Оціночні поняття та їх позначення юридичними термінами

 

Оціночні поняття мають низку специфічних властивостей, зокрема вони:

 

* фіксують лише найзагальніші ознаки відображених у них явищ [3, с.6];

 

* як правило, не конкретизуються і не роз’яснюються у правовій нормі законодавцем. (Така конкретизація у багатьох випадках може здійснюватися, зокрема, Пленумом Верховного Суду України в узагальненнях судової практики чи у постановах з конкретних справ);

 

* конкретизуються у процесі правозастосування у кожному конкретному випадку, створюють можливість індивідуального підходу до кожного суспільного відношення;

 

* дають можливість правозастосувальним органам "самостійно" оцінювати факти в межах, передбачених оціночною нормою, тобто створюють широкі можливості для власного угляду суб’єкта при реалізації та застосуванні їх на практиці; зумовлюють необхідність їх уяснення і конкретизації з боку суб’єктів правовідносин, що значно розширює можливості правозастосовувачів (аж до суб’єктивізму включно);

 

* зміст оціночних понять та їхній об’єм можуть змінюватись у часі та залежати як від контексту норми, так і від особливостей конкретного випадку [4, с.69].

 

На нашу думку, оціночно-правове поняття – це виражена в юридичній нормі абстрактна характеристика соціальної (особистої, групової та іншої) значущості реальних або потенційних фактів, яка неодмінно має бути конкретизована при застосуванні до них чи реалізації відповідної норм, завдяки чому забезпечується юридичне реагування держави на всі індивідуалізовані факти, яким притаманна така значущість. Це визначення, як видається, можна конкретизувати залежно від специфіки галузі права, де використовується оціночне поняття. Так, кримінально-правове оціночне поняття – це поняття, що відображає кількісну або якісну кримінально-правову характеристику, яка конкретизується безпосередньо правозастосувальним суб’єктом у кожному окремому випадку, оскільки, будучи формально однаковою за формою зовнішнього прояву (наприклад, "істотна шкода"), може мати різну соціально-правову значущість (наприклад, бути істотною, менш істотною чи неістотною) у кожній конкретній ситуації.

 

Оціночні норми права, як особлива форма закріплення загальнообов’язкових правил поведінки. Форма права, на думку більшості науковців, – це спосіб його зовнішнього виразу. Загальнообов’язкові правила поведінки закріплюються через систему юридичних понять, серед яких особливої уваги, як уже зазначалось, потребують оціночні поняття. Вони виступають специфічною формою юридичного відображення суспільних цінностей. У них фіксується загальна аксіологічна характеристика реальних чи можливих обставин та явищ, яка обов’язково конкретизується при застосуванні формально невизначених норм у конкретних правовідносинах. Натомість формально визначені поняття окреслюють правовідносини чіткими, однозначними юридичними приписами.

 

Оціночні поняття не тільки виступають особливою формою матеріалізації аксіологічних та правових установок людської спільноти, але й надають особливого характеру та форми юридичним нормам до складу яких вони входять. Наявність у тексті юридичної норми оціночних понять призводить до формальної невизначеності самої правової норми. Конструюючи оціночну правову норму, законодавець нібито делегує частину своїх повноважень щодо правового регулювання суспільних відносин суб’єктам застосування права у частині індивідуального вирішення конкретної справи і найповнішого задоволення інтересів її учасників [5].

 

Вагомість оціночних понять визначається їх здатністю відображати й регламентувати суспільні відносини, які мають багатогранну та здатну до еволюції значущість.