Цивільно-правові способи захисту прав інтелектуальної власності

 

Право на судовий захист суб'єктивних прав інтелектуальної власності є конституційним правом громадян (стаття 55 Конституції України). Стаття 432 ЦК України закріплює право кожної особи звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України. Судовому захисту підлягають лише ті права суб'єктів права інтелектуальної власності, які охороняються законом (ст. 432 і 424 ЦК України – особисті немайнові і майнові права інтелектуальної власності).

Якщо розглянути окремо різні інститути права інтелектуальної власності у контексті забезпечення захисту порушень прав та законних інтересів, можна зауважити наступне.

Відповідно до статті 52 Закону України " Про авторське право і суміжні права " власники виняткових авторських і суміжних прав мають право вимагати від порушника:

1) визнання прав (п.1 пп. "а");

2) відновлення становища (відновлення порушених прав), що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушенню (п.1 пп. "б");

3) відшкодування моральної шкоди (п.1 пп. "в");

4) відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду (п.1 пп. "г");

5) стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування збитків (п. "г");

6) виплати компенсації у сумі від 10 до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати, що встановлена законодавством України, яка визначається на розсуд суду або господарського суду, замість відшкодування збитків або стягнення доходу (п.2 пп. "г");

7) вимагати припинення підготовчих дій, спрямованих на порушення авторських і суміжних прав (п.2 пп. "д");

8) прийняття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом їхніх прав.

При цьому зазначені в підпунктах 4, 5, 6 заходи (стягнення збитків, доходу або компенсації) застосовуються на вибір власника авторських і суміжних прав.

Крім того, окрім відшкодування збитків, стягнення доходу або виплати компенсації у твердій сумі суд за порушення авторських або суміжних прав може ухвалити рішення про накладення на порушника штрафу в розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів направляється у встановленому законодавством порядку до державного бюджету України.

Пояснення потребують лише деякі з перерахованих способів захисту авторських і суміжних прав.

Визнання прав може застосовуватися як до особистих немайнових прав авторів і виконавців, так і до майнових прав. Визнання права може супроводжуватися публічним оголошенням про існування певного права. Так, відповідно до пп. "е" п. 2. ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", суб'єкт авторського права може вимагати, у тому числі і в судовому порядку, публікацію в засобах масової інформації про допущені порушення авторських і суміжних прав і прийняте судове рішення щодо такого порушення. Така публікація здійснюється за рахунок порушника. Визнання прав є першим способом захисту цивільних прав, що зазначений у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Такий засіб, як припинення дій, що становлять правопорушення або створюють загрозу правопорушення, може бути застосований практично завжди. Це заборона реклами, пропозиції продажу екземплярів; заборона продажу, додрукування тиражу тощо.

Водночас найбільш дієвим способом захисту авторських і суміжних прав є відшкодування збитків, стягнення незаконно отриманого доходу й виплата компенсації. Цими способами задовольняється майновий інтерес потерпілого. Висуваючи вимогу про відшкодування збитків, суб'єкт авторських або суміжних прав повинен довести факт наявності збитків, їх розмір, а також те, що збитки були заподіяні порушником.

Під збитками розуміють витрати, зроблені особою, права якої порушені, знищено або пошкоджено майно, а також недоотримані доходи, що особа могла одержати, якби її право не було порушено. У розмір збитків, заподіяних особі, право якої порушено, можуть бути включені також витрати на надання юридичної допомоги по захисту авторських або суміжних прав, а також судові витрати.

У сфері авторського права і суміжних прав збитки проявляються у формі упущеної вигоди,тобто тієї суми, що правовласник міг би одержати, якби порушник уклав договір із правовласником і використовував твір або інший об'єкт, що охороняється, на оплатній основі.

Більш поширеним способом захисту є стягнення з порушника незаконно отриманого доходу. Розмір доходу можна визначити за допомогою відповідних розрахунків. З 1 січня 2004 року, з моменту набуття чинності Цивільним кодексом України, до таких відносин застосовується загальна норма п. 3 ст. 22 ЦК, яка має вищу силу порівняно із нормою ч.2 п. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Друга частина п. 3 ст. 22 ЦК України передбачає, що якщо особа, яка порушила право, одержала внаслідок цього доходи, особа, право якої порушено, має право вимагати відшкодування одночасно й з іншими збитками упущеної вигоди в розмірі, не меншому ніж такі доходи. Ця норма поставила правовласника в більш вигідне становище, ніж відповідна норма Закону України "Про авторське право і суміжні права". За новим ЦК України суб'єкт авторського права зможе вимагати виплати йому доходів, отриманих порушником, не відмовляючись від відшкодування реального збитку. В силу цього, суб'єктам авторського права буде більш вигідно обґрунтовувати свої вимоги щодо стягнення збитків, посилаючись на ст. 22 ЦК України, а не на норму Закону.

Компенсації може підлягати й моральна шкода. Форма й розмір компенсації моральної шкоди визначаються судом незалежно від розміру й форми відшкодування майнової шкоди за загальними правилами компенсації моральної шкоди, встановленими ст. 23 Цивільного кодексу України.

Підпункт "з" п. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" говорить про те, що правовласник може вимагати прийняття інших заходів захисту, передбачених законодавством. Цю норму варто розуміти насамперед як відсилання до ст. 16 ЦК України, де міститься перелік різних способів захисту цивільних прав, які не передбачені у ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", але повинні застосовуватися при порушенні виключних авторських і суміжних прав.

Серед них:

1) визнання угоди недійсною;

2) присудження до виконання обов'язку в натурі;

3) припинення або зміна правовідносин;

4) визнання незаконними рішення, дії або бездіяльність органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;

5) відновлення становища, що існувало до порушення.

Всі ці способи захисту можуть бути застосовані при розгляді випадків позадоговірного порушення авторських і суміжних прав.

По справах про порушення авторських прав предметом доведення (фактами, що мають матеріально-правове значення), є:

1) належність авторських або суміжних прав позивачеві;

2) юридичні факти, згідно з якими авторське право поширюється на твори, що є об'єктом спору;

3) факт порушення авторських прав;

4) розмір доходів, неправомірно отриманих порушником;

5) мета порушення авторських прав.

Доведення у судовому засіданні цих фактів дає правовласникові право вимагати застосування вищезгаданих способів захисту авторських і суміжних прав. Питання, пов'язані з доведенням того чи іншого факту порушення або оспорювання авторських і суміжних прав, є складним процесом і потребують особливої уваги правозахисників. Для прикладу візьмемо доведення належності авторських або суміжних прав позивачеві. Належність авторських або суміжних прав позивачеві може виникати в силу:

1) факту створення твору позивачем (коли позивач – фізична особа і, відповідно, автор твору);

2) факту створення твору працівниками позивача при виконанні службових обов'язків або завдання;

3) факту переходу авторських прав у спадщину;

4) факту передачі авторських прав за авторським договором.

Кожний з вищевикладених фактів, залежно від конкретних обставин справи, складається з ряду елементів, наприклад, факт створення твору позивачем презумується, якщо позивач зазначений як автор на оригіналі або екземплярі твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає в силу створення твору. Якщо даний факт оспорюється, позивач-автор може вимагати від суду: призначення низки експертиз; допиту свідків, які можуть підтвердити створення твору позивачем; дослідження письмових доказів (свідоцтва про офіційну реєстрацію твору; виписки з відповідного державного реєстру; відомостей про зареєстрований твір в офіційному виданні каталогів всіх державних реєстрацій; повідомлень засобів масової інформації про створення даного твору позивачем; документів про участь у виставках, конкурсах з даним твором позивача; дипломів, призів або інших нагород за створення твору; листа, щоденника й ін.); огляду речових доказів, якими в цьому випадку можуть бути: оригінал твору із вказівкою автора; екземпляр твору із вказівкою автора; робочі рукописи, замальовки й інші матеріали, які використовувалися при створенні оригіналу; попередні роботи позивача в цьому напрямку.

У свою чергу спори, пов'язані з порушенням прав авторів і патентовласників, що захищаються цивільно-правовим способом, випливають з договірних або позадоговірних правовідносин. Як свідчить аналіз судової практики, більш поширеними є позадо­говірні порушення, а щодо порушень умов договорів у сфері промислової власності, то вони пов'язані з тим, що сторони договору, як правило, нехтують обов'язком виконання вимог закону при укладенні таких договорів.

Законодавство України до правопорушень прав авторів і патентовласників відносить: порушення авторства, по­рушення майнових прав суб'єкта, примушення до укладення та виконання ліцензійного договору, порушення права попереднього користування. Перелік пору­шень прав авторів і патентовласників не є вичерпним ні для судового порядку захисту, ні для адміністративного.

Цивільно-правові способи захисту дещо відрізняються в залеж­ності від об'єкту охорони у сфері інтелектуальної власності.

Способами цивільно-правового захисту прав на винахід та корисну модель відповідно до положень ст. ст. 34, 35 Зако­ну України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" є:

- вимога про визнання права;

- вимога про відновлення становища, що існувало до порушення права;

- вимога про відшкодування збитків, включаючи неодержані доходи;

- відшкодування мо­ральної шкоди;

- інші способи, передбачені законодавством.

У той же час існують певні особливості щодо застосування вказаних способів захисту, які полягають у тому, що вибір по­терпілим конкретного способу захисту з числа можливих ви­значається змістом порушеного права і характером скоєного правопорушення. Законом допускається, а судовій практиці відома можливість одночасної реалізації кількох способів захи­сту за умови, що вони не виключають один одного і захищають самостійні інтереси особи, права якої порушені (наприклад, по­зов до суду про відновлення становища, що існувало до пору­шення права, і відшкодування моральної шкоди).

До способів захисту прав власників патенту на проми­словий зразок, виходячи з положень ст. ст. 26, 27 Закону Ук­раїни "Про охорону прав на промислові зразки", можна відне­сти наступні вимоги: про визнання права; про припинення дій, що порушують право; про відновлення становища, що існувало до порушення права; щодо відшкодування збитків; інші спосо­би захисту, передбачені діючим законодавством.

Що стосується спеціальних умов застосування цивільно-правових санкцій за порушення права промислової власнос­ті, то вони встановлюються цивільним процесуальним законо­давством. До них відносяться: цивільно-процесуальна правоздатність та дієздатність; строк позовної давності, який дорів­нює трьом рокам з дня, коли суб'єкт права промислової власності дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; позов як процесуальний засіб порушення цивіль­ної справи у суді на захист прав промислової власності. По­зов подається у відповідності до загальних правил підсудності.

Виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту суб'єктивних прав і законних інтересів у справах із спірних пра­вовідносин у сфері промислової власності залежить від всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення судом таких справ у повній відповідності до чинного законодавства (ст. 2 Цивільно-процесуального кодексу України).

Цивільними процесуальними засобами досягнення зазначе­ної мети є докази і доказування, що здійснюється у порядку, пе­редбаченому ЦПК, і яке складає основу принципу змагальності цивільного судочинства.

Класифікація судових доказів провадиться в основному за трьома ознаками.

Так, за характером зв'язку змісту доказів з фактами, які під­лягають встановленню, судові докази поділяються на прямі та побічні. Перевага прямих доказів полягає в тому, що вони без­посередньо вказують на юридичний факт, який має значення для справи з правовідносин промислової власності і підля­гає встановленню. Побічні судові докази прямо не підтверджують юридичні факти, що покладені в основу обґрунтування вимог і заперечень сторін, а вказують на інші побічні факти, з яких можна зробити висновок про обставини справи. Віднесення доказів до прямих або побічних залежить від конкретних обставин справи.

За способом утворення доказів (процес формування даних про факти) вони поділяються на первинні та похідні. Первинні докази одержуються з першоджерел, тобто формуються під без­посереднім впливом фактів, які підлягають встановленню, від носія інформації (наприклад, ліцензійний договір). Похідні докази відображають якісні відомості, одержані з інших джерел (наприклад, копії документів).

За джерелом одержання (тобто в залежності від процесуаль­них форм одержання доказів (засобів доказування) докази по­діляються на особисті, речові, змішані.

У судовій практиці у справах із правовідносин промислової власності поширене використання як особистих, так і речо­вих доказів. Речовими доказами виступають об'єкти творчої діяльності – винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки тощо. В особистих доказах носієм інформації завжди є людина. Об'єктивність такої інформації за­лежить від здатності людини правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, зберігати їх в пам'яті і відтворю­вати. Підлягають врахуванню психологія людини, її ставлення до справи, до сторін, наявність заінтересованості у справі та інші фактори суб'єктивного характеру.

У справах з правовідносин промислової власності (за ви­нятком спорів по позовах про визнання авторства або співав­торства) автор звільняється від обов'язку доказувати своє ав­торство, яке визнається за ним, доки воно не спростовано.

Аналіз чинного законодавства України щодо захисту прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки приводить до висновку, що в його положеннях у частині захисту прав власників патентів мають місце лише посилання на відповідальність згідно з чинним законодавством України. На сьогоднішній день законодавство України не надає власнику патенту захисту прав в обсязі, що його вимагає Угода ТРІПС (Ст.41-61) щодо цивільно-правових, адміністративних, кримінальних процедур та заходів по усуненню правопорушень на кордоні. Наявність таких норм є однією із вимог вступу України до СОТ.