Спільні та відмінні риси між опціонами і ф’ючерсами

Таблиця 8.1.

Спільні риси	Відмінності
Ф’ючерси	Опціони
-обидва цінні папери – похідні, ринкові, біржові, котирувані, комерційні, спекулятивні, масові, термінові;   -продаж стандартними лотами;   -існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад, біржових індексів);   -багато загального в термінології: продавець займає коротку, а покупець – довгу позицію; відкритою позицією вважається укладання контракту, а закритою – виконання зобов’язань за ним;   -серед дилерів (брокерів)на ринку цих паперів виступають хеджери і спекулянти;   -можливість укладання офсетних угод;   -маржинальні вимоги; - участь клірингових палат   -стандартизація біржових контрактів.	- суто біржовий папір;     - менш складний, включає тільки зобов’язання; - відсутня можливість відходу від угоди;   - набагато поширеніші; - обов’язкове виконання умов контракту і продавцем, і покупцем;   - при укладанні контракту покупець не сплачує премію;     - хеджер при хеджуванні під час руху цін в один бік отримує прибуток, а в протилежний бік – збитки; - виграші та втрати учасників не обмежені конкретною величиною й однакові як для покупців, так і для продавців ф’ючерсів.	- поширений і в біржовій і позабіржовій торгівлі; - включає і право, і зобов’язання;   - можливість відходу від угоди закладена в умовах контракту; - менш поширені;   - один із учасників (покупець) має право не виконати умови контракту;   - покупець при укладанні контракту обов’язково сплачує продавцю винагороду – премію; - при хеджуванні опціонами хеджер має змогу отримати прибуток як при зростанні, так і при падінні цін на ринку;   - виграші власників і втрати продавців не обмежені конкретною величиною, але виграші продавців та втрати власників обмежені розміром премії.

Розрізняють американський опціон – право держателя може бути реалізовано будь-коли протягом опціонного строку і європейський опціон – реалізується лише після настання терміну виконання зобов’язань.

· Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону,

останні поділяють на такі види (європейські опціони):

опціон на продаж, або опціон продавця чи опціон пут (PUT options) – дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу;

опціон на купівлю, або опціон покупця чи опціон кол (CALL options) – дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов’язаний продати продавець опціону.

Опціон на відміну від ф’ючерсної чи форвардної угоди є угодою «несиметричною». Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов’язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду – премію, яку називають ціною опціону. Ціна актива, що зафіксована в опціонному контракті, за якою буде продано актив, називають страйковою ціною, або ціною виконання.

· Залежно від типів стратегій і позицій у певних сполученнях

розрізняють такі види опціонів:

довгий кол і короткий кол; довгий пут і короткий пут.

Біржовий опціонний контракт – це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов’язання, купити (у разі call-опціону) чи продати (у разі put-опціону) фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові палати, а на позабіржовому ринку – брокерські контори.

Основні відмінності біржових опціонів від позабіржових:

1) наявність стандартизованих страйкових цін та дати виконання;

2) як і при торгівлі ф’ючерсами, значну роль відіграють клірингові палати;

3) значно менші витрати на ведення операцій;

4) більш ліквідні, ніж позабіржові;

5) вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений.

Особливе місце серед опціонів займають угоди за відсотковими ставками.

Опціон відсоткових ставок – це угода, яка дає право покупцеві на одержання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеного періоду. Опціони відсоткових ставок у механізмі дії та реалізації дещо відрізняються від інших видів опціонів і мають самостійні назви, а саме:

кеп (cap), флоr (floor), колар (collar).

Угоди «кеп», «флор», «колар» – це синтетичні опціони, які дають змогу знизити ризики при фінансуванні та інвестуванні під плаваючу процентну ставку. Терміни дії цих угод різноманітні – від кількох місяців до десятків років, ринок їх позабіржовий.

«Кеп» (cap) являє собою серію європейських опціонів PUT, які дають їх власнику право на отримання кредиту з попередньо встановленим максимальним рівнем процентної ставки «кеп». Відсотковий cap використовується для захисту позичальника, який бере кредит під плаваючу ставку, від підвищення рівня ринкових ставок за кредитом.

«Флор» (floor) є серією європейських опціонів CALL, які дають право їх власнику інвестувати грошові кошти під плаваючу ставку, не нижчу від визначеної в угоді мінімальної ставки «флор». Угода floor призначена для захисту інвестора від ймовірного зниження його доходів і страхує покупця опціона від відсоткового ризику, що його бере на себе продавець опціона, одержуючи за це опціонну премію. Чим ближче ставка, зафіксована в угоді floor, до поточних ринкових ставок, тим вищою буде вартість опціона і тим більшу премію виплатить покупець floor, аби захистити свої активи.

«Колар» (collar) – це угода, яка передбачає одночасну купівлю cap і продаж floor і застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж вартість звичайного cap.

Переваги опціонних контрактів:

є можливість вибору під час прийняття рішення про виконання опціону;

прибуток покупця опціону не обмежується;

опціон обмежує ризик покупця величиною опціонної премії;

існування біржового та позабіржового опціонних ринків надає учасникам ширші можливості вибору для хеджування опціонами;

велика різноманітність опціонів – також перевага цього виду деривативів.

Недоліки опціонів:

- висока вартість – в середньому становить близько 3 – 5% від суми угоди;

- необхідність виплати опціонної премії наперед, в момент укладання угоди;

- щодо біржових опціонів – це стандартні суми, терміни виконання та види базових активів не завжди відповідають потребам учасників ринку.

Опціони найчастіше застосовуються в умовах рівноважної економіки, в умовах стійкого спаду економіки ефективність використання опціонів падає.

Варанти. Різновидом опціону на купівлю є варант. Варант – похідний цінний папір, що дає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною і у встановлений термін; свідоцтво, що видається разом з цінним папером і дає право на додаткові пільги його власнику при придбанні акцій чи боргових цінних паперів. Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій).Існує ряд характерних ознак, якими варант відрізняється від опціону:

по-перше, варант, як правило, є доповненням до привілейованих акцій, облігацій чи інших боргових зобов’язань, емітованих корпорацією;

по-друге, варанти на відміну від опціонів емітуються і розміщуються на ринку самими корпораціями – емітентами акцій;

по-третє, варант відрізняється від опціону значно більшими термінами виконання. Володіння варантами дає власнику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій і облігацій.

Варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Обсяг базового активу емітента варантів не повинен перевищувати 50% обсягу акцій. Варант – це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього.

Свопи. Своп (від англ. swap – обмін) – це контракт між двома учасниками на право обміну певною сумою валюти, цінних паперів, процентних платежів на умовах, зафіксованих у договорі; це угода між учасниками про обмін певної кількості базових інструментів на визначених умовах у майбутньому. Нажаргоні валютного ринку угода «купи-продай» є валютною операцією, що поєднує купівлю валюти на умовах спот у замін на національну з наступними викупами. Операція своп здійснюється з метою придбання валюти, необхідної для міжнародних розрахунків, підтримки певних залишків на поточних рахунках, диверсифікації валютних резервів, тобто перевід резервів з однієї валюти в іншу. Своп-контракти, як вид похідних фінансових інструментів, застосовуються на міжнародних ринках з початку 80-х років. Вперше валютний своп був розроблений у Лондоні в 1979 р., але не дістав значного поширення. Привернув увагу до цього виду похідних фінансових інструментів валютний своп-контракт, учасниками якого стали компанія Salomon Brothers, Світовий банк і фірма IBM (1981 р.), висока репутація яких забезпечила довгострокову довіру до даного виду деривативів.У 1982 р. з’явився новий вид контрактів – опціони на ф’ючерси. Це були опціони на ф’ючерси казначейських облігацій. В основі свопів – зміна грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками. Угоди своп укладаються на період від кількох років до десятків років з метою усунення валютного або процентного ризику, а також у цілях арбітражу.

Існують різні види свопів:

простий – стандартний своп, укладений між двома партнерами, який не містить ніяких додаткових умов;

амортизуючий – укладений між двома партнерами, передбачувана сума якого рівномірно зменшується з наближенням терміну закінчення угоди;

наростаючий – своп, передбачувана сума якого рівномірно збільшується;

складний (структурований) – своп, в якому беруть участь кілька сторін і кілька валют та інші.

Основну роль на ринку свопів відіграють відсоткові та валютні свопи, які на практиці часто поєднуються в одній угоді.

