Дошка 23

 

Сєбто Новьярє ідє одо Старєа, іждє бяша отаква русєчє. А сє ідє до пълднє і тамо грящєтє о стоупєх дєсєнтє вієци. Табто єсє таждє русє – ізбряшєть кнєзи своі. І тиа од роди своі, і роди доботша о плємє: коіждієму кнєзи своі. І о кнєзи іздієшє кнєзє старьша – і тоі єсє Вутєц о Прія. І такова жівєтє во зємє тєія.

Доли врязє прідоша на ни, і тамє ізбіяє они. І сє грьцколанє ідьшя о зємє тиа і сєднєшєся о ніѣ, і нє дєба о Русє. Сє б то русє ізмєчєся і налієсє на иієі, і одтрщє они до сва брєзє морьстє. Сє бо гьрєцколанє повєдьшіа ратє сви о жлєзна бръніє оцрчєна. І бя сѣчє тамо вєлика.

І грящуть врани о ядь мєнжскоу, іжє врждєна єсє до поліє а піяйшє очєси іхва. Граяхоуть врни о брящни а вєлика гряхоуть ста о пєли тая, і тамождь ієсє очєси грьцкіа і очєси руштє нє тргая. Там бо знащітоу імяхом, яко Бзє нє во(л)ящиа русє огинутє. І тамождь сє пєрєщєть Сунє з Мієсєщєм о тиа зємє, і Нєба сєн пєрєщєтє о кмить, абиа зєміє тая нє подлєнгла до роуцє єланьстє а пърбила руськоу. І тамождє сєн плачєть матка о дєцкє своя, якови врзієша крєвє о кмить тоу, і та кмитє сташєть рускєу.

Новаярь бяшєть тамо до днєсє. І зємє таа прєбєндє нашіа – о мєчє крєвє врзєнщєнь о ту. І такождє єланє рѣкоста о кнєзє старшє нашіє і повясть му, якождє нє хчє до зємє нєровь ходєтє, ніжє отроцє брятє, алєнь бо імє брєзє морьстє про сва. То імяхомь оуказіцю на дєнь нашь, якождє праоцє нашіа умєршє о кмить, і нє взяшь вразє нашіа зємє. Сєбто і днєсє іміємо оуказіцю, якождє нікій то бєрєть.

Сєбьто Гєрманьрєх ідє о полиноцє до ни, а імєхом сєн брянєтє зєми сваі. Тако ітє на нь, сєбь годьштіа зємь іє нашіа. А ту Білогорє сє хом усѣяхом кощє своі а крьвє своу полліяхом, і та єсє о ни.

Сє бо врєщєть Птиця Матєр-Сва о ни а славу рієчєть ни. Яхомь бо сьмє о ту мєчє нашія а ідєхомь до свєнти о поля. Одразієхомь врзі полноцніа а одвзєрщємь врзє полудєниа, а тєцєхомь на врзє сходниі, абѣхомь повєнжди руштє Грміци, якожь Оцє нашієго Парунє сини а Дажьба внуциє. Сєбьто Сварєць укажє намо, камо грєнстє обисва.

І тиє Гєрманьрєх одєйдє до полунцє, а єланштє о полудєнє. І такмо обєрієхом зємє нашіу до коупіцє і нє даяхом о синь бо цєнжє, нєбощєть о синє своя. Сє бо ідєть о ступи нашіа вєліцє множдєстви родоу інієх. А нє імяхом бяшєтє о мирна нєбо. Ждєхом о помуцє – та бо та іє у мисцє нашіа а о конціє мєчє, і тиєма сєчєхом врзє.

