Дошка 9а

О тоі час бя Богумір, муж Слви, а імя тріє дщєрѣ а двіє сині. Тиє бо вєідяша скуфє до стєнпи а тамо жівяі о травѣх по отцє вѣщася, і бояні бозєслушьни, а разуми вхіцнєі тако. А ту матє ієх, іжє рѣщна Славуні, про ова тврящі потрєбіу, і рѣшь ін до Богумірстє сємь дєнми: "А імам дщѣрѣ сва овдатє а внуча зрянтєі", – тако врѣщє. А повози упрєжє а ѣдє камосва. І пріѣдє до дуба стащя в полі, а оставісє нощє о вогніщє свє. І відѣ вєчєрє мужі тріє на комонях до нє стрємистєша. А рѣкста тиє: "Здравѣ буді! А що іщєшє?" Оповѣндє іма Богумір туги сва. А оні жє отвѣщаху, яко сутє самє о походь да імуть жєни. Обратісє Богумір на стєнпи сва а вєдє тріє мужі дщѣрѣм.

Ото сва трі роди ісшєдша, о Славни бящі. О ту бо похождяшуть дрєвляни, крвчє а полянє, яко пѣрьва дщєрє Богуміру імѣно імаі Дрєва, а друга – Скрѣва, а трєтіа – Полѣва. Синовє жє Богуміру імяшє сва імѣни: Сѣва і младцєі Рус. О тєно похождяшуть сєвєряни а русіє. Тріє бо мужі бяста тріє вѣсєнцє о утріє, о полуднѣ а в(є)чєрнѣ.

Утворісє роді тиє о Сєдмѣрѣцѣх, ідѣжє обітвашєхом за морья о краі зєлєнь а камо скоті водяй дрєвни ісходу до Карпєнстѣа Горє. То бяша она ляти прєд тісєнч тріє сти за Ієрманрѣху. О тѣ часє бя пря вліка о брєзѣх морє Годьстѣ. А тамо Праоцє накідьша кургала о сє камєніа бялао, под коя погрєбшя болярі а вуцє сва, яковє о сѣчѣ падьшя.

***

У той час був Богумир, муж Слави, і мав трьох дочок і двох синів. Ті бо водили скот до степів і там жили в травах з отцем віщалися [*радилися], і бояни¹ богопослушні, і розуми охочі також. І тут мати їхня, іже речена Славуна, про їхні творячи [*дбаючи] потреби, і рече вона до Богумира цими днями²: "І маємо дочок своїх віддати і внучат зріти [*очикувати або доглядати]", – так рече. І повози упряже і їде, кудись. І приїде до дуба стоячого в полі, і остався вночі біля вогнища свого. І виде [*баче] ввечері мужі троє на комонях до нього стрімилися. І рекли ті: "Здраві будь! А що іщеш?" Оповів їм Богумир туги свої. А вони же отвічають, яко суть самі в поході да ймуть жінок. Обратився Богумир на степи свої і веде троє мужі дочерям.

Од них три роди ізійшли, від Славни³ були. Од тих бо походять древляни, кривичі і поляни, яко перва дочер Богумира імено мала Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумира мали свої імена: Сіва і молодший Рус. Від тих походять сіверяни і руси. Троє бо мужі були три вісники: про утро, про полудень і вечір.

Утворилися роди тії у Семиріччі, де обітували за морем в краю зеленому і куди скот водили древніше ісходу до Карпенської Гори. То було це літ перед тисяча триста за Єрманаріха. У ті часи була пря велика на берегах моря Годського. І там Праотці накидали курган із каміння білого, під якими погребли боляр і отців своїх, які в січі пали.

_____

¹ У Яценка – "підкорялись і боялись".

² У Яценка – "се ми зробімо", у Лозко – "треба так зробити".

³ У Яценка – "і славні були", у Лозко – "що були слов'янами". Як варіант, можна розуміти, що це ім'я матері Славуни.