Види банкрутства

Суть та види банкрутства.

2. Функції фінансового менеджменту підчас здійснення ліквідаційних процедур

3. Антикризове управління

4. Діагностика банкрутства

1. Суть і види банкрутства

У літературі розрізняють наступні сегменти банкрутства:

 

 

Види банкрутства

1. Реальне банкрутство - повна неспроможність підприємства відновити у наступному періоді своє фінансову стійкість і платоспроможність, що викликана катастрофічними втратами.

2. Технічне банкрутство – при цьому виді банкрутства ДЗ значно перевищує КЗ, а сума активів значно перевищує суму його фінансових зобов’язань.

3. Навмисне банкрутство – власник підприємства навмисно завищує рівень його платоспроможності, здійснює за відома неефективні фінансові операції.

4. Фіксоване банкрутство – подання керівником підприємства за відома неефективної інформації для введення в оману кредиторів з метою забезпечення відстрочки оплати кредитних зобов’язань або їх списання.

2. Функції фінансового менеджменту під час здійснення ліквідаційних процедур

Функції фінансового менеджменту під час здійснення ліквідаційних процедур проявляється у наступному:

1. Оцінка майна підприємства – банкрута за балансовою вартістю;

2. Визначення обсягу і складу ліквідаційних масштабів майна підприємства;

3. Оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної маси за ринковою вартістю;

4. Вибір найбільш ефективної форми продажу майна;

5. Задоволення потреб і претензій кредиторів за рахунок продажу майна підприємства – банкрута (у продажу черговості ).

У першу чергу відшкодовуються витрати Господарському суду у зв’язку з веденням справи про банкрутство, витрати ліквідаційної комісії, витрати розпорядника майна, вимоги кредиторів забезпечених заставою.

У другу чергу забезпечуються:

ü виконання зобов’язань перед працівниками підприємства – банкрута;

ü виконання зобов’язань по податкам і обов’язковим платежам, по розрахункам з пенсійним фондом і органами соціального страхування;

ü виконання вимог кредиторів не забезпечене заставою майна;

ü відшкодування вимог працівників по внескам до статутного капіталу і по виплатам за акціями трудового колективу.

6. розробка ліквідаційного балансу підприємства – банкрута.

 

3. Антикризове управління

 

Антикризове управління – це система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства, яка включає комплекс заходів щодо профілактики фінансової кризи та її подолання.

Політика антикризового фінансового управління – це частина загальної фінансової стратегії підприємства, що представляє собою комплекс заходів по розробці системи ранньої діагностики банкрутства і механізмів фінансової стабілізації.

Принципи антикризового управління:

1. постійна готовність підприємства до можливого порушення фінансової рівноваги;

2. рання діагностика кризових явищ;

3. диференціація індикаторів кризових явищ в залежності від ступеня їх загрози фінансовому стану підприємства;

4. терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства;

5. адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі;

6. повна реалізація внутрішніх можливостей підприємства для виходу його з кризового поля;

7. використання відповідних форм санації і стабілізації на підприємстві.

Етапи формування і реалізації політики антикризового управління:

1 ЕТАП постійний моніторинг фінансового стану підприємства з метою ранньої діагностики банкрутства;

2 ЕТАП визначення масштабів кризового стану підприємства на сонові виявлених відхилень;

3 ЕТАП дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий стан;

4 ЕТАП формування системи заходів по нейтралізації негативних впливів факторів, що призвели до кризового стану;

5 ЕТАП вибір і використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації, що відповідають рівню його кризового стану;

Основними стабілізаційними заходами є:

ü ліквідація неплатоспроможності підприємства шляхом забезпечення прискорення ліквідності всіх активів підприємства;

ü відновлення фінансової стійкості;

ü забезпечення фінансової рівноваги у тривалому періоді;

6 ЕТАП види ефективних форм санації підприємства

Розрізняють такі форми санації, направлені на реорганізацію:

ü злиття

ü поглинання

ü розподіл

ü передача в оренду

ü приватизація тощо.

Основними формами санації, що направлена на реструктуризацію його боргу, є:

ü дотації за рахунок коштів бюджету

ü державне пільгове кредитування

ü цільові банківські кредити

ü реструктуризація короткотермінових кредитів у довготермінові

7 ЕТАП забезпечення контролю за результатами розроблених заходів по виведенню підприємства з кризи.

4. Діагностика банкрутства

 

Для прогнозування ймовірності банкрутства використовується ціла система показників. Рівень загрози банкрутства за шкалою Альтмана обчислюється за формулою:

Z = 1,2x₁ + 1,4x₂ + 3,3x₃ + 0,6x₄ + 1x₅

х₁ - відношення оборотних активів до вартості всіх активів підприємства;

х₂ - рентабельність власного капіталу;

х₃ - рівень доходності активів;

х₄ - коефіцієнт співвідношення власного і позикового капіталу;

х₅ - оборотність активів.

Якщо z<1,8, то ймовірність банкрутства дуже висока. Рекомендується проводити санацію, а при невдачі – ліквідацію підприємства.

1,81<z<2,7, то ймовірність банкрутства є високою. Рекомендується здійснювати фінансову стабілізацію підприємства.

2,71<z<2,99, то ймовірність банкрутства можлива. Рекомендується проводити нормалізацію фінансового стану.

z>3, то ймовірність банкрутства дуже низька.

Оцінка загрози банкрутства по моделі Альтмана в наших економічних умовах може розглядатися як умовна, попередня, особливо якщо підприємство не можна віднести до середніх або великих. Дана модель не дозволяє одержувати досить об’єктивний результат. Це пов’язане з розходженням в обліку окремих показників, впливом на їхнє формування ряду зовнішніх факторів (у першу чергу інфляції), невідповідністю балансової й ринкової вартості окремих активів й інших об’єктивних причин. Такі особливості визначають необхідність коригування коефіцієнтів значущості показників, наведених у моделі Альтмана, що в умовах економіки, що розвивається, у цей час, чи навряд можливо. Тому для оцінки кризового розвитку господарюючого суб’єкта доцільно застосовувати критерії фінансової стабільності, засновані не на відносних, а на абсолютних показниках поточного фінансового стану господарюючого суб’єкта.