Відсотковий своп-контракт – це угода між двома контрагентами про обмін відсотковими платежами в розрахунку на визначену суму з метою встановлення нижчих витрат запозичення. Контракт укладається на позабіржовому ринку між фінансово-кредитними інститутами на базову суму, від якої вираховується відсоткова ставка.

Договори за кожною угодою своп не укладаються, сторони підписують одну угоду, яка регулює всі їх подальші взаємовідносини при проведенні операцій своп. Угоди за свопами укладаються по телефону. Мінімальний обсяг угод своп – 5 млн дол. США.

Розрізняють два види відсоткових своп-контрактів:

1) чисті (прості або ванільні) – угода між партнерами про обмін відсоткового зобов’язання з фіксованою ставкою на зобов’язання з плаваючою ставкою;

2 ) базисні свопи – угоди між учасниками про обмін плаваючої відсоткової ставки по боргу, розрахованої на одній основі, на плаваючу відсоткову ставку, обчислену на іншій основі.

Валютний своп або своп з крос-курсами валют – це угода, основою якої є обмін відсоткових платежів та номіналу в одній валюті на відсоткові платежі та номінал в іншій валюті.

Валютні свопивикористовують:

для управління валютним і відсотковими ризиками;

учасники ринку – для отримання доступу до потрібної валюти;

банки – для зрівноваження своєї валютної позиції;

для використання своєї відносної переваги на ринку тієї чи іншої валюти.

Угоди своп можна розглядати як пакет форвардних контрактів, але свопи є більш довгостроковими угодами, термін яких коливається від 2 до 15 років; більш ліквідними, особливо, якщо це довгострокові форвардні угоди.

В порівнянні з іншими деривативами свопи мають ряд переваг:

- обидві сторони контракту отримують можливість досягти поставленої мети: хеджування ризику або зниження витрат із залучення коштів;

- вартість свопів значно нижча за вартість інших інструментів хеджування;

- угоди укладаються на будь-який базовий інструмент і період;

- ринок свопів добре розвинутий, і тому процедура укладання своп-контрактів легко реалізується, умови обговорюються по телефону;

- наявність можливості достроково вийти з операції своп кількома способами: укласти зворотні свопи або припинити дії угоди, які дозволяють кожній із сторін за певну платню розірвати контракт.

Проте своп-контракти мають і недоліки, серед них існування кредитного ризику, хоча й невеликого.

Новою формою своп-контрактів є свопціони – це опціон на своп. Вони надають право одному чи обом учасникам вносити до контракту деякі зміни або нові умови протягом періоду його дії. В цілому ринок своп-контрактів у даний час розвивається найбільш стрімко і протягом останніх десяти років посідає провідні позиції в структурі ринку фінансових деривативів.

До інших видів похідних цінних паперів належать: сертифікат цінного папера; ордер; купон. Сертифікат – це документ, що засвідчує той або інший факт (наприклад, сертифікат якості товару). Якщо акція – це документоване вкладення в статутний капітал корпорації, то сертифікат акції – це документоване підтвердження вкладення в статутний капітал.

Сертифікат акцій (облігацій) – це документ, що засвідчує право власності на відповідні цінні папери, а також право володіння і розпорядження одним або декількома цінними паперами одного випуску.

Ордер, або передплатний сертифікат, дає своїм власникам право купівлі (передплати) додаткових цінних паперів за певною ціною у певний час; випускається з метою – зацікавити потенційних інвесторів у придбанні акцій нових випусків. Ордер – іменний цінний папір, щовипускається разом з основним папером, але може мати самостійний обіг, курс, інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам.

Купон – це відривна частина цінного папера, що дає право на одержання у встановлені в ньому терміни доходу (відсотків), дивідендів за ним. Найчастіше купон є атрибутом облігації, яка називається в цьому випадку купонною. Купон, прикріплений до облігації, має силу в комплекті з нею, але може існувати поза основним папером як додаток до нього.

До сурогатних форм цінних паперів також відносять: лотерейні білети, страхові поліси; обов’язкові замінники грошей (квитанції, контрольні товарні чеки, поштові марки, талони); ректа-папери (заповіт, виконавчий напис нотаріуса, арбітражне або судове рішення) та ін.