Студопедия — Тема 13: Фінансовий ринок
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 13: Фінансовий ринок






1. Економічна сутність, функції, роль фінансового ринку.

2. Регулювання фінансового ринку

3. Структура фінансового ринку

4. Тенденції розвитку сучасного фінансового ринку України

1. Економічна сутність, функції, роль фінансового ринку

 

Як нами показано у попередніх розділах, для формування фінансових потоків, які визначають і регулюють розміри потоків товарів, послуг, виробничих ресурсів, у ринковій економіці існує фінансова система з відповідною інфраструктурою. Фінансова система, виконуючи свої функції, забезпечує переливання коштів від фірм, підприємств, домогосподарств, що мають надлишок коштів, до фірм, підприємств, домогосподарств, що мають дефіцит коштів. Дуже важливими складовими фінансової системи в цьому аспекті є фінансовий ринок та фінансові посередники, які постійно взаємодіють між собою а також з фірмами, підприємствами, домогосподарствами, що потребують фінансових ресурсів або фінансових послуг. Фінансовий ринок визначає ціну за користування фінансовими ресурсами, а, відповідно, і обсяги фінансових ресурсів, які надаються у користування тих, хто їх потребує.

Фінансовий ринок як неодмінний атрибут світової ринкової економіки виник давно, але розвивався повільно і переважно позиціонувався як грошовий ринок. Фінансовий ринок у сучасному його розумінні, з усім набором фінансових інструментів, сформувався лише на початку 60-х років минулого століття, до цього часу часто його активність зводилась до мінімуму подіями першої світової війни, світової економічної кризи 1929-1933 років, другої світової війни, повоєнних валютних обмежень тощо.

Регіональна структура сучасного світового фінансового ринку (СФР) та його обсяги показано у таблиці 13.1.

Таблиця 13.1

Регіональна структура СФР у 2003 році, %

Показники США Євро зона (ЄС-15) Великобританія Східна Європа Японія Китай Індія
Акції              
Корпоративні облігації              
Державні облігації              
Депозити              
Обсяг ринку, трлн. дол. США              
Обсяг ринку *, % 43,1 25,5 6,9   17,6 4,9  

 

Як видно з таблиці, загальний щорічний обсяг операцій на ринку на початку двадцять першого століття перевищував 100 трильйонів доларів США, найбільша частка обсягу ринку припадала на США (43,1%), країни зони євро (25,5%) та Японію (17,6%). Фінансові ринки країн центральної та східної Європи, а також Індії почали розвиватись. Дуже динамічні темпи розвитку демонстрував та й демонструє надалі фінансовий ринок Китаю і, зважаючи на чільне місце Китаю за обсягами виробництва, можна прогнозувати, що китайська складова СФР постійно зростатиме. При цьому більшість дослідників погоджується, що у майбутньому частка Китаю зростатиме за рахунок Японії та країн південно-східної Азії. Вважається також, що в найближчій перспективі особливо динамічно на СФР змінюватимуться обсяги операцій з депозитами та державними цінними паперами, оскільки останні найтісніше пов'язані з національними фінансовими ринками.

В колишньому СРСР, в складі якого була Україна, фінансового ринку як такого не існувало, досить умовно можна вважати, що зародком його була досить обмежена і неефективна банківська система. Це й зрозуміло, оскільки адміністративний тип економіки заперечує ринкове регулювання, а фінансовий ринок стає складовою фінансової системи держави лише в умовах становлення ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів і послуг мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх вільної купівлі-продажу.

Теоретичному обґрунтуванню сутності фінансового ринку, оцінці різних сторін функціонування його складових у посткомуністичній економіці країн колишнього СРСР присвячено праці багатьох вітчизняних і зарубіжних економістів, зокрема М.Д. Алексеєнка, В.В. Бєляєва, Н. Бицької, З.М. Васильченко, М.М. Кириченко, В.В. Коваленко, В.В. Корнєєва, І.О. Лютого, О. Моркової, В.П. Прадуна, Н.С. Рязанцевої, А. Рибальченко, О.Ю.Смолянської, В.М. Шелудько, В.П. Ходаківської. Проте слід зазначити, що на сьогодні не сформувалась одностайна думка щодо економічної сутності фінансового ринку. Більшість тверджень науковців недостатньо враховують останні сучасні тенденції розвитку складових фінансового ринку, змін у законодавчому регулюванні тощо.

Наведемо найбільш відомі визначення фінансового ринку, які переважно формулюються в рамках розподільчої концепції фінансів. Зокрема, Н.С. Рязанцева, представник російської фінансової науки, визначає фінансовий ринок, як систему грошових відносин, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту і пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється у цінних паперах. Інший російський дослідник І.А. Бланк дає близьке за змістом та дещо ширше визначення фінансового ринку, він вважає, що фінансовий ринок – це грошовий ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають різноманітні фінансові інструменти і фінансові послуги. Український вчений В.М. Шелудько, під фінансовим ринком розуміє систему економічних та правових відносин, пов’язаних із купівлею-продажем, випуском та обігом фінансових активів. Найповнішим визначенням в рамках розподільчої концепції можна вважати трактування В.П. Ходаківської та В.В. Бєляєва: фінансовий ринок – це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні фінансові послуги, пов’язані з процесом купівлі-продажу, розподілу і перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності суб’єктів національної, регіональної та світової економік. Під фінансовими активами автори розуміють золото, спеціальні права позики, готівку, депозити, цінні папери крім акцій, позики, акції та акціонерний капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до сплати.

Слід також зауважити, що існують і термінологічні неузгодження. Зокрема, дуже часто в більшості літературних джерел, як вітчизняними так і зарубіжними авторами, ототожнюється поняття „фінансовий ринок” та „ринок фінансових послуг”. В українському фінансовому праві поняття «ринок фінансових послуг» визначено у Законі України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”. Згідно із Законом, ринок фінансових послуг – це сфера діяльності, пов’язана із наданням та споживанням певних фінансових послуг учасниками цього ринку. Фінансовими вважаються такі послуги: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів (ресурсів) із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг; інші операції.

Саме поняття «послуга», означає - дію або діяльність когось на користь іншого таким чином, що відбувається збіг у часі та в просторі процесів виробництва, реалізації і споживання споживної вартості (Вільна енциклопедія «Вікіпедія»). Згідно із Законом фінансова послуга - операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб (тобто операція здійснюється посередником) з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Наприклад, банківською послугою є переказ певної суми грошей: банк, як посередник, при зверненні до нього клієнта з подібним проханням, залучає свої телекомунікаційні мережі, працю свого персоналу і створює споживчу вартість, яка тут же реалізується клієнтові (за що він оплачує), і тут же споживається клієнтом (він отримує бажаний результат - перевід грошей).

Разом з тим слід зауважити, що в ринковій економіці на комерційній основі відбувається не тільки надання та споживання певних фінансових послуг, які переважно пропонуються фінансовими посередниками, але і прямі угоди купівлі-продажу фінансових активів (ресурсів) – грошей, капіталу, валюти, банківських металів, цінних паперів (наприклад, пряме акціонування) тощо, а також фінансових інструментів та технологій. Вся сукупність цих операцій а також операцій фінансових посередників охоплюється фінансовим ринком, який включає ринок фінансових послуг як свою складову, і є більш широким поняттям.

Отже, фінансовий ринок – це складова частина інфраструктури фінансової системи, яка забезпечує територіальне (місце, віртуальне місце), часове і функціональне здійснення трансакцій суб’єктів національної та міжнародної економіки, встановлення рівноважної ціни за відповідних обсягів купівлі-продажу фінансових активів, інструментів, технологій, а також надання фінансових послуг, необхідних для здійснення господарської та фінансової діяльності.

Економічна сутність фінансового ринку полягає у встановленні рівноважної ціни та обсягу купівлі-продажу фінансових ресурсів, інструментів, технологій, а також ціни та обсягу надання фінансових послуг для покупців і продавців на цьому ринку. Оскільки існує відповідність між фінансовою і економічною (господарською) сферами, то таким чином фінансовий ринок впливає на економічні процеси і забезпечує раціональність та ефективність використання наявних, завжди обмежених економічних ресурсів.

Роль фінансового ринку, як складової частини інфраструктури фінансової системи, полягає в тому, що він надає конкретні інструменти для здійснення трансформації (переливу) вільних коштів суб’єктів економічного життя в активний позиковий капітал, якого потребують інші суб’єкти економічного життя для реалізації своїх ефективних економічних проектів.

