Блок 5 . ГІДРОЛОГІЯ ОЗЕР

Гідрологія озер (лімнологія, озерознавство) є складовою частиною гідрології суші: вивчає гідрологічний режим і біологічні особливості озер та водосховищ.

Озеро – природна западина на земній поверхні різної величини і форми, заповнена прісними або солоними водами з уповільненим водообміном. Озера належать до водойм з уповільненим водообміном і відрізняються від річок неоднорідністю водної маси. Озера не мають прямого зв’язку з океаном. До водойм з уповільненим водообміном належать також штучні водойми – водосховища.

Загальна площа, на якій розташовані озера оцінюється приблизно

2 млн км² із сумарним об’ємом понад 1.76 ^.10¹⁴ м³ прісної води. Близько половини озерних вод є солоними, причому переважна частина озерних солоних вод скупчена в найбільшому безстічному озері – Каспійське море.

З прісноводних озер найбільшими за об’ємом є Байкал (23 ^.10¹² м³), Танганьїка (18.9 ^.10¹² м³), Верхнє (16.6 ^.10¹² м³). На земній поверхні найбільше озеро за площею – це солонувате Каспійське море (374000 км²), із прісних озер – Верхнє (82680 км²).

Відмінність озера від річки полягає в тому, що головною рушійною силою річки є градієнт сили тяги, а в озерах – вітер.

Від моря озера відрізняються відсутністю постійного водообміну з океанами; у режимі озера істотний вплив мають форма і розміри улоговини, а для моря цей фактор менш відчутний, крім того, режим озера тісно пов’язаний з географічними особливостями навколишнього середовища.

На Україні нараховується біля 20 тис. озер та лиманів із площею дзеркала 4021.5 км², найбільше за площею дзеркала прісне озеро Ялпуг (149 км²), солоне – озера Сасик – 210 км² і Молочний – 170 км². На Україні більша кількість озер (7 тис.) з площею дзеркала 0.1 км² (т.

 

5.1. Типи озер

І. За походженням озерні улоговини можуть бути:

Тектонічні улоговини розташовуються в прогинах земної кори на рівнинах (Ладозьке, Онезьке, Верхнє), у прогинах у горах (Маркаколь, Іссик-Куль, Алаколь), у передгірських западинах (Балхаш), у містах великих тектонічних тріщин (Байкал, Танганьїка). Вони великі за розмірами та глибокі.

Вулканічні улоговини розташовані у кратерах згаслих вулканів (озера на о. Ява, озера Больсена, Альбена, Авернське в Італії, Кроноцьке на Камчатці), серед лавових полів або в долинах річок, перегороджених лавою. Озера поширені в областях давньої або сучасної вулканічної діяльності (Японія, Сицилія, Ісландія, Закавказзя, Камчатка).

Улоговини річкового походження пов’язані з ерозійною і акумулятивною діяльністю річок. До цієї групи озер належать: а) озера-стариці зустрічаються в заплавах річок; б) плесові озера являють собою розрізнені плеса пересохлих річок; в) дельтові озера утворюються в дельтах великих річок.

На річках виникають і долинні улоговини, що утворюються в результаті гірських обвалів (завальні улоговини озер Сарезького на р. Мургаб, Гекгель на р. Аксу та ін.), або в результаті підпряження річок конусами виносу бокових притоків (часто в результаті селевих паводків).

Улоговина морського походження: лагуни та лимани морських узбереж, які утворилися переважно внаслідок відокремлення від моря заток наносами (узбережжя Чорного, Білого, Балтійського морів).

Льодовикові улоговини утворилися внаслідок дії льодовика. Льодовикові озерні улоговини поділяють на: льодовиково-ерозійні, які виникли на кристалічних масивах Скандинавії, Канади; карові виникли на схилах гір (Альпи, Кавказ, Памір тощо); льодовиково-акумулятивні (моренні) утворилися внаслідок акумулятивної діяльності льодовиків і типові для Прибалтики, Полісся, північного заходу Росії; прильодовиков і утворилися внаслідок моренно-акумулятивної діяльності льодовика чи внаслідок підпруження річок безпосередньо льодовиком; надльодовикові, які виникають безпосередньо на льодовику.

Карстові улоговини утворюються у районах поширення вапняків, гіпсів, доломітів і утворюються під дією впливу підземних вод на розчинні породи. Улоговини цих озер мають правильну овальну або округлу форму і досить значну глибину. Це озера Кримських гір, басейну р. Онега, Кавказу та ін.

Термокарстові улоговини утворюються в областях розвитку вічної мерзлоти внаслідок танення підземних пластів та лінз льоду. Це озера тундри та тайги, особливо характерні для району Якутії.

Суфозійні улоговини виникають внаслідок осідань, викликаних вимиванням підземними водами із ґрунту дрібних часток і цементуючих речовин. Ці озера поширені в степових і лісостепових районах (наприклад на півдні Західного Сибіру).

Еолові улоговини утворюються внаслідок дії вітру в міждюнних зниженнях або в улоговинах видування. Це озера Прибалтики, Казахстану, Середньої Азії.

Метеоритні улоговини виникли внаслідок падіння метеоритів (оз. Каалі в Естонії).

Органогенні улоговини утворюються на торфових болотах.

П. За розміром поверхні дзеркала води озера поділяють на:

1) дуже великі – із площею (F) більше 1 000 км²;

2) великі – із площею від 101 до 1 000 км²;

3) середні – із площею від 10 до 100 км²;

4) малі – із площею менше 10 км².

Ш. За ступенем сталості озера бувають постійні та тимчасові (заповнюються водою лише у зволожені періоди року).

1У. За географічним положенням озера підрозділяють на інтразональні, які знаходяться у тій же географічній зоні, що й водозбір озера, і полізональні, водозбір яких розташований у декількох географічних зонах. Малі озера на рівнинах, як правило, інтразональні, великі озера зазвичай полізональні. Полізональні також і гірські озера, водозбір яких розташований у декількох висотних ландшафтних зонах.