Визначення потреби в оборотних коштах

· Необхідність і способи визначення потреби в оборотних коштах

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об’єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

¨ умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

¨ організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

¨ умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмір­них запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

· Нормування оборотних коштів для створення виробничих запасів

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів визначається з формули:

Н = ОN, де Н — норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів (тис. грн.); О — одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн.); N — норма оборотних коштів (днів).

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напів­фабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року без відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою сировини, що споживається, матеріалів і покупних напівфабрикатів розраховується діленням суми їх витрат у IV кварталі планового року на 90.

Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.

За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина.

Якщо сировина й матеріали надходять до споживача раніше за прибуття розрахункових документів (або ці процеси збігаються в часі), транспортний запас не встановлюється.

Підготовчий запас — це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо вони не є складовою частиною виробничого циклу. Поточний запас — норма оборотних коштів у частині поточного запасу залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Що частіше вони надходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас.

Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання або затримка вантажу в дорозі; зміна постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних коштів на страховий запас встановлюється, як правило, в межах 50 % поточного запасу [5, с. 166-170].

· Розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом

Особливість обчислення нормативу цим методом полягає в тому, що при цьому обчислюються не нормативи за окремими елементами оборотних активів, а одразу сукупний норматив на кінець запланованого року. Він визначається, виходячи з діючого сукупного нормативу в поточному році, зміни обсягів виробництва та прискорення обігу оборотних активів у запланованому році.

При обчисленні сукупного нормативу на запланований рік економічним методом використовуваний сукупний норматив поточного року поділяється на дві частини:

− нормативи за статтями оборотних активів, розмір яких безпосередньо залежить від зміни обсягів витрат на виробництво (сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція);

− нормативи за статтями оборотних активів, розміри яких безпосередньо не залежать від зміни витрат на виробництво (запасні частини для ремонтів обладнання, витрати майбутніх періодів, малоцінні та швидкозношувані предмети). Норматив за оборотними активами, розмір яких залежить від зміни обсягів виробництва, обчислюється множенням діючого нормативу за цим елементом оборотних активів на відсоток зміни обсягів виробництва, а за оборотними активами, розмір яких не залежить від зміни обсягів виробництва, — множенням діючого нормативу за цими видами оборотних активів на 50 % приросту обсягів виробництва.

Обчислена сума сукупного нормативу на запланований рік з урахуванням зміни обсягів виробництва коригується на встановлений розмір прискорення обороту оборотних активів у запланованому році [2, c. 189. ]

6.3 Джерела формування оборотних коштів. Власні та залученні джерела формування оборотних коштів

Залежно від джерел формування оборотні активи поділяються на кошти власні, позикові та залучені.

Власними називають кошти підприємств, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних активів (запасів і витрат), необхідні для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва та реалізації продукції. Вони постійно перебувають на підприємстві і строк користування ними не встановлюється. У цьому разі важливо забезпечити відповідність власних джерел фактичній наявності оборотних активів, оскільки і їх надлишок або нестача негативно впливають на ефективність їх використання і виробництво загалом. Нині більшості підприємств народного господарства України притаманна нестача оборотних активів, що є однією з основних причин їх збиткової роботи. Мінімальна потреба підприємства в оборотних активах покривається за рахунок таких власних джерел:

− статутний капітал (фонд);

− відрахування від прибутку до фондів спеціального призначення;

−цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);

− приріст стійких пасивів.

Підприємство, що починає свою діяльність, як правило, формує оборотні активи за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів.

Усі ці кошти включаються до статутного капіталу новоствореного підприємства.

Діюче підприємство фінансує оборотні активи за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, стійких пасивів.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних активів [2, с. 190].

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується під­приємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов’язання [5, с. 180].

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборот­них коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

6.4. Показники стану і використання оборотних коштів

· Показники стану власних оборотних коштів

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку I розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і підсумком I розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.

Тобто із суми I розділу пасиву «Джерела власних та прирівняних до них коштів» (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу «Основні засоби та інші позаоборотні активи» (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБО2) «Баланс», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. №391/3684, наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку «розділу І пасиву балансу Ф. 1». «Власний капітал» (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу (рядок 080).

Отже, з суми розділу І пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та суми рядка 430 «Забезпечення наступних витрат і платежів» вираховується сума показників розділу І активу «Необоротні активи» (рядок 080).

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріаль­них цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (К_р.в.). Цей показник визначається як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:

, де Ф_н — фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.);М — вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку у майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Але бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів [5, с. 182].

· Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообороту на підприємстві:

де О — термін обертання оборотних коштів, днів; С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;Т — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів; Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.

Отже, формула, за якою визначається середня арифметична, виглядатиме так: ,

де С1, С2, … С12 — сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень); С13 — сума оборотних коштів на початок наступного року.

Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною визначається за формулою: . Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою: , де — коефіцієнт обертання оборотних коштів.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою:

,

де К_з — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп.

Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, то ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватись коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:

де К_е — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.; П — прибуток від реалізації продукції, грн.;Р — рентабельність оборотних коштів, %.

Якщо К_е є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р — відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей [5, с. 183-188].

· Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено).

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов’язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники: коефіцієнт забезпечення власними коштами (К_з.к) (коефіцієнт автономії К_а); коефіцієнт покриття (К_п); коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_абс.л).

Перший показник (К_з.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу I пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу I активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — вироб­ничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок ІІ і ІІІ розділів активу балансу).

, де К_з.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами; В_к — власні кошти, грн.; S_о.к — загальна сума оборотних коштів, грн.

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття (К_п) — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок ІІ розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов’язань (підсумок ІV розділу пасиву балансу). , де К_п — коефіцієнт покриття; S_п.а — сума усіх поточних активів, грн.; S_к.з — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність обротних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Коли К_п стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_абс.л) визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (ІІІ розділ активу балансу) до короткострокових зобов’язань (підсумки ІІ і ІІІ розділів пасиву балансу). де К_абс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності; Г_к — грошові кошти, грн.; К_в — короткострокові вкладення, грн.; S_к.з — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним [5, с. 188-191]

7. Кредитування підприємств

7.1. Необхідність та сутність кредитування поштових підприємств

Кредит, як і фінанси, є економічною категорією. Він виник у період суспільного поділу праці й товарного виробництва. Кредит існує і в умовах ринкової економіки.

Функціонування кредиту як економічної категорії зумовлене наявністю товарного виробництва і обігу, дією закону вартості й опосередковуванням грошей як функції засобу платежу.

Отже, основою існування кредиту є наявність товарно-грошових відносин, руху вартості у процесі товарного обміну, коли виникає розрив у часі між рухом товару і його вартістю, тобто відокремлення грошової форми вартості від товарної.

Необхідність кредиту в товарно-грошовому господарстві зумовлюється дією господарського розрахунку і характером кругообігу коштів господарських підприємств. У цьому зв’язку всі підприємства і господарські організації, що працюють на умовах господарського розрахунку, повинні свої витрати з ведення господарства покривати доходами від реалізації виробленої продукції, наданих послуг.

В умовах незбіжності вкладень у виробництво з надходженнями грошових коштів для його забезпечення вони поповнюються за рахунок кредиту банків. Кредит і є тим механізмом, який постійно перерозподіляє грошові кошти між окремими підприємствами, тобто кошти, тимчасово вільні у одних підприємств, передаються через кредитні установи у користування іншим підприємствам.

Таким чином, кредит відображає економічні відносини, пов’язані з акумуляцією і планомірним використанням за допомогою перерозподілу установами банків тимчасово вільних грошових коштів на умовах повернення, оплати і з метою якнайефективнішого їх використання в народному господарстві.

Слово “кредит ” (від лат. сreditum) означає борг, позика. У сучасному розумінні кредит — це капітал, який береться під позику у грошовій формі, надається в тимчасове користування господарським органам на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, оплати і цільового використання [7, с. 211].

7.2. Банківське кредитування підприємств

Банківський кредит — це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання.

Залежно від строків, на які надаються банківські кредити, вони поділяться на коротко -, середньо - і довгострокові.

Короткострокові кредити — це кредити, які надаються банками господарським органам для подолання тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва і обороту, не забезпечених надходженням власних коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на строк до одного року.

Середньостроковими є кредити, що надаються для оплати обладнання, поточних витрат, фінансування капітальних вкладень. Видаються вони на строк до трьох років.

Довгострокові кредити — це кредити, що надаються на фінансування капітальних витрат з реконструкції, модернізації та розширення діючих основних фондів, будівництво нових об’єктів тощо. Довгострокові кредити видаються на строк понад три роки. Кредитування — це спосіб видачі (надання) кредиторами (банками) коштів суб’єктам підприємницької діяльності (позичальникам) у тимчасове використання на чітко визначені цілі, за оплату і на умовах повернення.

Кредитор — це суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності в тимчасове користування.

Позичальник — це суб’єкт кредитних відносин, який одержує в тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, оплати і строковості.

Видача банками кредитів суб’єктам підприємницької діяльності здійснюється в разі дотримання таких принципів: забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.

Позики видаються суб’єктам господарювання для різних цілей.

Визначені види обігових активів (запасів, витрат, розрахунків) і капітальних витрат, на фінансування яких надаються позики, називаються об’єктами кредитування.

Потреба у кредитах за об’єктами кредитування виникає з різних причин. Так, під виробничі запаси потреба у кредиті виникає, якщо у підприємства вартість залишків виробничих запасів перевищує вартість джерел їх формування.

Розмір кредиту на оплату розрахунково-платіжних документів постачальників у разі відсутності власних коштів визначається вартістю купованої продукції, товарів, послуг, вказаних у цих документах [7, с. 217].

7.3. Небанківське кредитування підприємств

Суб’єкти господарювання у процесі виробничо-фінансової діяльності крім банківського кредиту можуть користуватися й іншими видами кредиту: комерційним, лізинговим, іпотечним, консорціум ним та ін.

· Комерційне кредитування підприємств

Комерційний кредит — це кредит, який надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари. Основне призначення комерційного кредиту — прискорення реалізації товарів й одержання певного прибутку.

Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконанні роботи, надані послуги, за якими продавець надає відстрочення платежу покупцеві.

Матеріальним вираженням комерційного кредиту, як правило, є

вексель, що відображає фінансові зобов’язання покупця-позичальника перед продавцем-кредитором щодо відстрочення оплати вартості відпущених товарів, наданих послуг.

Отже, комерційний кредит може передбачати укладення відповідної угоди між двома суб’єктами господарювання — продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником) з приводу відстрочення платежу за продані (куплені) товари, послуги. Відстрочення платежу в цьому разі оформлюється векселем.

Розглянемо основну відмінність комерційного та банківського кредитів.

При комерційному кредитуванні роль кредитора відіграють не банки або їх спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, які займаються виробничою або торговельно-постачальницькою діяльністю.

Комерційний кредит надається тільки в товарній формі. Середня його вартість завжди нижча від середньої ставки банківського відсотка. Плата за комерційний кредит входить у ціну товару, послуг.

Сума і строки цього кредиту обумовлені векселем.

· Лізингове кредитування підприємств

Лізинговий кредит — це кредит, наданий у формі розстрочки платежу за майно, узяте в оренду на умовах укладеної угоди.

Лізинг — це довгострокова оренда майна на умовах розстрочення плати за неї. У цьому разі власник майна здає його в оренду на тривалий строк лізингоотримувачу, який шляхом періодичних платежів виплачує повну вартість цього майна.

Отже, лізинговий кредит є формою майнового кредиту, а лізингова операція має кредитний характер. Суб’єктами кредитних відносин у цьому разі є лізингодавець як кредитор і лізингоотримувач як позичальник.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних фондів відповідно до чинного законодавства, не заборонене до вільного обороту на ринку і не має обмежень на передачу в оренду.

Об’єктами лізингу не можуть бути об’єкти оренди державного майна, крім окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств, земельні ділянки та інші природні об’єкти.

Суб’єктами лізингу є лізингодавець, лізингоотримувач і продавець лізингового майна.

Лізингодавець — це суб’єкт підприємницької діяльності (у тому числі банківське або небанківське фінансове підприємство) який передає у користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути комерційні банки, лізингові компанії, філіали і підрозділи підприємств, які виробляють обладнання, комітети з управління майном при органах влади.

Лізингоотримувач — це суб’єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Лізингоотримувачами можуть бути юридичні особи, які здійснюють виробництво тієї чи іншої продукції, і фізичні особи, зайняті підприємницькою діяльністю.

До продавців майна належать виробники машин і обладнання, оптово-збутові організації, торговельні фірми, власники майна Економічні відносини, що виникають між юридичними особами при оренді майна, можуть мати вигляд фінансового і оперативного лізингу.

Фінансовий лізинг — це такий вид договору лізингу, згідно з яким лізингоотримувач одержує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, що не може бути менший від строку, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначений на день укладення договору. Після завершення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий лізингоотримувачу відповідно до договору, переходить у власність лізингоотримувача або викуповується ним за кінцевою вартістю.

Оперативний лізинг — це такий вид договору лізингу, згідно з яким лізингоотримувач одержує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначений на день укладення договору. Після завершення строку договору оперативний лізинг може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю [7, с. 227].

· Державне кредитування підприємств

Державний кредит — це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи:

¨ пускових об’єктів;

¨ раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

¨ технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Зокрема, кошти підприємств, які надходять у банк за користування бюджетною позикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції — 70% від загальної суми сплачених підприємством відсотків. Решта суми поступає в уповноважений банк для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики.

Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів під-
приємства.

Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують позичальника. До недисциплінованих позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовують штрафні санкції.

Державне кредитування підприємств може здійснюватися для забезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки Кредити за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації надаються за таких умов:

¨ у статутному фонді приватизованого підприємства державна частка не перевищує 25%;

¨ загальний обсяг кредиту не перевищує 33% загального обсягу надходження коштів від продажу майна відповідного підприємства (незалежно від його вартості);

¨ приватизовані підприємства не належать до об’єктів комунальної власності;

¨ продаж підприємства не був здійснений за приватизаційні папери.

Для одержання цільових кредитів підприємства подають у Фонд державного майна України такі документи:

¨ заяву на одержання кредиту із вказівкою його обсягу, мети використання, умов повернення;

¨ копії засновницьких документів підприємства-засновника;

¨ довідку комерційного банку про залишок коштів на рахунку підприємства і брак заборгованості за одержаними раніше позиками;

¨ довідку органів Державної податкової адміністрації про своєчасну сплату податків;

¨ баланс (копію) на останню звітну дату, засвідчений податковою інспекцією;

¨ висновки останньої аудиторської перевірки фінансового стану підприємства;

¨ техніко-економічне обґрунтування використання кредиту у вигляді бізнес-плану;

¨ перелік майна, яке служитиме заставою і є власністю підприємства-позичальника;

¨ інші документи на вимогу Фонду [5, с. 239-241].

· Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів

Нині комерційні банки України дуже рідко надають підприємствам довготермінові кредити. Можливість отримати такий кредит є реальнішою через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаються уповноваженими банками.

Головні критерії та обсяги фінансування підприємств по лінії ЄБРР:

¨ фінансуються тільки проекти підприємств з приватною формою власності, які функціонують переважно у галузях сільськогосподарського виробництва, харчової промисловості та послуг;

¨ до проектні активи підприємств не повинні перевищувати 2,5 млн. доларів США за винятком вартості споруд та будівель;

¨ кількість працівників не повинна перевищувати 500 осіб;

¨ частка приватної власності має бути не меншою за 51 %;

¨ підприємство має відповідати вимогам техніки безпеки, екологічним, санітарно-гігієнічним, а також іншим нормам охорони довкілля, що встановлені законодавством України;

¨ власний внесок позичальника в проект не може бути меншим за 30% вартості проекту;

¨ коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку позичальника після сплати податків, амортизаційних відрахувань та витрат на сплату відсотків за всіма позиками до всієї заборгованості підприємства з урахуванням кредиту ЄБРР) має бути не меншим за 1,3.

За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.

Короткострокове кредитування надається для реалізації експорт­них контрактів та придбання імпортної продукції з метою подальшого використання в процесі виробництва.

Довгострокове кредитування надається для фінансування основних засобів (придбання нового вітчизняного та імпортного обладнання).

Типові умови кредитування такі:

— мінімальна сума кредиту — 50 тис. дол. США;

— максимальна сума кредиту — встановлюється для кожного уповноваженого банку індивідуально;

— термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців;

— максимальний термін довгострокового кредиту — 5 років;

— максимальна відстрочка погашення основної суми боргу — 2 роки (тривалість пільгового періоду);

— орієнтовна ставка відсотків за користування кредитом — 15% річних.

У кредитному договорі встановлюються терміни сплати відсотків за кредитом ЄБРР. Протягом усього строку кредитування під­приємство надсилає в банк щомісячні та щоквартальні повідомлення про хід виконання робіт згідно з бізнес-планом.

За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки фінансово окупні та забезпечені заставою проекти. При цьому вартість застави не повинна бути меншою 140% суми загальної заборгованості за кредитом за умови підтримування позичальником коефіцієнта обслуговування боргу.

Кредитні кошти не спрямовуються: на рефінансування вже існуючих зобов’язань приватних підприємств або на фінансування придбання цінних паперів діючих підприємств і нерухомості; на реалізацію проектів, пов’язаних з ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї та ін.

Підприємство здійснює платежі згідно з умовами кредитної угоди, укладеної з банком.

— Для отримання кредиту за рахунок коштів ЄБРР, підприємство-позичальник направляє в уповноважений банк такі пакети документів загальні;

— установчі;

— фінансові;

— підтверд