Функції фінансового ринку наступні:

1. об’єднання дрібних, розрізнених коштів суб’єктів фінансового ринку для формування позичкового, інвестиційного капіталу для інших суб’єктів ринку, які відчувають дефіцит коштів;

2. формування ринкових цін на фінансові ресурси, послуги, інструменти, технології з врахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів впливу;

3. надання ринкової інформації-сигналів виробникам фінансових послуг, інструментів, технологій про необхідність вдосконалення останніх та створення нових (наприклад, платіжних систем);

4. фінансове інформування суб’єктів економіки для можливості прийняття оптимальних рішень

5. забезпечення ліквідності («перетікання» з однієї форми в іншу) фінансових активів

6. страхування та мінімізація фінансових ризиків

7. формування умов для здійснення заощаджень та накопичення багатства

 

Головна відмінність фінансового ринку від інших ринків (ринку сировини та виробничих ресурсів, ринку товарів і послуг) полягає у тому, що товаром на цих ринках виступають фінансові активи. Фінансові активи визначаються як ресурси, що мають вартість, знаходяться у власності суб'єктів економічної діяльності, і передбачають майбутнє одержання доходу. Наприклад, володіння акціями приносять їхнім власникам прибуток від цієї власності, банками виплачується відсоток за користування вкладами населення тощо.

Фінансові активи в системі національних рахунків класифікуються у семи основних категоріях. До них належать: готівка і депозити, золото і спеціальні права запозичення (СПЗ), цінні папери, крім акцій, позики, акції та інший акціонерний капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до одержання або до оплати. Утримувачами таких специфічних активів як монетарного золота і спеціальних прав запозичення (СПЗ) Міжнародного валютного фонду є Національний банк України і уряд України. Монетарне золото і СПЗ є фінансовими активами у вигляді фінансових вимог, що виставляються боржнику (Міжнародному валютному фонду) і надають право на одержання від нього платежу у необхідній валюті.

З організаційної точки зору, фінансовий ринок є, в свою чергу, системою окремих самостійних ринків (сегментів), у кожному з яких організовується купівля-продаж конкретного виду фінансових активів.

2. Регулювання фінансового ринку

 

Фінансовий ринок потребує регулювання. Це пов’язано з наступними причинами. По-перше, на фінансовому ринку працює величезна кількість його учасників, тих, хто має надлишкові фінансові активи і тих, хто їх потребує. Інтереси цих учасників, в першу чергу –професіоналів, тобто тих, які мають професійні фінансові знання, часто діаметрально протилежні, антагоністичні і тому державою повинна бути впроваджена відповідна система регулювання. По-друге, найбільш численною категорією інвесторів на фінансовому ринку є населення, яке має надлишкові кошти, хоче надати їх на ринкових умовах у користування, але фаховими фінансовими знаннями не володіє. Без створення надійної системи захисту прав та інтересів цих інвесторів фінансовий ринок взагалі не буде працювати. По-третє, на фінансовому ринку реалізуються державні інтереси з приводу втілення макроекономічної політики, яка забезпечує комплекс економічних і політичних пріоритетів і держава повинна бути переконана, що фінансовий ринок з його інструментами буде працювати в контексті цих пріоритетів.

В країнах з розвинутою ринковою економікою регулювання фінансового ринку є, як правило, дворівневим. На верхньому рівні регулювання здійснюється відповідним державним органом, який функціонує у визначеному правовому полі. Нижчий рівень регулювання забезпечується саморегулюючими організаціями, що створюються професійними учасниками фінансового ринку (різного роду союзи, ліги, асоціації, біржі тощо). Державно-правове регулювання є загальнообов’язковим, субординаційним та здійснюється на умовах застосування примусу, якщо це необхідно, до учасників фінансового ринку. Головним завданням цього регулювання є узгодження інтересів учасників ринку через певні правові обмеження і заборони, а також через непряме втручання держави у роботу фінансового ринку. Важелями такого втручання є податкова політика, яка впливає на потребу у фінансових активах, монетарна політика, яка регулює пропозицію фінансових активів, зовнішньоекономічна політика, яка регулює операції з іноземною валютою, боргова політика, яка впливає на внутрішній ринок позичкових капіталів тощо. Щодо регулювання, яке забезпечується саморегулюючими організаціями, то воно здійснюється не методами жорстких нормативних приписів, а шляхом переговорного процесу, індивідуальних погоджень з окремими учасниками фінансового ринку тощо. В різних країнах співвідношення між впливом верхнього і нижнього рівня регулювання є різним. Наприклад в США і Франції домінує державне регулювання фінансового ринку, а у Великобританії домінує регулювання фінансового ринку через саморегулюючі організації.

