Валютний дилінг у банках. Валютна політика Національного банку України.

Операції на валютному ринку комерційні банки проводять через підрозділи валютного дилінгу, які складаються з двох відділів: дилінгового відділу (front-office) та відділу розрахунків за валютними операціями (back office).

У дилінговому відділі підрозділу працюють групи фахівців, що займаються проведенням конверсійних, кредитно-депозитних операцій, а також обслуговуванням клієнтів, які здійснюють за посередництвом банку операції на валютному ринку. Фахівці, що займаються проведенням конверсійних операцій, здійснюють купівлю-продаж валют за дорученням клієнтів, а також проводять арбітражні та спекулятивні операції з валютою. Фахівці кредитно-депозитного підрозділу займаються залученням та розміщенням валютних ресурсів за дорученням клієнтів та від імені банку. Дилери підрозділу з обслуговування клієнтів банку укладають з останніми угоди з конвертації валютних ресурів, приймають валютні депозити. Безпосередньо дилери цього відділу не працюють на ринку, а забезпечують виконання доручень клієнтів фахівцями групи конверсійних та кредитно-депозитних операцій.

Основними функціями відділу розрахунків за валютними операціями є отримання та перевірка правильності оригіналів угод, оформлення платіжних документів для перерахування коштів банкам-ко-респондентам, контроль за реальним рухом коштів, перевірка та оплата рахунків брокерських фірм, що виступали посередниками при укладанні угод тощо.

Фахівці відділу валютного дилінгу беруть участь у реалізації комплексної стратегії банку по управлінню ризиками, оскільки проведення обмінних та кредитно-депозитних операцій з валютою вимагають від співробітників відділу узгодження термінів, обсягів валютних вкладень, а також узгодження процентних ставок по інвестованих та залучених валютних ресурсах. Дилери відділу контролюють ведення відкритої валютної позиції банку, стежать за підтриманням ліквідності балансу, визначають стратегії валютного та процентного арбітражу.

Валютні дилери вітчизняних банків користуються для проведення операцій на внутрішньому чи зовнішньому ринках послугами міжнародних інформаційних агентств "Рейтер" (REUTERS), "Доу-Джонс Телерейт" (Dow Jones Telerate), фірми "Блумберг". Ці агентства пропонують своїм користувачам інформацію про курси цінних паперів на найбільших організованих ринках, поточні та форвардні валютні курси, процентні ставки на міжнародному й регіональних ринках. Дилери валютного ринку можуть не тільки ознайомитись з економічними новинами, а й скористатись пакетами прикладних програм для проведення фінансового аналізу ринку, прогнозування та формування спекулятивних або інвестиційних стратегій.

Конверсійні угоди укладаються по телефону або з використанням дилінгової системи "Рейтер-2000", яка дає змогу учасникам системи вести переговори та укладати угоди в режимі двостороннього телексного зв'язку з більш як 3600 банками та компаніями у 82 країнах. Переговори учасників угоди фіксуються на плівці і зберігаються протягом визначеного часу (як правило, не менше від трьох місяців). Угода вважається формально укладеною після використання ключового слова і може бути розірвана лише за взаємною згодою учасників угоди. Текст переговорів роздруковується на спеціальному принтері і видається учасникам угоди банками-контрагентами. У разі відмови від угоди одного з її учасників інша сторона угоди може використати копію запису для доведення факту здійснення угоди.

Основними реквізитами угоди є сума купленої чи проданої валюти, обмінний курс, дата валютування, платіжні інструкції (рахунки, на які потрібно переказати куплену валюту та валюту платежу), назва брокерської фірми, якщо за її допомогою укладалася угода.

Процедура укладання угоди складається із запиту одного з учасників угоди на купівлю (продаж) визначеної суми валюти, відповіді іншого учасника угоди щодо курсів попиту-пропозиції за даною угодою, уточнення курсів у разі м'якої пропозиції (коли курси можуть коригувались) та укладання угоди. Стандартний запит містить валюти, що обмінюються, обсяг базової валюти в мільйонах та умови розрахунків.

У разі укладання угоди по розміщенню або залученню депозитів зазначаються валюта, сума, процентні ставки, дата валютування та дата закінчення угоди, платіжні інструкції. Процедура укладання угоди складається із запиту одного з учасників угоди про процентні ставки з інвестування (залучення) коштів у визначеній валюті на обумовлений термін, відповіді іншого учасника угоди щодо можливих процентних ставок за цією валютою, уточнення ставок, якщо це можливо, та укладання угоди. Запит, що має вигляд DEPO USD 5 ЗМТН, означає бажання інвестувати (чи залучити) 5 млн дол. США на 3 міс. та бажання отримати інформацію про відповідні процентні ставки. Розміщений на короткий термін депозит може бути пролонгований через укладання нової угоди. Такий депозит має назву ролловерного (Roll Over).

