Небанківські фінансово- кредитні інститути

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги. Як свідчить практика, сьогодні на фінансовому ринку їх роль зростає, що зумовлено зростанням доходів населення, активним розвитком ринку цінних паперів і наданням небанківськими кредитними інститутами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Лізингові компанії – фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах і поступово набирають свого розвитку в Україні.

Законом України “Про лізинг” визначено, що лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг – порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі; це форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою.

У промислово-розвинених країнах лізингові операції отримали широкий розвиток в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45% обладнання, що реалізується на внутрішньому ринку, в Японії – 33%, в Німеччині – 18%, в Австралії – 25%, Англії, Швеції, Франції – 13-17%.

У плані рахунків бухгалтерського обліку лізинг виступає під поняттям фінансової оренди. Є два види лізингу: фінансовий та операційний.

Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду

Фінансовий лізинг – це найбільш типова і поширена форма лізингу, що характеризується середньо-і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання; переважно це форма довгострокового кредитування купівлі, яка відрізняється від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об’єкт угоди до споживача.

Форми лізингу:

Прямий лізинг – форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою.

Лізинг, що повертається (зворотний лізинг) – це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.

Пайовий лізинг –здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.

Міжнародний лізинг – договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Лізингодавець – це суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу.

Лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу.

Продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, який виготовляє майно (машини, устаткування тощо) або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Об’єкти лізингу – будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства.

Факторингові компанії. Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращення ліквідності та зменшення фінансового ризику приорганізації платежів.

Факторинг – це різновидність торговельно-комісійної операції, пов’язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає в інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і є специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької діяльності.

Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х роках ХХ ст. Офіційно вони були визнані одним із видів банківської діяльності в США в 1963 році.

Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних чотирьох вимог:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;

3) інкасування заборгованості постачальника;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

При управлінні боргами клієнта фірма-фактор здійснює управління його рахунками-фактурами, веде бухгалтерський облік-продаж, здійснює кредитний контроль та отримує борги.

В Україні факторингові операції використовуються з 1989 року і здійснюються комерційними банками, однак частка факторингу в їх балансі на сьогодні незначна і коливається в межах від 0,5 до 5%.

Проблеми розвитку факторингових послуг в Україні:

1. Неготовність переважної більшості вітчизняних банків до розвитку факторингового обслуговування. Головна складність тут чисто методологічна – факторинг відносять то до кредитних, то до дисконтних, то до інших банківських операцій.

2. Неготовність переважної частини банків країни до середньострокових інвестицій у нову для них галузь діяльності. Основною перешкодою тут є не факторингове фінансування, а досить тривалий і порівняно затратний «нульовий цикл», пов’язаний із постановкою справи, який навіть за наявності професійної команди відбирає від 6 до 12 місяців.

3. Недостатньо підготовлена законодавча база. Факторинговий бізнес потребує серйозних інвестицій, до яких в Україні поки що мало хто готовий, такий бізнес зможе вести тільки компанія з великими фінансовими ресурсами.

Пропозиції щодо розвитку факторингу в Україні:

- створення галузевих чи корпоративних факторингових компаній, особливо в торгівлі. Саме використання факторингової технології у фінансово-господарській діяльності торговельних організацій може швидко дати позитивний результат;

- необхідно прийняти спеціальний закон «Про факторинг» (аналогічний закону «Про лізинг»;

- під патронатом держави, під час реалізації програми державної підтримки малих підприємств, створити регіональну факторингову компанію;

- створення великих факторингових компаній у формі ВАТ, з ліцензованою діяльністю, які повинні надавати методичну допомогу іншим українським факторинговим компаніям і здатні успішно конкурувати з іноземними факторинговими компаніями.

Нині факторинг широко розвинений на Заході, у нашій країні він робить лише перші кроки, але є одним із небагатьох на сьогодні фінансових інструментів, спрямованих на справжню підтримку й розвиток підприємств і корпорацій.

Кредитні спілки. В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит на предмети довгострокового користування – автомобілі, будинки, меблі, комп’ютери та інші товари домашнього вжитку. Для задоволення потреб населення «у кредиті» почали створювати кредитні спілки, основна мета яких – підвищення добробуту учасників.

Велику роль кредитні спілки відіграють у США, Західній Європі, у Польщі, Чехії, Угорщині, де малий бізнес відіграє дуже важливу роль у забезпеченні економічного росту.

Кредитна спілка – це фінансова установа, суспільна організація, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Діяльність кредитних спілок в Україні регулюється Тимчасовим положенням про кредитні спілки в Україні та Законом України «Про об’єднання громадян». Згідно діючого законодавства кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об’єднання грошових внесків.

На сьогодні кредитні спілки не відіграють великої ролі на фінансовому ринку України. Головною причиною їх слабкого розвитку є невідповідність законодавства та повне протиріччя його загальновизнаним нормам світового права.

Каси взаємодопомоги. У зарубіжних країнах широкого розвитку набули такі громадські кредитні установи як каси взаємодопомоги, які об’єднують на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для працівників – членів профспілки, у відділах соціального забезпечення місцевих органів влади – для пенсіонерів.