 

3. Структура фінансового ринку

 

В науковій літературі використовуються різні класифікаційні ознаки структуризації фінансових ринків. В цьому нічого дивного немає, оскільки один і той же предмет, процес, явище можна розглядати під різними кутами зору і, залежно від практичних потреб, вибирати найкращий, відповідно до поставлених завдань практичного аналізу.

Щодо часової ознаки фінансовий ринок поділяють на дві складові:

1) грошовий ринок – ринок, де здійснюється короткострокове інвестування надлишкових фінансових активів, переважно терміном не більше одного року.

2) ринок капіталів – ринок призначений для середньо- та довгострокового інвестування фінансових активів на термін більше одного року. Класичними операціями ринку капіталів є операції з акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями; довгостроковими депозитами та позиками комерційних банків, операції з фінансовими активами спеціалізованих інвестиційних компаній.

Грошовий ринок, в свою чергу, має підструктуру:

1) обліковий ринок – це ринок, на якому відбуваються трансакції з високоліквідними активами (векселі, чеки) за альтернативною вартістю, що вимірюється в одиницях номінальної норми процента;

2) міжбанківський ринок – це ринок, на якому залучаються та розміщуються міжбанківські короткострокові кредити, у тому числі кредити НБУ та комерційних банків;

3) валютні ринки – ринки, що забезпечують обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі-продажу для обслуговування експортно-імпортних операцій а також платіжного обороту.

Відповідно до інституціонального складу учасників фінансового ринку, його поділяють на:

1) ринок банківських кредитно-фінансових установ (ощадні, універсальні, спеціалізовані банки тощо);

2) ринок парабанківської системи (кредитні спілки, каси взаємної допомоги тощо);

3) ринок контрактних фінансових інститутів (страхові компанії, пенсійні фонди, благодійні фонди тощо);

4) ринок інститутів спільного інвестування (пайові інвестиційні фонди, венчурні фонди тощо).

Залежно від того, пропонуються на продаж нові фінансові активи чи раніше випущені, фінансовий ринок поділяється на:

1) первинний – ринок, на якому пропонуються для продажу фінансові активи нової емісії;

2) вторинний – ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають фінансові активи, які перебували в обігу.

Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, фінансовий ринок прийнято поділяти на:

1) біржовий –ринок, на якому відбуваються купівля-продаж фінансових активів, попередньо випущених (раніше емітованих) в обіг;

2) позабіржовий – ринок, де відбувається купівля-продаж фінансових активів нової емісії (на позабіржовому ринку відбувається розповсюдження акцій закритих акціонерних товариств) через так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем – фінансові посередники – мають змогу ознайомитись із попитом/пропозицією на окремі фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавили.

За тривалістю реалізації укладених фінансових угод фінансовий ринок поділяється на:

1) ринок з терміновою (негайною) реалізацією угод – ринок «спот» або ринок «кеш»;

2) ринок з реалізацією угод у майбутньому періоді – ф’ючерсний або опціонний ринок.

За ознакою глобальності, поділ фінансового ринку можна здійснити на:

1) міжнародний;







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 383. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Вопрос 1. Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации К коллективным средствам защиты относятся: вентиляция, отопление, освещение, защита от шума и вибрации...

Задержки и неисправности пистолета Макарова 1.Что может произойти при стрельбе из пистолета, если загрязнятся пазы на рамке...

Вопрос. Отличие деятельности человека от поведения животных главные отличия деятельности человека от активности животных сводятся к следующему: 1...

Тема: Составление цепи питания Цель: расширить знания о биотических факторах среды. Оборудование:гербарные растения...

В эволюции растений и животных. Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений. Оборудование: гербарные растения, чучела хордовых (рыб, земноводных, птиц, пресмыкающихся, млекопитающих), коллекции насекомых, влажные препараты паразитических червей, мох, хвощ, папоротник...

Типовые примеры и методы их решения. Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно. Какова должна быть годовая номинальная процентная ставка...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия