Управління банківськими ризиками

Процес управління ризиками, як правило, не має на меті усунення ризику, а спрямований на забезпечення отримання бан­ком відповідної винагороди за прийняття ризику. Управління банківськими ризиками — це процес, за допомо­гою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, оцінює їх величину, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також ураховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Мета управління банківськими ризиками — сприяти підви­щенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечую­чи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме: клієн­тів та контрагентів; керівників; працівників; спостережної ради й акціонерів (власників); органів банківського нагляду; рейтингових агентств, інвесторів та кредиторів; інших сторін.

Процес управління ризиками охоплює всі види діяльності ба­нку, які впливають на параметри його ризиків та має бути безпе­рервним процесом аналізу ситуації та оточення, в яких виника­ють ризики, і прийняття управлінських рішень щодо впливу на самі ризики та/або на рівень уразливості (експозиції) банку до та­ких ризиків.

Управління ризиками має відбуватися на тому рівні організа­ції, де ризик виникає, а також (за допомогою функцій незалежної перевірки і контролю ризиків) на найвищих рівнях управління і на рівні спостережної ради.

Існує п'ять взаємопов'язаних етапів процесу управління банківськими ризиками:

• ідентифікація (виявлення) ризику;

• кількісна та якісна оцінка (вимірювання) ризику;

• мінімізація ризиків;

• контроль за ризиком;

• моніторинг ризику.

Незалежно від своєї структури кожна система управління ри­зиками має включати такі елементи:

* виявлення ризику. Належне виявлення ризику — це насампе­ред визнання та розуміння наявних ризиків або ризиків, що мо­жуть виникнути у зв'язку з новими діловими ініціативами. Вияв­лення ризику має бути постійним процесом, що має здійсню­ватися як на рівні окремої операції, так і на рівні портфелів;

* вимірювання ризику. Точне і своєчасне вимірювання ризиків є надзвичайно важливим компонентом ефективного управління ризиками. Банк, який не має системи вимірювання ризиків, має обмежену здатність контролювати ризики або здійснювати їх мо­ніторинг. Крім того, розвиненість інструментів управління ризи­ками, які використовує банк, має бути адекватною складності і рівню ризиків, які він узяв на себе. Банк має періодично переві­ряти надійність інструментів вимірювання, які він використовує. Належні системи вимірювання ризиків передбачають оцінювання як окремих операцій, так і портфелів. Основними методами оці­нювання банківських ризиків, які найчастіше використовуються в сучасній світовій практиці і дедалі більшого поширення набу­вають в Україні, є: метод аналогій, експертний метод, метод фі­нансових коефіцієнтів, статистичні методи;

* мінімізація ризиків. У процесі мінімізації банківських ризиків банк може вдатися до різних методів. Вибір мето­ду або групи методів управління банківськими ризиками зале­жить від стратегії конкретного банку, ставлення керівництва до проблеми ризику, рівня підготовки працівників банку, кола кліє­нтів та особливостей того сегмента ринку, що його обслуговує банк. Так, для спеціалізованих банків можливості застосування методу диверсифікації обмежені. Банк, який працює з невелики­ми клієнтами, може не встановлювати лімітів.

Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня дося­гається обмеженням обсягів операцій, у зв'язку з якими виникає ризик, і/або скороченням періоду, протягом якого банк наражаєть­ся на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.

У своїй діяльності банки можуть використовувати методи уникнення ризику, відмовляючись від проведення певних фінан­сових операцій, освоєння нових ринків, упровадження нових по­слуг і продуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Але в банківській практиці, на відміну від решти видів бізнесу, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія мо­же працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експор­тно-імпортних операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку такий шлях неприйнятний. Адже більшість банківських операцій зумовлюється насамперед потребами клієн­тів, без яких банк існувати не зможе;

* контроль ризику. Банк має встановити обмеження і довести їх до виконавців за допомогою положень, стандартів та/або про­цедур, які визначають обов'язки і повноваження працівників. Ці контрольні обмеження мають бути дійовими інструментами управління, які можна уточнювати в разі зміни умов або рівня толерантності до ризику. Банк має визначити послідовність про­цесу надання дозволів на виключення або зміни обмежень ризи­ку, якщо вони є обґрунтованими;

* моніторинг ризику. Банки мають здійснювати моніторинг ри­зиків для забезпечення своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи інших правил. Звіти про моніторинг мають бути регулярними, своєчасними, точними та інформативними і надава­тися відповідним посадовим особам для вжиття необхідних заходів.

