Облік витрат і методика калькулювання освітніх послуг

Основним суб’єктом надання платних освітніх послуг виступає відповідно освітня галузь. Втім, система молодшої, середньої освіти не зазнала значних змін у частині фінансово-економічних відносин: дитячі виховні заклади державної форми власності традиційно надають платні послуги за встановленими тарифами, а навчання в середніх школах відповідно до гарантованих конституційних прав є безкоштовним. Отже, розглядаючи питання платних освітніх послуг насамперед потрібно звертатись до досвіду вищої школи.

Вищі навчальні заклади надають платні послуги відповідно до Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.97 № 38. Зокрема, до освітніх послуг платного характеру можуть бути віднесені:

навчання іноземних і вітчизняних студентів у вищих навчаль­них закладах понад державне замовлення в межах ліцензованого обсягу прийому (на умовах контракту з фізичними та юридичними особами);

здобуття другої вищої освіти, другої кваліфікації молодшого спеціаліста, крім випадків, передбачених законодавством;

післядипломна освіта понад державне замовлення;

підготовка робітників різних професій понад державне замовлення;

навчання слухачів підготовчих відділень вищих навчальних закладів;

переведення з одного до іншого вищого навчального закладу та поновлення навчання студентів, за винятком осіб, які перебували в академічній відпустці та переводяться або поновлюються з об’єктивних причин;

повторне вивчення відрахованими студентами окремих дисциплін і курсів з наступним складанням іспитів;

підготовка й перепідготовка робітників і спеціалістів за замовленнями служб зайнятості населення;

підготовка аспірантів і докторантів понад державне за-
мовлення;

прийом кандидатських іспитів;

навчання іноземних громадян в аспірантурі, докторантурі, їхнє стажування, крім іноземних громадян, які постійно проживають на території України;

підготовка до захисту та проведення захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора, друкування дисертації, друкування і розсилання авторефератів, стенографування захисту тощо (крім оплати часу засідання членам спеціалізованої вченої ради);

плата за наукові консультації для осіб, які підвищують кваліфікацію самостійно;

довузівська підготовка;

лекторії (з питань науки й техніки, культури та мистецтва, фізичної культури і спорту, з правових знань тощо);

платні курси водіїв, гуртки (факультативи) іноземних мов, комп’ютерної підготовки, гри на музичних інструментах, хорео-
графії, образотворчого мистецтва, стенографії та машинопису, крою та шиття, оздоблення приміщень, агротехніки, зоотехніки тощо;

освітні послуги понад обсяги, установлені навчальними пла­нами в дошкільних, інтернатних, загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах;

консультації для різних категорій населення (учнівської молоді понад державний компонент поза графіком навчально-ви­ховного процесу; аспірантів, докторантів; підприємств і організацій різних форм власності, приватних осіб з питань економіки, технологій, права, організації виробництва тощо).

Головним об’єктом напрямку обліку витрат виступає, безумов­но, освітня послуга, яка являє собою суму спеціальних та загальних знань (а також певною мірою виховний вплив), які надаються споживачеві зазначеного продукту навчальних закладів різного рівня.

Процесу надання платної освітньої послуги вищим навчальним закладом передує кілька етапів:

виконання потенційним споживачем (абітурієнтом) іспитових процедур (іспит, співбесіда) в обраному закладі;

визначення за результатами іспитових процедур можливості надання освітньої послуги кожному з абітурієнтів за плату;

зарахування абітурієнта до складу студентів відповідного закладу.

Інструментом формалізації відносин між виробником (вищим навчальним закладом) та споживачем (студентом) послуги виступає договір, розроблюваний на основі Типового договору на навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальних закладів, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 11.03.2002 № 183. Предметом договору може бути будь-яке з наведеного переліку положень сфери освітньої діяльності вищого навчального закладу. Договором передбачені обо­в’язки сторін, відповідно до яких замовник повинен:

своєчасно вносити плату за отриману освітню послугу у встановленому розмірі та у встановлені терміни;

виконувати вимоги законодавства та Статуту чи Положення.

У свою чергу, виконавець договору в особі вищого навчального закладу має надати замовнику освітню послугу відповідно до встановлених державних стандартів освіти, забезпечити права замовника як учасника навчального процесу, видати замовнику документ про освіту державного зразка та інформувати останнього про правила та вимоги щодо організації надання освітньої послуги, її якості та змісту, про права та обов’язки сторін під час відносин з приводу надання—споживання освітньої послуги. У разі дострокового припинення договору виконавець повинен повернути замовникові суму авансового платежу за освітню послугу.

