Порядок відкриття та обслуговування банківського рахунку

Обов’язок зберігати грошові кошти у банках і здійснювати розрахунки через банки виникає з обов’язку суб’єктів господарювання дотримуватися касової дисципліни, порядку використання готівки та вимог законодавства України про здійснення окремих платежів виключно в безготівковій формі. Наприклад, згідно із Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р., розрахунки за векселями допускаються виключно у безготівковому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 341 ГК України, для здійснення розрахунків суб’єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках. П. 4 розд. 2 Закону України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» від 16.12.1997 р. дані про банківські рахунки віднесені до обов’язкових реквізитів господарських договорів.

Правовою основою взаємовідносин між суб’єктами господарювання та банками щодо відкриття та функціонування банківських рахунків служать параграф 1 глави 35 ГК України, глава 72 ЦК України, Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р., «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. Спеціальним актом у цій сфері виступає Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затверджена постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492.

Категорія банківського рахунку має неоднорідний зміст. У вузькому розумінні так іменують поточні рахунки. Поточні рахунки (раніше вони мали назву розрахункових) використовуються для здійснення безготівкових платежів, зокрема для банківських переказів, для обслуговування електронних карток, для формування статутного капіталу підприємства тощо. У широкому розумінні банківські рахунки включають також вкладні (депозитні) рахунки, що реалізовують позикові відносини за договором банківського внеску.

Умови функціонування банківського рахунку закріплюються в договорі банківського рахунку. Його мають право укладати не тільки самостійні суб’єкти господарювання, але й відокремлені підрозділи юридичних осіб (ч. 4. ст. 342 ГК України).

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. (ч. 1 ст. 1066 ЦК України). Якщо раніше існувала дискусія про сутність договору банківського рахунку (його диспозитивний характер, притаманність йому управлінського характеру), то на сьогодні публічно-правова складова відносин з приводу банківського рахунку, незважаючи на розвиток ринкових відносин в Україні, не викликає сумнівів. Публічно-правовий елемент порядку відкриття та функціонування банківських рахунків зумовлений:

1) віднесенням ГК України договору банківського рахунку до числа публічних договорів. Це означає, що згідно зі ст. 1067 ЦК України банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Виняток становлять випадки, коли банк не має можливості прийняти клієнта на банківське обслуговування або якщо відмова у відкритті банківського рахунку допускається законом або банківськими правилами. Крім того, банк позбавлений можливості відмовити клієнту в здійсненні операцій, передбачених для рахунків даного виду законом, якщо інше пряме не передбачено договором. Іншими словами, банк не може відмовити клієнту у здійсненні розрахункової операції, що допускається в банківській практиці, тільки на тій підставі, що така операція прямо не передбачена у договорі банківського рахунку;

2) організаційно-господарськими процедурами у цій сфері. Документи, потрібні банками для відкриття рахунку: заява встановленого зразка, завірені копії свідоцтва про державну реєстрацію та засновницьких документів, документи про взяття на облік в податкових органах і пенсійному фонді, органах соціального страхування, підтвердження статистичних кодів, розпорядження (протокол зборів засновників) про призначення директора та головного бухгалтера, картка зі зразками підписів і печатки тощо свідчать про контрольно-наглядові публічні засади, які невластиві цивільно-правовим зобов’язанням, передбаченим главами 54 – 70 ЦК України. Категорії, які презюмуються при укладенні цивільних договорів: добросовісність контрагента, його реєстрація у встановленому порядку, відповідність засновницьких документів чинному законодавству, належність підписів особам - при укладенні договору банківського рахунку підлягають перевіркою банком під загрозою позбавлення банківської ліцензії та інших санкцій.

Банки не мають права здійснювати розрахункові операції за поточним рахунком клієнта (окрім зарахування коштів) до отримання повідомлення податкового органу про взяття на облік рахунку суб’єкта господарювання. Це правило кореспондує з положеннями Податкового кодексу України про обов’язок суб’єктів господарювання повідомляти податкові органи про відкриття та закриття банківських рахунків. Банки зобов’язані повідомляти податкові органи і НБУ про припинення взаємовідносин з клієнтами тощо.

Нарешті, банківські установи виступають агентами валютного контролю, визначають для суб’єктів господарювання ліміт каси, здійснюють контроль за правильністю оформлення податкових та інших платежів.