Ціноутворення на фінансовому ринку.
Капітал в умовах ринкової економіки розподіляється за допомогою механізму ціноутворення. Згідно з класичним визначенням економічної теорії ціна – це грошовий вираз вартості того чи іншого товару. На фінансовому ринку мають місце дві категорії, що пов’язані з ціною: ціна (курс) цінного папера, що виражається в грошових одиницях, та ціна капіталу, що виражається в процентах. Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи; для емітента – фінансовими витратами, які він повинен сплатити інвестору у процентах до отриманого капіталу. Завданнями ціноутворення на фінансовому ринку є: 1) відображення реального співвідношення попиту і пропозиції; 2) реалізація конкретних цілей ціноутворення; 3) врахування різноманітних факторів, що впливають на формування ціни та ін. На практиці в процесі формування цін одночасно враховується велика кількість ринкових факторів, які об'єднані в три групи: попит, витрати і конкуренція. До факторів попиту відносять: обсяг потенційних інвестицій, смаки та звички інвесторів, їхні доходи, наявність аналогічних цінних паперів на ринку і ціна на них, вартість інших фінансових інструментів. Факторами витрат є емісійні, маркетингові та інші витрати, що пов'язані з випуском і обігом фінансових активів. До факторів конкуренції відносять: кількість і різноманітність емітентів, наявність аналогічних цінних паперів, рівень цін конкурентів тощо. Розрізняють такі види ціни: номінальна — зазначена на бланку цінного папера; емісійна — ціна продажу цінних паперів при їх первинному розміщенні; балансова — визначається на підставі фінансової звітності підприємства; облікова — цінні папери обліковуються на балансі підприємства; курсова (ринкова) — відображає співвідношення попиту і пропозиції; біржова — визначається на біржі в процесі торгів; дисконтована, або поточна, — визначається з урахуванням дисконтних множників і норм інвестування. Економічна сутність ціни найбільш повно проявляється через функції, які вона виконує на фінансовому ринку, серед них:
функція контролю — за допомогою встановлення різних цін здійснюється контроль за рухом вартості різних видів інструментів; функція збалансування попиту і пропозиції — при підвищеному попиті та скороченні пропозиції окремих видів фінансових інструментів ціни на них зростають; при зменшенні попиту і зростанні пропозиції – падають; функція перерозподілу — в результаті відхилення ціни від вартості новостворена вартість перерозподіляється між галузями економіки і регіонами, нагромадженням і споживанням; функція управління — визначає, в якій кількості і яких інвестиційних властивостей випускатимуться цінні папери, як буде здійснюватися їх випуск, хто і які цінні папери купуватиме. Методи ціноутворення на фінансовому ринку: Експертний – ґрунтується на використанні аргументованих висновків експертів (визнаних спеціалістів) про рівень реальної вартості того чи іншого фінансового інструмента або ціну певної фондової операції. Аналітичний – передбачає, що рівень ціни визначається в результаті детального аналізу кон'юнктури ринку, виконання діагностичного факторного аналізу, моніторингу. Статистичний – базується на статистичному аналізі з використанням середніх величин, індексів, дисперсії, варіації та ін. Нормативно-параметричний (бальний) – кожна інвестиційна характеристика цінного папера або фондової операції має певний діапазон нормативних значень. Обрана нормативна одиниця оцінюється тією чи іншою кількістю балів, які підсумовуються, і отримана сума балів множиться на завчасно прийняту вартісну оцінку одного бала. В результаті отримуємо певний вартісний рівень ціни. Балансовий – теоретично найпростіший. Вартість майна, зафіксована в офіційній звітності підприємства, ділиться на загальну кількість акцій.
|
функція обліку — в процесі ціноутворення на ринку фіксується певна вартість фінансового інструмента;
Економіко-математичне моделювання – самий перспективний метод ціноутворення, має вигляд імітаційних моделей з використанням комп'ютерної техніки базується на побудові певних схем.