Невиконання зазначених обов’язків призводить до виникнення прециденту, що вирішується відповідно до норм чинного законодавства,прицьому несвоєчасне внесення платні за надання освітньої послуги замовником регулюється у внутрішньому порядку за допомогою неустойки (штрафу, пені) у встановленому договором розмірі.

Дія договору може бути припинена за взаємною згодою сторін у разі зміни нормативно-правового поля щодо надання освітніх послуг, що потребує внесення таких коригувань до договору, які є неприйнятним для будь-якої зі сторін; у разі ліквідації юридичної особи — виконавця або замовника; у разі відрахування замовника; через порушення організаційних положень вузу; за рішенням суду через систематичні порушення та невиконання умов договору.

Договором визначається плата за надання освітніх послуг, тер­міни внесення її рівних часток та порядок розрахунків за неї, при цьому розмір плати встановлюється за весь строк надання освітньої послуги і не може бути змінений. Розмір плати за навчання визначається планово-економічним відділом на наступний на­вчальний рік у останньому кварталі поточного навчального року звітного періоду. Зазначеним структурним підрозділом розробляється планова нормативна калькуляція освітньої послуги. При цьому об’єктом калькулювання виступає підготовка студента пев­ної форми навчання, відповідної спеціальності та рівня підготовки. Калькуляційною одиницею є один підготовлений студент у розмірі зазначених характеристик. Калькуляція складається на основі зведених норм умовно-прямих видатків за кодами економічної класифікації видатків:

1110 — у частині оплати плати професорсько-викладацького складу;

1120 — у частині нарахування на фонд оплати праці професорсько-викладацького складу;

1130 — у частині витрат на матеріали для навчальних цілей;

1140 — у частині службових відряджень на науково-прак­тичні конференції, стажування тощо;

2110 — у частині придбання необоротних активів для на-
вчальних цілей;

2130 — видатки на капітальний ремонт навчальних корпусів, а також видатки на обслуговування та управління за кодами економічної класифікації видатків:

1110 — видатки на оплату праці адміністративно-управлінсь­кого та молодшого обслуговуючого персоналу;

1120 — нарахування на фонд оплати праці адміністративно-управлінського та молодшого обслуговуючого персоналу;

1130 — придбання предметів постачання матеріалів, оплата послуг загальногосподарського характеру;

1140 — видатки на відрядження адміністративно-управлінсь­кого персоналу;

1160 — оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

2120 — придбання необоротних активів загальногосподарського призначення;

2130 — видатки на капітальний ремонт адміністративних будівель і споруд.

В основу норм видатків покладено показники навчального плану (кількість годин навчальних дисциплін), навчального навантаження викладачів (години на рік), норми матеріалів для навчальних цілей, заплановані службові відрядження за адресними даними, планові норми поновлення основного складу необоротних активів та фактичні показники минулих періодів накладних видатків. Визначена загальна сума видатків становить повну собівартість навчально-педагогічної послуги на рік для усього обсягу студентів. Для визначення собівартості підготовки студентів певної спеціальності та форми навчання використовується спосіб пропорційного розподілу видатків; при цьому базою розподілу накладних видатків є система показників, зокрема: фонд заробітної плати професорсько-викладацького складу, площі навчальних аудиторій тощо. Собівартість калькуляційної одиниці розраховується простим діленням отриманої собівартості освітньої послуги на заплановану кількість набору за відповідною спеціальністю та формою навчання.

Визначена величина є підставою для внесення планових данихза доходами й видатками спеціального фонду навчального закладу і включається до складу супровідної документації до кошторису доходів і видатків вищих навчальних закладів за його розрахунковою аргументацією.

Облік витрат здійснюється бухгалтерією установи в порядку, визначеному головним бухгалтером за об’єктами витрат — факультетів, кафедр та інших структурних підрозділів. На практиці облік витрат збігається з обліком видатків (аналітичний облік здійснюється в картках аналітичного обліку фактичних видатків, синтетичний — у системі облікових реєстрів поточного обліку). Для обліку видатків призначені охарактеризовані в попередніх темах субрахунки бухгалтерського обліку.

З метою забезпечення обліку розрахунків із замовниками вищі навчальні заклади ведуть картки аналітичного обліку отриманих авансів, інформація за якими фіксується за присвоєним умовним кодовим позначенням студента, яке відображається надалі у всіх прибуткових документах з надходження авансів.