Сє врщєть Птиця Матрє-Сва о ни, абихомь сє ми вздєнли мєчє сва на захітє своу а ією. Сє біє кридлієма о зємє і прахь одтрзє до Сврзє. А сє бо врзєх о зємє а сє біє о нь, яко страшєсє за ни. І ту одрзєхом, оутворжєхом, яко крєчєть. Сє бо крєнчь тиє іє до сєрдіа нашіа. А то імяхом вѣдєтє, яку сурє піяшє. До сєчє грєндєхомь і тамо одржєшєхомь питву ініу, о Бозєх стварждєноу, і та будєть намо, яко Вода Жива опослієдє, о часє Трзнє влікєа, якова єсє о вся, іждє умєрє о зємє своа.

Сє бо Сваржєць зряй о ни од Сврзє своя чюдниа. А, зряшє ратє нашіа, лічє она, а прстє єніма овждє – нє імяй доситє; а то лічєть ієнжє прстє о нозє своі, а вієсть Праштирь нашє, яко смє сила вліка, а нє можє одоляшєтє ни вразє нашіа. А сє бо потцєхом ови а ждєнєхомь іє, докєндє они подяшуть о зємє а здєнхнєшєть о Марє, і Морь ю вєздьмє.

Сє бо рієчєхомь о сєрдє нашіа, якождє нє вратєхомьсє до огніци своі докєньждє ащє врзє іскашуть, і нє врзєхомь сєн тѣлєси нашіа, ащє врзє ящуть зєми нашіа. А рчєхомь о сєма, якождє Бзє нашіа гонзяхуть іє. Сє то убіє чьлюсни сва, радіє яхомь дєцки до копієх, яко сє вратєщєтє задє своя врзѣм. Сє бо лядви нашіа одврзієхомь і тлєцєхомь зємє нашіа до нє, аби удрзєшєтє овіє ажьдє до смєртєна часа, а Маріу зрятє даяшєтє. Сє бо Мора одстоупісє я одрєчє: "Нє імяхомь сила туа, абєстє одєрзієла вітєзє руштє." І такождє слва потєнчє до Сварзє, і тамо Бзє рєчуть, якождє хоробрє стє русє, а імяхом мясти про ви подєль Бзє прє Пєрунє а Дажба, Оца вашіа.

 

***

Себто Новояр іде од Старого¹, іже були отак русичі. І се ідуть до полудня і там граяли в степах десять віків. Тобто єсь також руси – ізбирали князів своїх. І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному князі свої. А із князів іздіяли князя старшого, і той єсь Отець на Прію². І тако жили во землі тій.

Далі³ варяги прийшли на нас, і там ізбили їх. І се грецьколани пішли на землю ту й осіли на ній, і не диба [*дбали] о Русі. Се б то руси ізмечилися і налізли на тих, і одторгли їх до їхнього берега морського. Се бо грецьколани повели раті свої в залізну броню оцерчені⁴. І була січа там велика.

І грящуть ворони над їжею мужеською, іже вержена єсь до поля, і пили очі їхні. Граять ворони над брашном [*їжею] і велика гряхоть стала во полі тому, і там же єсь очі грецькі і очі руські не трогая. Там бо защиту⁵ мали, яко Боги не волять русі загинути. І тамож се періщать Суне з Місяцем за ту землю, і Небо се періщить за кмить, аби земля тая не підлегла до руці еланської і пребула руською. І тамож се плачеть матка за дитиною своєю, яка вергла кров за кмить тую, і та кмить стала руською.

Новаярь був там до днесь. І земля та пробуде нашою – о меч кров вергнута за ту. І також елани рекли князеві старшому нашому і повістили йому, якож не хочуть до землі неровь⁶ ходити, ніже отроків брати, але ж бо мають берег морський за своє. То мали указицю на день наш, якож праотці наші умерли за кмить, і не взяли вороги нашу землю. Себто і днесь маємо указицю, якож ніхто то [не] береть.

Себто Германаріх іде з полуночі до нас, і маємо се боронити землі свої. Тако іти на них, себо годська земля є наша. І ту Білогор се усіємо кістками своїми і кров'ю своєю поллємо, і та єсь для нас.