Банк має забезпечити систематичне здійснення аналізу ризи­ків, спрямованого на їх виявлення та оцінювання їх величини. Мета аналізу — зрозуміти сутність ризиків, на які наражається банк, та визначити, чи не стануть вони перешкодою для виконан­ня його завдань, стратегії та політики. Тому такий аналіз повинен здійснюватися постійно як на рівні установи в цілому, так і на рі­вні окремих підрозділів та включати виявлення, вимірювання й оцінювання всіх видів ризиків. При цьому важливо з'ясувати зв'язок і взаємний вплив між різними категоріями ризиків. Отже, управління ризиками має супроводжуватися переглядом завдань, обраної стратегії, розробленої організаційної структури та меха­нізмів контролю.

Діяльність з управління ризиками здійснюється через організаційну структуру. Організаційна структура підлягає пері­одичному уточненню та вдосконаленню, враховуючи зміни ситу­ації та середовища.

Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні рівні — від управлінського (спостережної ради та правління) до рівня, на якому безпосередньо приймаються та/або генеруються ризики.

До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функ­ціональні та структурні підрозділи банку:

• спостережна рада — у межах своїх функцій та відповіда­льності перед власниками банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду;

• правління банку — у межах своїх повноважень та відповіда­льності перед спостережною радою банку, вкладниками/контр­агентами та органами банківського нагляду;

• підрозділ із ризик-менеджменту — у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісної та якісної оцінки, контролю та моні­торингу ризиків. Підрозділ банку з ризик-менеджменту — це структурний підрозділ банку, у якому зосереджені функції управ­ління ризиками конкретного банку. Основною вимогою до цього підрозділу є його повна незалежність (структурна та фінансова) від підрозділів банку, що безпосередньо приймають ризики (фронт-офісів), та підрозділів, які реєструють факт прийняття ри­зику і контролюють його величину (бек-офісів). Крім того, керів­никові підрозділу з ризик-менеджменту бажано мати достатньо високий статус у банку для забезпечення його незалежності від керівників інших операційних чи функціональних підрозділів;

• бек-офіси — у межах своїх функцій контролю за дотриман­ням установлених вимог;

• фронт-офіси — у межах своїх функцій прийняття банком ризиків згідно з установленими повноваженнями.

Функції всіх зазначених вище підрозділів мають бути чітко визначені та задокументовані, а банк має зробити все належне для уникнення конфлікту інтересів між ними. Задля забезпечення уникнення будь-якого конфлікту інтересів між підрозділом із ри­зик-менеджменту та іншими підрозділами банку (фронт- та бек-офісами), а також для комплектації цих підрозділів висококвалі­фікованими кадрами банкам рекомендується:

• у процесі фінансового планування виділяти в бюджеті (кош­торисі) банку витрати на утримання та забезпечення підрозділу з ризик-менеджменту окремо від витрат на утримання та забезпе­чення інших підрозділів банку;

• установити такий механізм оплати праці працівників під­розділу з ризик-менеджменту, який не мав би жодної залежності від рівня ризику, який бере на себе банк, або у будь-який інший спосіб не стимулював би порушення його незалежності;

• забезпечувати постійне підвищення кваліфікації працівників підрозділу.

Виходячи з особливостей побудови організаційної структури НБУ рекомендує банкам:

• створювати на рівні вищих колегіальних органів банку окремі профільні комітети;

• залучати незалежних експертів та інших спеціалістів для побудови систем внутрішнього контролю та оцінювання їх адек­ватності. Така рекомендація може бути виконана за допомогою залучення внутрішніх аудиторів банку як консультантів щодо побудови систем внутрішнього контролю, укладання угод про аутсорсинг консультаційних чи аудиторських послуг, а також че­рез залучення зовнішніх аудиторів до тестування систем внутрі­шнього контролю;

• залежно від обраної організаційної структури банку, а та­кож обсягу та рівня складності операцій виділяти підрозділи та проводити розподіл функцій між ними на рівні територіальних чи інших підрозділів (філій, відділень, департаментів, управлінь тощо).

 

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Що являє собою фінансова стійкість банку?

2. Які чинники впливають на фінансову стійкість банку?

3. Хто здійснює регулювання діяльністю комерційних банків?

4. Які напрями діяльності комерційного банку охоплює процес його управління?

5. Яка мета управління банківськими ризиками?

6. Охарактеризуйте етапи процесу управління банківськими ризиками

7. Охарактеризуйте функ­ціональні та структурні підрозділи банку, які здійснюють процес управління ризиками