Причини виникнення кризових явищ на підприємствах

В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін на ринку і розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість і ціни, оптимізувати структуру витрат щоб уникнути кризових явищ.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність потенціалу для успішного функціонування. З позицій фінансового менеджменту кризовий стан полягає в нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Основними причинами виникнення таких криз є наступні:

- раптове виникнення непередбачених подій у зовнішньому середовищі (зміна політичної ситуації, податкового законодавства і цін, коливання валютного курсу і т.ін.);

- зміна відносин суб’єкта з його контрагентами;

- зміни всередині суб’єкта;

- зміни в НТП, результатом чого є формування нових підходів, поглядів і орієнтирів.

Вирізняють такі рівні криз:

1. мікрорівень;

2. галузевий;

3. регіональний;

4. державний.

Фінансову кризу характеризують трьома параметрами:

- джерелами (факторами) виникнення;

- видом кризи;

- стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та підібрати відповідні заходи з антикризового управління. Ступінь передбачуваності кризових явищ і ситуацій залежить від факторів, що поділяються на дві групи: зовнішні або екзогенні (що не залежать від підприємства) та внутрішні або ендогенні (які залежать від підприємства).

Зовнішні фактори кризового стану в свою чергу розподіляються на три підгрупи:

1) Загальноекономічні фактори (ті, що здійснюють негативний вплив на господарську діяльність підприємства). Це: зниження рівня національного доходу, зростання інфляції, сповільнення платіжного обороту, нестабільність податкової системи, нестабільність законодавства, зниження рівня реальних доходів населення, зростання рівня безробіття.

2) Ринкові фактори (негативні тенденції розвитку товарних та фінансових ринків). Це: зниження місткості внутрішнього ринку, суттєве зниження попиту, зростання пропозиції товарів-субститутів, посилення монополізму на ринку, зниження активності фондового ринку, нестабільність валютного ринку.

3) Інші зовнішні фактори (їх склад визначається підприємством самостійно в залежності від специфіки своєї діяльності). Це: політична нестабільність, негативні демографічні тенденції, стихійні лиха, погіршення криміногенної ситуації.

Внутрішні фактори кризового стану також поділяються на підгрупи в залежності від особливостей формування грошових потоків підприємства.

1. Операційні фактори (неефективний маркетинг, неефективна структура поточних витрат (висока доля постійних витрат), низький рівень використання основних засобів, високий розмір страхових і сезонних запасів, недостатньо диверсифікований асортимент продукції, неефективний виробничий менеджмент)

2. Інвестиційні фактори (неефективний фондовий портфель, висока тривалість будівельно-монтажних робіт, суттєве пере використання інвестиційних ресурсів, недосягнення запланованих обсягів прибутку за реалізованими реальними проектами, неефективний інвестиційний менеджмент)

3. Фінансові фактори (неефективна фінансова стратегія, низька ліквідність активів, завелика доля позикового капталу, висока частка короткострокових джерел залучення позикового капіталу, зростання дебіторської заборгованості, висока вартість капіталу, перевищення допустимих рівнів фінансових ризиків, неефективний фінансовий менеджмент)

Основними зовнішніми факторами виникнення фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

1) розмір і структура потреб населення, рівень його доходів і накопичень, а відповідно, й купівельна спроможність;

2) політична нестабільність та напрям внутрішньої політики, фінансова, кредитна і податкова політика держави;

3) розвиток науки і техніки;

4) загальноекономічний спад в країні та загальний рівень інфляції;

5) нестабільність законодавства та фінансового і валютного ринків;

6) пріоритети розподілу держзамовлень;

7) посилення конкуренції або криза окремої галузі;

8) сезонні коливання та інше.

Вплив зовнішніх факторів має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто, якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Серед величезної кількості внутрішніх факторів можна виділити наступні основні блоки:

1. низька якість і некомпетентність менеджменту;

2. низький рівень кваліфікації персоналу;

3. незадовільна організація маркетингу і збуту, втрата ринків;

4. підвищення рівня витрат;

5. недостатній або застарілий технічний рівень виробництва;

6. прорахунки у сфері постачання;

7. брак інновацій і раціоналізаторства;

8. дефіцит фінансових ресурсів;

9. незадовільна робота планування, аналізу, інформаційного забезпечення, контролю;

10. відсутність стимулів праці у персоналу та інше.

У класичній ринковій економіці за даними зарубіжних дослідників 1/3 провини за банкрутство припадає на зовнішні фактори і 2/3 – на внутрішні. Для сучасної України характерна майже зворотна пропорція. Адже за опитуваннями майже 90% впливу на замовлення фінансової кризи мав рівень податків.

Кризові явища на рівні підприємства можна класифікувати так:

- стратегічна (зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

- криза прибутковості (збитки «з’їдають» власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

- криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує загроза втрати платоспроможності);