Студопедия — Тема 1. Предмет, метод та завдання фінансової статистики
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 1. Предмет, метод та завдання фінансової статистики






Ця тема відіграє важливу роль для вивчення всіх наступних тем курсу. В ній розкриті найголовніші питання статистики фінансів як науки: предмет фінансової статистики, основні поняття та категорії, методи, завдання тощо.

Слід насамперед звернути увагу на особливості та відмінні риси предмету статистики фінансів, які дозволяють виділити її як складову економічної статистики та як самостійну суспільну науку. Окрім іншого, специфіка предмету статистики фінансів полягає в тому, що він стосується найважливішої і найскладнішої сфери економічних відносин у ринковій економіці – діяльності фінансово-кредитної системи. А широта предмету статистики фінансів визначається тим, що кожна галузь економічної і соціальної статистики органічно пов’язана з фінансами, оскільки результати діяльності підприємств і організацій виражаються в грошовій формі і залежать від наявності і характеру використання різноманітних грошових фондів.

Після цього слід перейти до з’ясування змісту статистичного методу, усвідомивши, що методологічною основою статистики фінансів є діалектичний метод. Велике значення у дослідженнях статистики фінансів мають такі загальнонаукові категорії, як аналіз, синтез та порівняння. Для правильного розуміння фінансово-економічних явищ також необхідно використовувати поняття і категорії економічної теорії, грошового обігу, кредиту і фінансів. Разом з тим, статистика фінансів, ґрунтуючись на діалектичному методі, широко використовує традиційні методи загальної теорії статистики, основними складовими якої є статистичне спостереження, зведення і групування статистичних матеріалів, обчислення узагальнюючих статистичних показників, статистичний аналіз. Однак метод статистики фінансів має свої особливості, що полягають у необхідності використання фінансової математики у розрахунках. З погляду на згадані особливості, статистика фінансів розробляє власні прийоми і способи дослідження, які в сукупності утворюють статистичну методологію.

Особливу увагу слід приділити системі статистичних показників, використовуваних у статистиці фінансів.


ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ ФІНАНСІВ

Для характеристики предмету і завдань статистики фінансів необхідно спочатку розглянути поняття фінансів як ключового елементу цього розділу статистики.

Фінанси – це сукупність грошових відносин з приводу формування, розподілення і використання доходів і загальнодержавних грошових фондів з метою відтворення і задоволення індивідуальних, колективних і суспільних потреб. Сутність фінансів як економічної категорії реалізується через розподільну, перерозподільну і контрольну функції:

1) розподільна функція призначена для забезпечення планомірного кругообігу грошових коштів, розподілення грошових накопичень на розширення виробництва і утворення грошових ресурсів;

2) перерозподільна функція реалізується за допомогою кредитних відносин, завдяки яким в економіці прискорюється оборот грошових коштів і матеріальних цінностей;

3) контрольна функція реалізується через контроль розподілення прибутку на мікрорівні або валового внутрішнього продукту і національного доходу на макрорівні.

Статистика фінансів є однією із складових частин соціально-економічної статистики.

Предметом статистики фінансів є кількісна характеристика фінансів і фінансово-економічної діяльності суб’єктів економіки, процесу відтворення і кругообігу фінансових ресурсів.

Об'єктом статистики фінансів є фінансові активи держави, економічних секторів і економічних суб’єктів, які знаходяться в їхньому розпорядженні і призначені для виконання фінансових зобов’язань і здійснення витрат з метою відтворення і задоволення потреб.

Окремим об’єктом вивчення статистики фінансів є фінансовий ринок.

Статистика фінансів вивчає дві складові фінансового ринку: валютний ринок, на якому відбувається торгівля валютою, і ринок капіталів, який охоплює операції з цінними паперами, термін дії яких більше одного року.

У широкому розумінні, завданнями статистики фінансів є: контроль виконання проектів, планів, програм і прогнозів для забезпечення відтворювальних процесів необхідними грошовими ресурсами і фондами; вивчення статистичних закономірностей розвитку фінансової системи; аналіз використання фінансових ресурсів; дослідження прямих і зворотних зв’язків між процесом створення національного доходу, валового внутрішнього продукту і подальшим їх перерозподілом через фінансово-банківські органи.

У вузькому розумінні, одне з найважливіших завдань статистики фінансів полягає у всебічному аналізі діяльності органів державного управління, які, з одного боку, впливають на кон’юнктуру і економічне зростання (як причина), а з іншого, самі відчувають вплив зміни кон’юнктури і економічного зростання.

Основним елементом статистики фінансів є система показників, яка відображає кількісну характеристику явищ і процесів, пов’язаних з фінансовою (фінансово-економічною) сферою. Система показників статистики фінансів включає такі блоки показників: показники статистики бюджету, показники статистики грошового обігу, показники процентних ставок, показники статистики кредиту, показники статистики ощадних установ, показники статистики страхування, показники фінансів підприємств і організацій, показники банківської статистики, показники статистики валютних курсів, показники статистики фінансового ринку.

Тема 2. Статистика державного бюджету

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Статистика державного бюджету є однією із складових частин статистики фінансів.

У складі загальнодержавних фондів грошових коштів в Україні виділяють:

1) державний бюджет;

2) позабюджетні фонди (пенсійний фонд, фонд зайнятості, фонд обов’язкового медичного страхування, фонд соціального страхування та ін.).

Об’єктами вивчення статистики державного бюджету є основний загальнодержавний фонд — державний бюджет, а також фінансові відносини держави з підприємствами, установами і населенням.

Державний бюджет є найважливішим інструментом державного регулювання економіки. Його структура визначається формами і методами утворення державних фінансових ресурсів, а також напрямками їх використання в суспільних інтересах. Головною метою статистики державного бюджету є характеристика його основних показників, що відображають зміст і спрямованість фіскальної політики. Для цього вирішуються такі завдання:

1) визначення загальної величини доходів і витрат державного бюджету, розмір перевищення витрат над доходами (дефіцит) або доходів над витратами (профіцит);

2) аналіз структури доходів державного бюджету;

3) аналіз структури витрат державного бюджету;

4) визначення джерел фінансування бюджетного дефіциту;

5) розрахунок розмірів державного внутрішнього боргу;

6) характеристика ефективності проведення державою фіскальної політики;

7) аналіз впливу фіскальної політики на економічне зростання і рівень життя населення.

Основні поняття статистики державного бюджету:

1) сектор державного управління;

2) надходження або платежі;

3) надходження (платежі) неповоротні або поворотні;

4) надходження (платежі) відшкодувальні або безвідплатні;

5) поточні або капітальні надходження (платежі);

6) придбання фінансових активів або ухвалення зобов’язань;

7) придбання фінансових активів для проведення державної політики або управління ліквідністю.

У статистиці державного бюджету облік операцій здійснюється на касовій основі, тобто на основі реєстрації фактичних грошових потоків.

Основними абсолютними показниками статистики державного бюджету є:

1) доходи;

2) офіційні трансферти;

3) витрати;

4) чисте кредитування;

5) перевищення доходів над витратами (профіцит) або перевищення витрат над доходами (дефіцит).

Доходи — це обов’язкові безповоротні платежі, що надходять до бюджету. Бюджетні доходи поділяються на поточні і капітальні доходи. У складі поточних доходів виділяють податкові і неподаткові надходження.

Податки — це обов’язкові, безвідплатні, неповоротні платежі, що стягуються державними установами для задоволення державних потреб. Податки включають прибуток, який сплачують фіскальні державні монополії, а також державні монополії, що займаються експортом та імпортом, і прибуток від державних монопольних закупівель і продажів іноземної валюти.

Неподаткові надходження — це відшкодувальні надходження (доходи від власності, надходження від випадкових продажів, касовий прибуток відомчих підприємств і ін.) і деякі безвідплатні надходження (приватні пожертвування, штрафи і ін.).

Офіційні трансферти — це безвідплатні, неповоротні, необов'язкові надходження, що мають нерегулярний, одноразовий, добровільний характер у вигляді субвенцій, дарувань, репарацій. Цей фінансовий потік надходить від інших установ державного управління (вітчизняних і зарубіжних) або міжнародних організацій. Якщо надходження є безвідплатними, неповоротними, необов’язковими платежами з недержавних джерел, вони включаються в категорію доходів.

Витрати — це сукупність неповоротних платежів незалежно від їхньої мети витрачання (поточні або капітальні). Трансфертні платежі іншим установам державного управління виділяються в окрему категорію.

Чисте кредитування (кредитування мінус погашення) — це сукупність операцій, здійснюваних установами державного управління, за допомогою яких ці установи реалізують свої фінансові зобов’язання стосовно інших секторів з метою проведення державної політики. Ця категорія включає надання позик і придбання акцій за вирахуванням сум повернених кредитів, виручки від продажу акцій або повернення власного капіталу.

Підсумковим показником фінансової діяльності держави є дефіцит (або профіцит).

З погляду на фінансування дефіцит можна визначити таким чином:

Дефіцит (перевищення витрат над доходами = (запозичення - погашення боргу) + (зменшення залишків ліквідних фінансових коштів).

Фінансове становище країни вважають нормальним, якщо рівень бюджетного дефіциту відносно до ВВП не перевищує 3%.

Профіцит (перевищення доходів над витратами) =(погашення – запозичення боргу) + (збільшення залишків ліквідних фінансових коштів).

Результатом накопичення бюджетного дефіциту є державний борг.

Державний борг — це несплачена сума офіційно визнаних прямих зобов’язань установ державного управління перед іншими секторам економіки і рештою світу. Цей вид заборгованості утворюється в результаті операцій між установами державного управління і секторами економіки у минулому. Її можна погасити за допомогою операцій, які ці установи здійснять у майбутньому періоді, чи переоформленням у безстроковий борг.

Державний борг не включає:

1) внутрішні і міжструктурні борги різних підсекторів державного управління;

2) зобов’язання органів грошово-кредитного регулювання;

3) борги, що не обслуговуються (виплату відсотків по яких припинено на невизначений термін);

4) будь-яка поточна заборгованість по несплачених зобов’язаннях.

Аналіз виконання бюджету будь-якого рівня здійснюють за допомогою обчислення відносних величин виконання плану доходів і витрат загалом, а також за різними видами і цільовим призначенням.

Чинники, що вплинули на відхилення від плану, можна характеризувати за допомогою методу ланцюгових підстановок. Наприклад, зміна податкових доходів (Н) могла відбутися під впливом двох чинників:

1) зміни податкової бази (Б);

2) зміни податкової ставки (С).

Вплив зміни податкової бази на абсолютний приріст податкових доходів визначають за формулою:

Б = (Б10)× С0

Вплив зміни податкової ставки на абсолютний приріст податкових доходів визначають за формулою:

с = (С10)× Б1

де Б1 і Б0 — розмір податкової бази, відповідно, в звітному і базисному (плановому) періоді;

С1 і С0 — рівень податкової ставки, відповідно, в звітному і базисному (плановому) періоді.

Загальний приріст суми податкових доходів| за конкретними видами податків можна розраховувати як суму абсолютних приростів внаслідок дії двох чинників:

от=DНБ + с.

На підставі абсолютних показників статистики державного бюджету можна розраховувати відносні статистичні показники, що характеризують економічну діяльність сектору державного управління:

1) Частка витрат сектору державного управління = витрати сектору державного управління (загальний обсяг державного бюджету) / ВВП;

2) Частка податків = частка сектору державного управління від оподаткування / ВВП;

3) Частка податків і зборів = податки і відрахування на соціальне страхування / ВВП.

Якщо показник частки податків і зборів зростає швидшими темпами, ніж показник частки податків, то можна зробити висновок про подорожчання системи соціального забезпечення.

За допомогою показника частки заборгованості визначають кількість місяців або періодів виробничої діяльності, необхідну для погашення боргу:

Частка заборгованості = рівень заборгованості / ВВП.

Частка покриття показує, який відсоток витрат на соціальні потреби покривається коштом податкових надходжень:

Частка покриття = податкові надходження / витрати на соціальні потреби.

При статистичному дослідженні державного бюджету студенти мають виконати такі завдання:

1) Вивчити всі види бюджетів.

2) Визначити відносні величини структури доходів за аналізовані роки і порівняти їх зміни.

3) Розрахувати показники динаміки державного бюджету, пам’ятаючи, що дані рядів динаміки повинні бути зіставними.

4) Вивчити зв’язок доходів державного бюджету з найважливішими макропоказниками країни, для чого:

- зіставити величину доходів і витрат державного бюджету з ВВП за відповідні роки;

- визначити величину реальних доходів, використовуючи індекс споживчих цін за відповідні роки.

5) Визначити, як змінилася величина реальних доходів на душу населення в звітному періоді порівняно з попередніми роками.

Написати аналітичну довідку про стан бюджетної сфери України за аналізований період, зробити висновок про наявні тенденції.

Тема 3. Статистика грошового обігу

Предметом вивчення статистики грошового обігу є кількісна характеристика масових явищ та процесів у сфері грошового обігу.

Грошова маса, що перебуває в обігу, а також її структура і динаміка вважаються одним з головних макроекономічних показників стану економіки. Для управління процесами грошового обігу потрібно використовувати статистичну інформацію про величину грошового обігу, його склад, структуру і динаміку, а також про обіговість грошових коштів; про дотримання розрахункової дисципліни; про склад і швидкість обігу грошової маси, купівельну спроможність грошей тощо.

Грошову масу, яка опосереднює обмін товарів та послуг, називають грошима в обігу. У той же час в обігу завжди присутня маса грошей, яка на певний момент часу може не бути залученою до товарних угод.

Фонд резервних платежів і фонд заощаджень населення - це фонди, що у разі виникнення матеріальних передумов залучаються до активного грошового обороту, тобто в обігу є маса грошей і гроші, що обертаються.

М = ГО + ФРП + ФЗ,

де М - маса грошей;

ГО - гроші, що обертаються;

ФРП - фонд резервних платежів;

ФЗ - фонд заощаджень.

Показники статистики грошей і грошового обігу можна представити як три взаємозв’язані блоки:

• макроекономічний блок;

• блок видів грошей;

• блок показників грошової маси (грошових агрегатів).

Взаємозв’язок окремих блоків дозволяє використовувати систему загалом для корегування і уточнення розрахунку її окремих показників, здійснення грошового регулювання національної економіки.

1. Макроекономічний блоквключає показники, що дозволяють оцінити основні взаємозв’язки грошей і грошового обігу з реальним сектором економіки (показники рівняння обміну), реальний рівень грошової маси і її динаміку, а також рівень національної економіки в порівнянні з іншими країнами (індикатори міжнародних зіставлень). Це:

• номінальна грошова маса;

• грошовий оборот;

• швидкість обігу грошей;

• реальна грошова маса;

• індекс номінальної і реальної грошової маси;

• індекс швидкості обігу;

• рівень монетаризації економіки;

• купівельна спроможність грошей.

2. Блок видів грошейдозволяє класифікувати сукупність ліквідних активів, що використовуються як гроші, за ступенем їхньої ліквідності і роллю в грошовому обігу і включає такі показники:

• готівка в обігу (готівкова грошова маса);

• готівка поза банківською системою;

• готівка в касах банків;

• безготівкова грошова маса;

• грошовий мультиплікатор;

• грошова база;

• цінні папери в грошовому обігу;

• світові гроші (міжнародні ліквідні активи).

3. Блок показників грошової масихарактеризує різні підходи до обчислення грошової маси і включає:

1. Традиційну систему грошових агрегатів: грошовий агрегат М0; М1; М2; М3.

2. Систему агрегатів грошової маси за методологією МВФ: „гроші”; „квазігроші”; „широкі гроші”.

Гроші в економіці забезпечують обіг товарів і послуг, здійснення різних платежів, рух позикового капіталу. Якщо обмежити ці операції річним інтервалом, то річний грошовий обіг дорівнюватиме величині купівлі товарів та послуг (вітчизняного виробництва). Однак, цій показник у статистиці не розраховується, тому, практично, не можливо розрахувати швидкість обігу грошової маси та всі показники, що з неї пов’язані.

Загальну залежність між кількістю грошей в економіці і обсягом виробництва продукції можна виразити так званим рівнянням обміну:

VM = pq

М - номінальна грошова маса, V - швидкість обігу грошей, V М - грошовий обіг, p — рівень цін, q — реальний обсяг виробництва (кількість виробленої продукції).

Величина обсягу виробленої продукції визначає потребу в грошах, а величина грошового обігу — пропозицію грошей. Рівняння обміну — це тотожність, що повинна виконуватися. Зміна одного з параметрів автоматично призводить до зміни інших. Це означає, що, з одного боку, зростання реального сектору економіки неможливе без зростання грошової маси, а з іншого, — зміна величини грошової маси повинна впливати на величину виробленого та спожитого товару.

Рівняння обміну дозволяє отримати систему найважливіших макроекономічних показників, що характеризують взаємозв’язок і взаємозалежність фінансового і реального секторів економіки, а також забезпечують можливість не тільки їх аналізу і проведення міжнародних зіставлень, а й розроблення на цій основі заходів державного регулювання економіки.

Номінальна грошова маса (М) це статична кількість грошей в обігу або запас активів у ліквідній формі.

Кількість грошей визначається потребою населення мати власні активи в ліквідній формі, а не в інших формах: нерухомому майні, виробничому устаткуванні, акціях, споживчих товарів тривалого користування. Грошова маса є моментним показником і характеризує кількість грошей в економічній системі на певний момент часу — найчастіше на початок періоду (місяця, року). Величина грошової маси – це часовий показник, середнє значення якого обчислюється за формулою середньої хронологічної або середньозваженої за величиною інтервалу, протягом якого грошова маса зберігала своє значення.

Швидкість обігу грошей (V) це інтенсивність руху грошових знаків при функціонуванні їх як засобів обігу і засобів платежу (число разів, яке кожна гривня грошової маси використовується на придбання готових товарів і послуг за певний період часу), тобто вона характеризує інтенсивність руху грошей при функціонуванні їх як засобів платежу. Швидкість обігу грошей виражається двома показниками: кількістю оборотів грошової одиниці та тривалістю одного обороту в днях і обчислюється на основі середньої величини грошової маси і обсягу товарів та послуг за певний період часу. Виходячи з рівняння обміну:

Кількість оборотів:

Замість обсягу товарів та послуг (вітчизняного виробництва) можуть використовуватися загальні витрати населення і підприємств на кінцеве споживання (однак, вітчизняного виробництва виділити не можливо). Швидкість обертання грошей показує, скільки разів кожна грошова одиниця змінювала свого власника протягом досліджуваного періоду.

Розділивши кількість календарних днів у році на кількість оборотів, отримуємо тривалість одного обороту в днях: .

Грошовий обіг (VМ)— це сукупність грошових операцій за певний період часу, або потік грошової маси. Грошовий обіг — це інтервальний показник. Попит на гроші як попит на запас відрізняється від попиту на потік, виміряний як грошовий обіг за певний період. Обчислюючи кількість грошей, необхідно чітко розрізняти два показники — гроші як запас і гроші як потік, тобто оборот за певний період.

Купівельну спроможністьнаціональної грошової одиниці визначають виходячи з рівняння обміну:

Вона характеризує кількість товарів, вироблених на 1 грн. грошової маси, або реальну купівельну спроможність національної валюти. Економічне значення цього показника також можна проілюструвати на прикладі деномінації гривни. Деномінація грошової одиниці, зменшуючи одночасно грошову масу і ціни, збільшує купівельну спроможність гривни:

Рівень монетарізації економіки— це запас грошової маси на 1 грн. валового внутрішнього продукту, рівний: .

Цей показник є важливим індикатором стану грошової сфери, оскільки його рівень можна оцінити на основі міжнародних зіставлень. Його динаміка є досить стабільною, а його рівень у провідних розвинених країнах може бути орієнтиром для країн з перехідною економікою. У розвинених капіталістичних країнах рівень монетарізації нині складає від 60 до 80%.

Рівняння обміну дає підставу для таких висновків:

1. Параметрами, на величину яких можна безпосередньо впливати, є грошова маса і ціни, водночас як реальне виробництво і швидкість обігу є більш стійкими параметрами, особливо у короткостроковому періоді.

2. Якщо не забезпечено пропозицію достатньої кількості грошей, то величина реального обсягу виробництва і, отже, рівня зайнятості скорочуватиметься (принаймні тимчасово).

3. Перевантаження економічної системи надмірною кількістю грошових знаків викликає інфляцію, тобто знецінення грошей.

Велике значення для аналізу макроекономічних пропорцій має аналіз динаміки показників рівняння обміну — індексів зміни швидкості обігу, номінальної і реальної грошової маси, цін, купівельної спроможності гривни та ін. Аналіз динаміки макропоказників грошового обігу можна провести, представивши рівняння обміну в індексній формі:

IV´ IM=Ip´Iq,

де IV – індекс швидкості обігу грошей,

IM – індекс номінальної грошової маси,

Ip – індекс-дефлятор цін,

Iq – індекс фізичного обсягу виробленої продукції.

Динаміка цих показників суттєво відрізняється. За умов стійкого розвитку зміна швидкості обігу грошей (Iv) і кількості виробленої продукції (Iq) в короткостроковому періоді є досить стабільною, оскільки вона пов’язана з глибокими технологічними зрушеннями у виробництві і механізмі розрахунків, тобто в короткостроковому періоді значення Iv і Iq можна припустити рівними одиниці. Зміні номінальної грошової маси і цін, навпаки, притаманні різкі коливання, і в короткостроковому періоді індекс грошової маси дорівнює індексу цін.

Індекс реальної грошової маси (зміна реальної потреби в грошах) дорівнює індексу фізичного обсягу виробництва:

,

при IV = 1.

Про результативність заходів щодо стабілізації грошового обігу в умовах інфляції можна судити за зміною індексу реальної грошової маси, який показує зміну кількості грошей в обігу за умови усунення впливу інфляції на потребу в грошах і дозволяє аналізувати відповідність динаміки грошової маси, реального виробництва і, отже, зайнятості. За динамікою цін можна судити про вплив заходів щодо стримування зростання грошової маси, а зміна купівельної спроможності гривни характеризує відповідність змін реального виробництва і грошової маси.

Гроші — це один з видів фінансових активів, які можуть використовуватися як засіб оплати за товари і послуги (засіб обігу), вимірювання вартості (міра вартості) і збереження вартості (засіб накопичення). Проте в сучасній економіці ці функції так чи інакше виконують різні види активів. Сукупність ліквідних активів, використовуваних як гроші, за ступенем ліквідності можна класифікувати таким чином:

• готівка — абсолютно ліквідний актив (грошові знаки);

• безготівкові гроші (депозити);

• цінні папери;

• світові гроші (міжнародні ліквідні активи).

Обсяг випущених в обіг банківських квитків і монет складає готівку в економіці.

Емісія готівки є випуском її в обіг, при якому збільшується її маса.

Наявний грошовий оборот — це рух готівки в процесі обігу товарів, надання послуг і здійснення різних платежів.

При обчисленні величини наявної грошової маси використовують такі показники:

• готівка поза банківською системою;

• готівка в касах банків;

• готівка в обігу (сума готівки поза банківською системою і в касах банків).

У сучасному світі основною формою здійснення всіх розрахунків є безготівкові розрахунки.

Безготівковий грошовий оборот — це частина грошового обороту, в якому рух грошей відбувається внаслідок перерахування сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом погашення взаємних вимог, тобто без участі готівки. Розрахунки здійснюються через кредитні установи або під їхнім контролем здебільшого з відома платника і за наявності у нього коштів на рахунках (банківських депозитах) за фактом відвантаження продукції (надання послуг) або попередньо (передоплата).

Між готівковим і безготівковим обігом існує тісний і взаємний зв’язок — гроші постійно переходять з однієї форми в іншу, таким чином утворюючи єдиний грошовий оборот.

Важливе місце належить показнику „грошова база”, який широко використовується при визначенні потенційних можливостей розвитку емісійного процесу і прогнозування динаміки грошової маси. Саме цей показник є показником резервних грошей, наявних у банківській системі, на основі якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей, що знаходяться в обігу.

Грошова база (Н) — це самостійний компонент грошової маси, який характеризує величину грошових коштів, що надійшли до системи комерційних банків, і визначається двома показниками:

• грошова база у вузькому значенні, яка включає готівку в обігу (без урахування готівки в сховищах НБУ);

• грошова база в широкому значенні, яка включає готівку в обігу плюс кореспондентські рахунки і обов’язкові резерви комерційних банків в НБУ (готівка в національній валюті).

Складовими грошової бази є обов’язкові банківські резерви (касова готівка, обов’язкові резерви по вкладам до запитання, обов’язкові резерви по строковим вкладам, надлишкові резерви), а також готівкові гроші, що знаходяться в обігу поза банківською системою. Грошова база формується з кількох елементів:

Н=RЗ +RС +RН + Г,

де RЗ – сума обов’язкових резервів по вкладах до запитання;

RС – сума обов’язкових резервів по строкових вкладах;

RН – наднормативні резерви;

Г – готівка, що знаходиться в обігу.

Зростання зобов’язань комерційних банків за кредитами центрального банку призводить до прямого зростання рівня грошових резервів.

Суттєвий вплив на розміри грошової бази мають чинники, що зумовлюють динаміку платіжного балансу країни. Зростання або зменшення сальдо іноземних активів за умов їх конвертації в іноземну валюту призводить, відповідно, до зростання або зменшення грошової бази, але цю залежність не можна вважати прямолінійною. Грошові агрегати у консолідованій банківській системі можна пов’язати з резервними грошима НБУ за допомогою кредитного мультиплікатора.

Ефект кредитного мультиплікатора полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу завдяки багаторазовому збільшенню резервів, сформованих у банківській системі.

Мультиплікаційний ефект характеризує спосіб функціонування банківської кредитної системи загалом. Це кумулятивне зростання грошової маси на підставі того, що резерви рухаються від одного економічного суб’єкта до іншого, тобто від банку до економічного агента в нефінансовому секторі і назад до банку.

Процес мультиплікації пов’язаний з надходженням нових грошей (депозитів) у системі комерційних банків. Таке надходження може мати різні форми: надходження готівки; операції на відкритому ринку цінних паперів державної скарбниці; надходження чеків, виписаних на інший банк; прямі кредити НБУ.

Згідно з економічною теорією, грошовий мультиплікатор (т) є величиною, оберненою нормі резервування, тобто його можна визначити виходячи з величини норми резервування:

,

де т – грошовий мультиплікатор;

r – норма резервування.

В Україні діє система обов’язкових резервів. Відповідно до неї НБУ встановлює певний мінімальний відсоток від величини депозиту, який фіксує розмір грошових коштів, обов’язкових для зберігання кожним банком у формі готівки в НБУ, тобто:

резерви = r • депозити. Тоді норму резервування можна обчислити як відношення суми резервів НБУ до величини депозитів банківської системи: r = резерви / депозити.

Але насправді єдиної норми резервування не існує. Норма резервування має різні значення для депозитів, що різняться за термінами, обсягами і видами залучених грошових коштів. Наприклад, відмінності можуть стосуватися: рахунків до запитання і термінових зобов’язань комерційного банку строком до 30 днів; термінових зобов’язань строком від 30 днів до 90 днів; термінових зобов’язань строком понад 90 днів; коштів на рахунках в іноземній валюті.

Величина грошового мультиплікатора, в такому разі може бути розрахована:

т = депозити / резерви.

Таким чином, мультиплікатор характеризує фактичні можливості комерційних банків щодо збільшення обсягів кредитних вкладень в економіку.

Окрім цих відмінностей, величина норми резервування за окремими видами внесків може змінюватися протягом певного періоду.

Через ці причини загальна величина норми резервування для банківської системи за певний період завжди є середньою величиною індивідуальних норм.

Грошовий мультиплікатор (т) — це коефіцієнт, який є мірою збільшення грошової маси в результаті безготівкової емісії (банківської емісії).

Втім, якщо величину грошової бази розглядати в широкому розумінні, то фактична величина т визначається як відношення грошової маси до грошової бази. Він показує, в скільки разів грошова маса перевищує величину готівки в банківській системі. Грошовий мультиплікатор – це показник, що характеризує здатність банківської системи до збільшення коштів, що надходять до неї.

,

де т – грошовий мультиплікатор;

М – грошова маса;

Н – грошова база.

Від взаємодії двох згаданих величин, тобто грошової бази і грошового мультиплікатора, залежать потенційні можливості банківської системи щодо забезпечення приросту грошової маси і додаткової пропозиції грошей.

Це фактичне значення мультиплікатора, що характеризує загальні умови функціонування грошової системи: розвиток банківської і кредитної систем, умовирезервування, встановленої НБУ, систему контролю їхнього виконання, структуру грошової маси (насамперед частку готівки) і систему її обігу.

Вище приведену формулу можливо представити у такий вигляд:

Якщо банківської системи не існує, тоді готівка буде єдиною формою існування грошей. В такому разі мультиплікативного ефекту не існує, а т дорівнює1 і є нижньою межею величини грошового мультиплікатора. Присутність депозитів збільшує грошовий мультиплікатор до деякої величини між 1 і 1/r. Проте він ніколи не дорівнює 1/r, оскільки в системі завжди присутня готівка.

Якщо грошову базу взяти за величину готівки, то грошовий мультиплікатор можна розглядати як один із способів визначення швидкості обігу готівки і міру ефективності її використання в економічній системі.

На основі фактичного значення середньої норми резервування можна визначити фактичну величину грошового мультиплікатора як обернену нормі резервування: , де - середній рівень норми резервування.

Цей підхід до обчислення грошового мультиплікатора дозволяє виявити ступінь впливу зміни норм резервування і структури внесків на динаміку мультиплікативного ефекту:

,

де Im – індекс грошового мультиплікатора;

Ir індекс, обернений індексу норми резервування;

Id індекс структурних зрушень у депозитах.

Теоретично величина грошового мультиплікатора, рівна величині оберненої ставки обов’язкових резервів, є його граничною (максимально можливим) величиною за умови відсутності готівки в системі.

Величина грошового мультиплікатора, розрахована за цією формулою, частіше використовується для контролю і зіставлення з величиною грошового мультиплікатора, отриманого як відношення грошової маси до грошової бази, що дозволяє виявити внутрішню природу мультиплікативного ефекту і чинники його зміни.

Мультиплікаційний ефект є важливим чинником, що впливає на інфляцію. При контролі грошової бази з боку НБУ ціни можуть стрімко зростати через збільшення грошового мультиплікатора, навіть за постійності норми обов’язкових резервів. Його зміна залежить від кон’юнктури, сезону, структури депозитів, для яких можуть бути встановлені різні вимоги до величини обов’язкових резервів. На значення грошового мультиплікатора через величину резервів можуть впливати позаекономічні чинники: банки можуть як перевищувати норму обов’язкових резервів, так і не виконувати встановлених вимог.

Грошові кошти, які банки добровільно зберігають у формі надмірних резервів, зменшують мультиплікативне розширення депозитів. Крім цього, вкладники можуть забажати перетворити свої депозити на готівку, що вплине як на загальну кількість резервів банківської системи, так і на величину грошового мультиплікатора.

Зіставлення і аналіз величини грошового мультиплікатора, розрахованого з використанням різної статистичної інформації, дозволяють виявити диспропорції в економічній системі і розробити напрями їх усунення.

До показників, що характеризують грошову масу, належать грошові агрегати.

Грошовий агрегат — це показник обсягу ліквідних фінансових активів, що використовується в економіці як гроші. Національна система показників включає такі грошові агрегати.

Грошовий агрегат (М0) включає абсолютно ліквідні активи — готівку в обігу, випущену НБУ (без урахування готівки в сховищах НБУ), тобто гроші громадян і підприємств в обігу (у тому числі каси підприємств нефінансового і фінансового секторів економіки); це гроші, що перебувають поза банками.







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 1299. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

Кишечный шов (Ламбера, Альберта, Шмидена, Матешука) Кишечный шов– это способ соединения кишечной стенки. В основе кишечного шва лежит принцип футлярного строения кишечной стенки...

Принципы резекции желудка по типу Бильрот 1, Бильрот 2; операция Гофмейстера-Финстерера. Гастрэктомия Резекция желудка – удаление части желудка: а) дистальная – удаляют 2/3 желудка б) проксимальная – удаляют 95% желудка. Показания...

Ваготомия. Дренирующие операции Ваготомия – денервация зон желудка, секретирующих соляную кислоту, путем пересечения блуждающих нервов или их ветвей...

Анализ микросреды предприятия Анализ микросреды направлен на анализ состояния тех со­ставляющих внешней среды, с которыми предприятие нахо­дится в непосредственном взаимодействии...

Типы конфликтных личностей (Дж. Скотт) Дж. Г. Скотт опирается на типологию Р. М. Брансом, но дополняет её. Они убеждены в своей абсолютной правоте и хотят, чтобы...

Гносеологический оптимизм, скептицизм, агностицизм.разновидности агностицизма Позицию Агностицизм защищает и критический реализм. Один из главных представителей этого направления...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия