И земство. — С 101.' Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці.— Т. 2.— С 44.

четвертий — 1879 р., в 1881 р. — ще два томи двомісячника під такою ж назвою, 1882 р., на п'ятому томі, видання «Громади» припинилося.

Завдяки праці Драгомапова, його особистому впливу на інтелігенцію різних країн, Європа дізнавалася про Україну. На світовому літературному конгресі 1878 р. він зробив доповідь про заборонену царським урядом українську літературу, вручив її президентові та віце-президентові конгресу — Віктору Гюґо та І.С. Тургеневу, одержав підтримку найавторитетніших діячів світової літератури. Він писав про Україну у своїх виданнях різними європейськими мовами.

Діти Герцена передали Драгомано-ву батькові папери — після смерті Герцена Драгоманов став фактично його спадкоємцем у загальноімпер-ському демократичному русі.

Підвалини світогляду Драгомано-ва ясно сформульовані уже в працях, написаних ним в його київській молодості.

Магістерська праця Драгомапова «Вопрос об историческом значении Римской империи и К. Тацит» (захищена 1870 р.) присвячена начебто вузькому питанню римської історії — чи правильно Тацит оцінив імперію? Насправді питання ставиться значно ширше: чи була імперія кроком назад в історії, чи кроком уперед? І що таке в історії «вперед» і «назад», що таке прогрес? Драгоманов аналізує величезну літературу не тільки з історії Риму та античності, а й з філософії історії взагалі. Деякі його зауваження визначають його позиції в тих питаннях, які були порушені в західній літературі значно пізніше.

Суп» ідеї Драгомапова полягає в тому, що історичний прогрес він розуміє як розширення головних невідчужуваних прав людини і розширення множини людей, які ці права мають. На його погляд, імперія була прогресом, оскільки зрівняла в правах усіх вільних громадян провінції з громадянами міста Рима.

Різниця між Драгомановим та істо-риками-позитивістами полягає в тому, що Драгоманов формулює позиції, з яких може бути дана оцінка історичному процесові як рухові до добра чи зла, вперед чи назад. Цими вищими цінностями і є загальнолюдські свободи і права. Вищі загальнолюдські цінності та норми мають становити, за Драгомановим, космополітичні або інтернаціональні загальні цілі руху, який спирається на національний грунт.

Разом з тим Драгоманов залишається позитивістом в ОЦІНЦІ людської свободи вибору. Історія для нього — сукупність причин та наслідків, що їх вчений має розкрити. Він приймає, що «людина не цілком винна втому, чим вона стала й що робить, бо вона стає тою чи іншою, дякуючи ґрунту, на якому зросла, й тим порядкам, при яких живе... Шевченкові ж ця нова думка була цілком невідома, він усе по-старому судив та карав людей»'.

Варто навести велику цитату з дисертації Драгоманова, щоб упевнитися в етичній несумісності його поглядів з марксизмом. «Кожен новий порядок виникає внаслідок боротьби інтересів. Але ця боротьба інтересів може освітлюватися ясним усвідомленням ідеалів; тоді вона буде боротьбою ідей на ґрунті інтересів, тоді і на чолі партій, що борються, стануть ідеалісти, — люди з прямо і чесно поставленими знаменами. Якщо ж боротьба інтересів іде в суспільстві малоосвіченому і грубому, якщо класи пригнічені мають мало спільного з класами пануючими, якщо між ними існує національна різниця, причому іноді переможені нації розумово вище переможців, якщо минуле пануючих класів є лише егоїстична експлуатація кожного слабшого, якщо тому кожен поступ вперед буде різко підривати егоїстичні інтереси пануючих, а низький рівень їх розвитку посилює консерватизм стародумст-вом, — тоді боротьба набуває характеру громадянських, ато і національних війн, рух вперед здійснюється не шляхом великих реформ, а шляхом уривчастих поступок приватним інтересам. Політичні діячі в такій боротьбі будуть агітатори, честолюбці, які безчесно експлуатують на свою користь потребу класів, що добиваються прав, які висуваються на задоволенні потреб окремих елементів»'.

Релятивізація політичної ідеології та моралі в марксизмі, зведення їх до ролі породження економічних відносин несумісні з цими настановами Драгоманова. Для нього бути просто виразником настроїв мас — це ще нічого не означає, бо настрої мас можуть бути якими завгодно і визискувати їх можна в своїх власних інтересах теж як завгодно. Саме тому неприйнятний для нього і мотив мети, яка виправдовує засоби. Вже тут Драгоманов висловлюється проти кривавого революційного шляху: «не кажучи про пролиття часто невинної крові, дуже часто і багато хорошого із старого порядку гине при встановленні нового»".

Сила Драгоманова і привабливість українського іміджу, який він створював, полягали в тому, що він прагнув синтезувати національний, демократичний та соціалістичний рухи. Не раз

Драгоманов йшов на будь-які угоди з різними силами, в тому числі загаль-ноімперськими, але при цьому завжди підкреслював, що репрезентує передусім український рух. Погляди його і настанови не завжди сприймалися, але він їх декларував ясно і безкомпромісно. Він не любив російських ра-дикалів-революціоггерів: «Мене розділяло з ними і возведения політичних убивств, або, як вони говорили, «терору» в принцип революційної боротьби, тоді як я дивився на цей терор тільки як на природний, хоча й патологічний наслідок терору самого уряду»"'. Терористи платили йому нехіттю або й ненавистю, яку успадкували більшовики.

Марксизм Драгоманов приймав як економічне вчення — палким прихильником Марксового «Капіталу» був близький його друг Микола Зібер, який емігрував з Росії разом з ним. Відомо, що Маркс високо оцінив виклад Зібером його вчення і глибину розуміння ним суті Марксової економічної теорії. І Зібер, і Драгоманов оцінювали Маркса як раціоналісти і позитивісти XIX ст. — їм імпонувало його прагнення раціонально, шляхом аналізу дати характеристику економіки як об'єктивного еволюційного процесу. Проте Драгоманов не міг прийггяти марксизму загалом як соціологічну теорію і як політичну доктриггу. Його позиція була, по суті, позицією етичного соціалізму, тому з соціалістичних діячів того часу ближчим йому був Прудон. Драгоманов не приймав «державницького» соціалізму, не кажучи вже про «диктатуру пролетаріату», і схилявся до певних форм самоврядування типу швейцарської федерації.

Ця обставина важлива для розуміння позицій Драгоманова в