення.

3.Метод морфологічного аналізу грунтується на застосуванні комбінаторики, тобто на системному дослідженні всіх теоретично можливих варіантів, які випливають із закономірностей побудови (морфології) об'єкта, що аналізується. Синтез охоплює як відомі, так і нові, незвичайні варіанти. Шляхом комбінування варіантів можна отримати рішення, декілька з яких може мати практичний інтерес.

 

37. Основні методи прийняття політичних рішень (Ч.Ліндблюм)

– акцентування уваги на пізнавальному аспекті):

1) Раціонально-універсальний (кореневий). Спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей та цілей та на чітких процедурах. Виконавець має чітко дотримуватись на кожному з етапів прийняття рішень розроблених процедур. Метод передбачає наявність у розробників рішень об’єктивної інформації, а також їх неупереджене ставлення до проблеми.

2) Метод послідовних порівнянь (“метод гілок”). Полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим їх зіставленням, порівнянням з реальними потребами, настановами суспільних груп, політичних сил, тощо. Цей метод виходить з неможливості “робити політику раз і назавжди”, і тому пропонує постійне корегування політичного курсу.

3) Змішано-скануючий. Метод поєднує у собі два попередніх. Він уможливлює раціональний аналіз найважливіших, ключових моментів і менш детальне дослідження другорядних аспектів. Він сприяє адаптації політичної системи до швидкоплинної ситуації в поєднанні з необхідною гнучкістю процесу ухвалення рішень відповідно до конкретних умов.

 

№ 38 Основні моделі прийняття політичних рішень

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов).

Р. Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”.

Аналізуючи моделі прийняття зовнішньополітичних рішень американськими президентами Ф. Рузвельтом, Г. Труменом, Д. Бйзенхауером, Р. Ніксоном і Дж. Кеннеді, психолог А. Джордж дійшов висновку, що існують три типові моделі й відповідно три технології способу прийняття одноосібного рішення: "формальна", "змагальна" і "колегіальна"

Формальна технологія прийняття політичного рішення характеризується ієрархічною побудовою системи комунікації, чіткими і відпрацьованими процедурами проходження інформації і прийняття рішень. Нею користувалися свого часу американські президенти Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Р. Ніксон, Президент Франції Ш. де Голль, лідери колишнього СРСР. Така технологія є ефективною у кризовій ситуації, оскільки основна її перевага — економія часу. Але вона має й негативні елементи: багатоступеневість та ієрархічність комунікації деформують інформацію і, врешті-решт, саме рішення. Крім-того, така модель не сприяє відкритому обговоренню проблеми, а тому деякі її сторони можуть залишитися неврахованими.

Змагальна технологія сприяє відкритому обговоренню політичної проблеми і появі альтернативних проектів її вирішення. Це є позитивною стороною даної технології. Серед негативних її аспектів можна назвати те, що вона потребує багато часу, уваги і затрат політичного лідера, і те, що принцип змагальності членів команди політичного лідера породжує ризик, що заради перемоги у конкуренції інформація може бути деформована. Крім того, конкуренція породжує конфліктні ситуації серед членів команди. Класичним прикладом умілого використання подібної технології можна назвати діяльність "мозкового центру" при адміністрації Президента США Ф. Д. Рузвельта.

Колегіальна технологія є найдемократичнішою, вона потребує колективної діяльності у пошуку оптимального рішення. Діяльність лідера полегшується діяльністю "колегіальних команд". Але групова робота теж має недоліки. Вона сприяє виникненню так званого "групового мислення": команда замикається на своїх ідеях, не бажає ураховувати несприятливу інформацію, іноді ізолює політичного лідера від експертів і т. п. Найхарактернішим прикладом лідера демократичної спрямованості, який робив ставку на особисті якості членів команди, був Президент США Дж. Кеннеді. Колегіальна модель прийняття одноосібного рішення радники пропонують, а Президент вирішує.

Отже, усі технології мають позитивні і негативні риси, вибір тієї чи іншої технології є функцією політичного лідера і наслідком ситуації, що складається.

 

№ 39 Оптимальність та ефективність політичного рішення

Політичне рішення – напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального (найкращого) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю (Симонов).

Р. Даль: “політичне рішення – вибір найкращої з альтернатив”.

Оптимальний (“найкращий”) та ефективний (“діючий”)

Теоретичні проблеми оптимальності та ефективності політичних рішень:

- співвідношення між метою і засобами її досягнення.

- Співвідношення стратегічних і тактичних рішень:

· Найскладнішою є розробка стратегічних рішень, які базуються на довготривалих прогнозах;

· Тактика має бути гнучкою;

Умови оптимальності та ефективності політичних рішень:

1. Послідовна діяльність політичного керівництва;

2. Здатність до мобілізації ресурсів для досягнення бажаної мети;

3. Здатність до нейтралізації дій, спрямованих проти політичного рішення;

4. Здатність забезпечити підтримку рішенню з боку широких верств суспільства;

5. Планування реалізації політичних рішень (доведення змісту рішень до адресатів, встановлення чітких нормативів звітності, заходи по нейтралізації протидії);

6. Контроль за виконанням рішення (регулярна перевірка просування до досягнення мети, виявлення відхилень від заданого шляху, корегування змісту і форми діяльності).

№ 44 Основні умови та фактори діяльності в сучасній Україні

Політична діяльність – діяльність спрямована на багатовимірне узгодження політичних інтересів “різновагових” суб’єктів політичної діяльності – від індивіда до великих соціальних груп.

Об’єктивні умови політичної діяльності в Україні:

1. Соціально-економічна криза;

2. Глибока соціальна диференціація;

Суб’єктивні умови політичної діяльності в Україні:

1. “Утриматись при владі” – головний мотиваційний компонент діяльності українських політиків;

2. Мотивація до політичної діяльності полягає, переважно, у тому, щоб жити “за рахунок політики”, а не “для політики”.

3. Стан аномії – руйнації норм, які регулюють певну поведінку.

Причини стану аномії:

- стан безвладдя;

- втрата віри;

№ 40 Особливості політичного маркетингу

Менеджмент і маркетинг – свідома організація діяльності людей в умовах ринкової економіки.

У 1956 р. у передвиборчій кампанії Д. Ейзенхауера вперше були використані маркетингові принципи.

Основні джерела маркетингового оформлення політики:

І. Масовізація:

- масовізація суспільства;

- зростання ролі громадської думки;

- відпрацювання процедури виборів як основного шляху до влади;

ІІ. Психологізація політики.

ІІІ. Персоналізація політики.

ІV. Зростання ролі ЗМІ.

Маркетинг – знання про ринок, закони його функціонування та поведінку покупців на ринку.

Політичний маркетинг – сукупність теорій і методів, якими можуть користуватись суб’єкти політики з тим, щоб одночасно визначати свої цілі і програми та впливати на поведінку громадян (Д. Ліндон).

У політичному маркетингу політика розглядаються як вироблення певного продукту, як певний ринок, де відбувається конкуренція. Результатом успішного просування продукту є влада.

Структура політичного маркетингу:

1. Розвиток комунікації в залежності від ідей, що висуваються;

2. Визначення адекватності ідей політичному ринку;

3. Визначення позиції, яку слід зайняти в залежності від очікувань ринку, особливих якостей лідера, наявної конкуренції;

Напрямки маркетингової діяльності в політиці:

1) вивчення громадської думки;

2) виборча інженерія;

3) політичне рекламування та іміджмейкерство;

Функції політичного маркетингу:

- формування інформаційного банку про політичний ринок;

- розробка методів аналізу і обробки даних інформаційного банку;

- оцінка та аналіз умов політичного ринку;

- аналіз ринкових можливостей політичних акторів;

- розробка оціночних та прогнозних моделей політичного попиту, життєвого циклу та політичної поведінки суб’єктів політики;

- аналіз ефективності політичного маркетингу;

Якщо політичний маркетинг – це вивчення політичного ринку, то політичний менеджмент – організація та управління політичною діяльністю в умовах політичного ринку.

 

№ 42 Менеджмент в структурі політичної діяльності

Менеджмент і маркетинг – свідома організація діяльності людей в умовах ринкової економіки.

Менедж




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Методичні рекомендації. Мета практичного заняття (семінару) – розглянути, які політичні сили брали участь у громадянській війні в Україні у 1918–1920 рр. | Методы экономической теории

Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 2353. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Разновидности сальников для насосов и правильный уход за ними   Сальники, используемые в насосном оборудовании, служат для герметизации пространства образованного кожухом и рабочим валом, выходящим через корпус наружу...

Дренирование желчных протоков Показаниями к дренированию желчных протоков являются декомпрессия на фоне внутрипротоковой гипертензии, интраоперационная холангиография, контроль за динамикой восстановления пассажа желчи в 12-перстную кишку...

Деятельность сестер милосердия общин Красного Креста ярко проявилась в период Тритоны – интервалы, в которых содержится три тона. К тритонам относятся увеличенная кварта (ув.4) и уменьшенная квинта (ум.5). Их можно построить на ступенях натурального и гармонического мажора и минора.  ...

Случайной величины Плотностью распределения вероятностей непрерывной случайной величины Х называют функцию f(x) – первую производную от функции распределения F(x): Понятие плотность распределения вероятностей случайной величины Х для дискретной величины неприменима...

Схема рефлекторной дуги условного слюноотделительного рефлекса При неоднократном сочетании действия предупреждающего сигнала и безусловного пищевого раздражителя формируются...

Уравнение волны. Уравнение плоской гармонической волны. Волновое уравнение. Уравнение сферической волны Уравнением упругой волны называют функцию , которая определяет смещение любой частицы среды с координатами относительно своего положения равновесия в произвольный момент времени t...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия