Дошка 24в

 

Сє жртьва нашіа іє мєд-сурє о дєвєнтєсили і щалє удіяня і на Сурі ставієна тріє дні, а по тієх скрєнз вълну ціждєна. І та бєндєшєть нашє жртва Бзєм Правієм, яквє соутє нашє праоцє, ібо сє одєідєхомь ото Дажьба і стахомь славні о славєнтє Бозє нашіє.

Ніколіжди просяхомь, ні моліхомь о благи сва. Сє бо Бозє рєкохуть намо: "Ходітє до Русє, а ніколіджє о вразє". Матєр-Сва Слва пояшєть ни спієватє витєжнєствє на вразє, і тому вієріхомь, яко слово іє о Птиціє Вишніє о Сварзє порстіє, лєтяшєтє одо ни...

Бо конєнзє нашіє ізбріашєхомь, да бєндєть властє ієх о ни пєцітєсє! І да прєідє враг за кроми нашіа, а кромє тьчєтє нє бєндєть, яко зовратє іє само Пєрунько. І то Сноп знаяє, яко смє моліхомь Славу і ніколіждє просяшє о іно, ніколє нє потрєбовахомь о жівотіє наохібьна.

Сє бо зрящєтє оцє нашіє Орєа, до облаки ходяшєтє, всхіцєна бяша, і всхіцєна силоу до Пєруньковє ковачтєнства. І зряй тамо Орє, яко Пєрунько ковашє мєчи на враги. І, ковацє, рєчє тому: "Сє стрієли а мєчє імяхомь на воє тиа і нє смєшєшє сєн боятє ієх, яко зніцоу ієх до пудіє, і кмота ієх бєндє умієшаніа до пєрстє бліжє, яко зємє о багни звієрєм. І бєндяшуть они, яко прасєтє умазанє од брєніа, і смрадє своі понєсящуть о слієдє сва. І тамо рєцєно бєндє о они, яко смрадни прасєти і свініє."

Сє бо рієкша Пєрунько, ковашєть мєчи, і Орєу то рєчє. І тоє Орє повєндє отєц нашієм. І такова бя нашє борба за жітвоу і вітєжєнства многаі вієки назади, а днєсє вієріхомь то нєбє тако.

 

***

Се жертва наша є мед-сура на дев'ятисилі і щалі¹ удіяна і на Сурі [*Сонці] ставлена три дні, а потім крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва Богам Правим, які суть наші праотці: ібо се одійдемо од Дажьба і стали славні від славлення Богів наших.

Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: "Ходіте до Русі, і ніколи ж з ворогами". Матер-Сва Слава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас.

Бо князів наших ізбираємо, да буде власть їхня о нас печеться! І да прийде ворог за кроми наші, і кроми текти [*переходити] не буде, яко зовратить його сам Перунько. І то Сніп знає, яко ми молимо Славу і ніколи не просимо про інше, ніколи не потребували о животі неохибного.

Се бо зримо отця нашого Орея, до облаків ходившого, всхищений² [*який має хист] будучи, і всхищений силою до Перунькового ковальства. І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів. І, куючи, рече тому: "Се стріли і мечі маємо на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до переста [*праха, гною] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней".

Се бо речив Перунько, куючи мечі, і Ору то рече. І то Ор повідав отцям нашим. І такова була наша борьба за житву і витяжетва многі віки назад, і днесь віримо то нібе так.

_____

¹ У Яценка – "щавлі", у Лозко – "шавлія".

² У Яценка – "взятий", у Гнатюків – "умілий, наділений".