| Епос (гр. epos — слово, мовлення).
| Лірика(од гр. lyra —музичний інструмент, грою на якому супроводжували у давнину виконання віршів).
| Драма(гр. drama — дія).
|
| Мета – об’єктивнезображення подій, що відбуваються у житті особистості, людських взаємин.
Автора „не видно”.
| Мета – вираження думок і почуттівавтора-поета, суб’єктивність.
Автор – на першому плані.
| Мета – зображення людської особистості у дії, у конфлікті* з іншими особистостями. Особлива гострота конфлікту.
Автора „не видно”.
|
| Показує зміну подій, ситуацій (зовнішній план сюжету*).
| Показана зміна не подій і ситуацій, а почуттів, емоцій (психологічний план сюжету).
| Показує зміну подій, ситуацій (зовнішній план сюжету).
|
| Вільна організація часу і простору: може показувати величезні відстані, різні країни, увесь світ, навіть – Всесвіт, далеке минуле і майбутнє, вільно переносить читача з одного місця в інше, з однієї історичної епохи в іншу.
Діяможе уповільнюватися (введенням пейзажів, побутових замальовок тощо) чи прискорюватися за бажанням автора.
| Відносно вільна організація часу: автор показує миттєві переживання і враження, спогади про минуле, і мрії про майбутнє.
Простір – лише злегка окреслений, пейзаж. Просторова характеристика може взагалі бути відсутня.
| Не вільна організація часу і простору: час і простір замкнуті, обмежені (дія відбувається переважно в одному місці, протягом недовгого часу).
На сцені важко відтворити широку просторову панораму чи показати дії, які відбуваються протягом довгого часу.
Реальний час (на годиннику глядача) часто збігається з часом художнім (часом дії драми).
Дія розвивається дуже динамічно: події швидко змінюють одна одну (адже час обмежений), відсутні пейзажі, побутові замальовки тощо.
|
| Текст має переважно описово-оповідальну структуру, особливу роль відіграє система предметно-образних деталей. Пейзажі, опис побуту, зовнішності персонажів тощо.
| Текст відрізняється підвищеною експресивністю (виразністю), особливу роль відіграють образні можливості мови, ритмічна і звукова організація.
| Текст має переважно діалогічну* структуру, у яку включені монологи*героїв.
Ремарки*.
|
| Коло персонажів може бути як вузьким, так і дуже широким.
Оповідач чи розповідач.
Оповідач присутній у будь-якому епічному творі, розповідач – ні. Розповідач – це персоніфікований оповідач, конкретна особистість, яка може бути спостерігачем, учасником подій, які відбуваються (Дервіль з „Гобсека” О. де Бальзака, Робінзон роману Д. Дефо тощо). Розповідачів може бути декілька (наприклад, у „Декамероні” Дж. Боккаччо їх десять). Розповідача не можна ототожнювати з автором твору: розповідач такий же вигаданий автором персонаж, як і інші, з тією лише різницею, що від його імені ведеться оповідь у творі.
Автор може вводити розповідача для того, щоб створити ілюзію реальності подій, які відбуваються у творі, а також для того, щоб його вустами висловити своє ставлення до зображуваних подій та персонажів, не порушуючи при цьому „епічного закону” об’єктивності.
| У центрі переважно одна особистість – ліричний герой (той, чиї почуття, думки знайшли вираження у творі). У більшості випадків– alter ego (друге „Я”) автора, його образ у творі, але не обов’язково (наприклад, так званий, „герой-маска”).
Оповідач переважно відсутній.
| Обмежене коло дійових осіб.
Оповідач переважно відсутній.
|
| Різний обсяг творів (можуть бути великі, середні та малі за обсягом).
Епопеї, романи, повісті, оповідання тощо.
| Переважно ліричні твори невеликі за обсягом (ліричний вірш).
| Переважно драматичні твори невеликі за обсягом.
|
| Для читання.
| Для читання або виконання (спів, виразне читання, декламація).
| Для постановки на сцені.
Хоча існує і драма для читання („Фауст” Гете, драми Дж. Байрона).
|
| Проза.
| Віршована форма, поезія.
| Може мати прозову і віршовану форму.
|
