Дошка 17б

І сє бя іматє отєврцє, сєбто стоупни хорпє хранєтє іміяхомь, яко Оцє нашіє а Праоцє, іжє кърпяшєтє імашє о свє стоупє, і сє травє свє, і квєтєнь хранєтє умієща, якождє крьв совє ліяху о сєбо.

Колунє нашіу оставє врзієм. І та Голунє, колєм бяшє ота, вързієм тіжцчє о прстє ста. І сє грдє нашіє клоум ставєтє імяхомь, якождє Оцє нашіє, яковє острцє пряшєсє о Зємє на всєко кроки і до поудє спаднєшє, і лібатє ю, і тамо зємржєтє іміяє, і наспотє нє ідєшє воєждє.

Камо грєндєтє сєн ти дєнє, ідєжє нє імахомь онєкдє утулоу? І сє рцєхомь о то, яко Оцє нашіє, і сє борєхомь. І колібва порждєнє біяхомь. Сє Пєроунєц прідє до ни і тоіє повєндє ни: "І сє коліко іє праху на зємє, і такождє іє ото воє Сварзєнцє. Они помождєнє бєндєшєтє". Ратє ідяшєтє од облаки до зємє. І сє дідє нашє Дажбо о чєлє іхьва. І коліждє тоіє нє оборяшєтє сіць? Іми нє осомє, а то доцєлє нє можашєтє битє. І сє рцєхомь молитбу о Бзєм нашієм, аби ови намо поспєшєтє до помождєнє і датє вітєждєнє на врзє могощє.

І що сьмє о тєм, якождє Зємє нашіа утлчєна іє спатнієма ноги враждєнствє. І тяко зрчєхомь на тоя бєндєшєхомь, коі околи свє? І нє тєцчєхомь на они, і нтєцємо акиноу до дрєстє ієх, і нє вѣртєхомь іє о ранієх враждєнстєх, і нє оубієхомь онє, ієждє на ни налєзшє? О то рцєхомь: "На ви!".

***

І се б мали повернути, себто степові хорпи¹ хранити маємо, яко Отців наших і Праотців, іже кріпити мали свої степи, і се трави свої і квіти хранити уміли, яко ж і кров свою лили за себе.

Колуне нашу оставили ворогам. І та Голуне, колом будучи, ворогам тяжко до перстів стала [*в руки далася]. І се гради наші колом ставити маємо, якож Отці наші, які хоробро прялися за Землю на всякому кроці і до поду падали, і цілували² її, і там вмерти мали, і наспять не йшли ніколи.

Куди грядуть се ті дні, коли не мали ніде притулитися? І се речемо про те, яко і Отці наші, і се борімося. І колиб пораждені [*вражені] були, се Перунець прийде до нас і той повіда нам: "І се стільки є праху на землі, і також є ото воїв Сварожих. Они у поміч будуть". Раті йдуть од облаків до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. І колиж тих не побороти так? Ми не самі, і то зовсім не може бути. І се речемо молитву Богам нашим, аби вони нам поспішили на допомогу і дати витяжство на ворогів могли.

І ще ж про те, якоже Земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І тако зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не натичемо акини до дристи їх³, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб’ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: "На ви!"

_____

¹ Під хорпами (див. і попередню дошку), певно. розуміються горби або могили (пор. гроби).

² Варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "любили". Тут мається на увазі, що мертві воїни падають на землю і якби її цілують.

³ У Гнатюків – "не наточимо акінаки для животів їхніх" ("акінаки" в розумінні "мечі"), в інших – "не йдемо, а кинули до пащі їхньої". Акінаки на скіфських статуях тотожні фалічним символам. Тут бачимо відомий вислів щодо ворогів, які, кинувшись бігти з поля бою, повертаються задами, тобто стають бабами. Аналогічно, щоб принизити супротивника, його садовили на палю.