Се бо верещить Птиця Матир-Сва про нас і славу рече нам. Беремо бо ми за ту мечі наші і йдемо досвіта в поля. Одразимо ворогів полуночних, і одвержемо ворогів полуденних, і течемо на ворогів східних, аби повели русів Громиці, якож Отця нашого Паруна сини і Дажбога внуки. Себто Сварець укаже нам, куди грясти [*наступати] навколо.

І той Германаріх одійде до полуночі, а елани – до півдня. І так обережемо землю нашу докупи і не дамо синам бо чужим, лише синам своїм. Се бо йде до степу нашого велике множество родів іних. І не маємо бути під мирним небом. Ждемо о помочі – та бо то є у місцях наших і на кінці меча, і тими січемо ворогів.

Се верещить Птиця Матре-Сва до нас, аби се ми підняли мечі свої на захист свій і її. Се б'є крилами о землю і прах одторже до Сварги. А се бо верже о землю і се б'є о неї, яко страшиться за нас. І тут одерземо [*осміліємо], утворимося, яко кречет. Се бо крик того є до серця нам. І то маємо відати, яку суру пили. До січі грядемо [*ідемо] і там одержимо питву іну, Богами стверджену, і та буде нам, яко Вода Жива опісля, в час Тризни великої, яка є о всіх, іже умерли за Землю свою.

Се бо Сваржець зрів на нас од Сварги своєї чудної. І, зріючи раті наші, лічив їх, і перстів немає вже – не мав їх досить; і то лічить інже персти на ногах своїх, і вістить Пращурам нашим, яко ми сила велика, і не можуть одоліти нас вороги наші. І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме.

Се бо речемо в серці нашім, якож не воротимося до огниці своєї, доки же ще вороги нишпорять, і не вержемо се тілами нашими, доки вороги беруть землю нашу. І речемо про те, якож Боги наші збавилися їх. Се то убіє челюсних [*передових воїнів] своїх, радить послати дітей до копій, аніж се вратити зад свій ворогам.⁷ Се бо лядви [*рани] наші одверземо і товчемо землю нашу до них, аби удержати її аж до смертного часу, і Марі зріти дати. Се бо Мора одступиться і одрече: "Не маємо сили тієї, аби одерзіла витязю руському." І також слава потече до Сварги, і там Боги речуть: "Якож хоробрі є руси, і маємо місця для вас біля Бога прі Перуна і Дажба, Отця вашого."

 

 

_____

¹ Можливо, мається на увазі зміна фаз Місяця: після Старого Місяця приходить Новояр (Молодик), або йде мова про початок Нового року, що приходить на зміну Старому. Гнатюки вважають це слово за назву племені.

² Словом "Прія" можна означати не тільки битву, а й Богиню Прію. О.Знойко слов'янську Прію співвідносить з Афродітою, Фреєю, Фрігією. Напевне, вона уособлювала Зорю і є аналогічною Матир-Сві. Старший князь ставав наче Перун і міг бути отцем Прії-битви.

³ Яценко перекладає як "у низов'ях".

⁴ Слово залишено як в оригіналі "оцрчєна", воно нагадує "очерчена" (окреслена). Лозко перекладає як "захищена", Яценко – "закована", що має приблизно однакове значення. Сюди ж можна віднести і назву храмів – "церква", що теж є окресленням вмістилища, адже храми символічно можуть означати човен, хату, черево чи камін, в якому перебуває Сонце-зародок.

⁵ У Лозко і Яценка – "знак".

⁶ Лозко вважає, що це, можливо, неври, що згадуються Геродотом. Гнатюки натомість вважають, що пропущені літери і треба читати "землю н(ово)ярів".

⁷ Складне для перекладу речення. Варіант Яценко: "Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали молодих до війська, яке повернули спини свої до ворогів". Лозко: "Це той вбиває в голову синам своїм, котрих брали дітьми до списів…"