За аналогічним алгоритмом укладаються і форвардні угоди. Форвардна угода на купівлю-продаж валюти здійснюється за форвардним курсом у визначений момент у майбутньому. При укладанні угод своп відбувається прямий обмін валют за курсом спот на початок дії контракту та обернений обмін за таким самим курсом по закінченні терміну контракту.

Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику. Валютна політика – сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері валютних відносин відповідно до поточних та довгострокових цілей загальної економічної політики країни. Завданням стратегічної валютної політики держави є формування національної валютної системи, яка відповідає як умовам ринкової економіки, так і умовам сучасної міжнародної валютної системи. Завданням поточної валютної політики є оперативне регулювання валютного курсу, валютного ринку, валютних операцій. Одним із важливих інструментів валютної політики є валютне регулювання, за посередництвом якого здійснюється регулювання державою валютних відносин шляхом регламентації міжнародних розрахунків та порядку проведення валютних операцій.

Багаторічні зусилля Національного банку України, спрямовані на розбудову зміцнення валютного ринку України, дали можливість забезпечити зокрема:

· створення відповідної моделі валютного ринку України, розвиток його інфраструктури та механізмів проведення торгів і режимів курсоутворення;

· поступовий розвиток валютного ринку – диверсифікацію валютної структури ринку та залучення в оборот усе зростаючих обсягів валютних коштів;

· накопичення та підтримання на необхідному рівні золотовалютних резервів Національного банку України для проведення дієвої валютної політики;

· можливість отримання іноземної вадюти вітчизняними виробниками, які працюють на імпортній сировині, тощо.

Результатом діяльності НБУ у сфері валютної політики є створення майже з нуля валютног ринку. Нині йому притаманний широкий спектр операцій, включаючи й арбітражні. Це наближує ринок до стандартів ЄС та допомагає реалізувати основну стратегічну мету, визначену законодавством, а саме – забезпечення стабільності національної валюти.

Валютна політика – це сукупність заходів у сфері міжнародних економічних відносин, відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної політики держави.

Валютна політика – це сукупність заходів стабілізації валютного механізму.

Валютний механізм – це правові норми та інститути, які ці норми виробляють і представляють (МВФ, міжнародні і національні валютно-кредитні заходи).

Валютна політика може бути коротко- і довгостроковою.

Короткострокова (поточна) – спрямована на забезпечення стабільного функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованого платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів. Це щоденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку, що має 2 основні форми:

дисконтна політика – спрямована на регулювання валютного курсу, руху капіталів і платіжного балансу шляхом зміни платіжних ставок за кредити;

девізна політика – регулювання валютного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти (операція девіз).

Довгострокова – передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності, створення умов довіри внутрішньої економіка та іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в Україну заробленої іноземної валюти. Здійснення шляхом міждержавних переговорів та угод, як правило, у рамках МВФ або на регіональному рівні.

Валютна політика спрямована на забезпечення:

1. стабільність курсу національної грошової одиниці;

2. сприяння через курс валют залученню іноземних інвестицій в економіку;

3. регулювання зовнішніх платіжних стосунків з іншими країнами;

4. збалансування зовнішніх платежів і накопичення централізованих валютних резервів;

5. збалансування платіжного балансу країни.

Інструменти валютної політики – валютні інтервенції і меншою мірою інструменти грошово-кредитного регулювання (дисконтна політика, операції на відкритому ринку, встановлення обов’язкових резервів).

До заходів валютної політики належать:

1. девальвація – офіційне зниження вартості грошової одиниці, проведене відповідно до законодавства країни; зниження золотого вмісту в грошовій одиниці; зниження курсу грошової одиниці країни відносно твердих валют інших держав;

2. ревальвація – офіційне підвищення вартості грошової одиниці, проведене відповідно до законодавства країни; збільшення золотого вмісту в грошовій одиниці; підвищення курсу грошової одиниці країни відносно твердих валют інших держав;

3. валютна інтервенція – форма впливу НБУ на формування курсів національної валюти. Банк продає чи купує великі партії твердих валют за національну валюту;

4. валютний демпінг – розширення експорту за заниженими цінами внаслідок зниження курсу національних грошей порівняно з їхньою купівельною спроможністю у даній країні з метою стабілізації курсу і збільшення експорту;

5. валютна блокада – заходи, які вживає держава щодо обмеження обігу в ній валюти іншої країни для спонукання такої країни виконувати певні вимоги.