ДО ПИТАННЯ № 5. У межах літературних родів виділяють жанри

У межах літературних родів виділяють жанри. Отже, друге, що слід визначити, аналізуючи художній твір, це його жанр. До одного жанру належать твори, що мають певні значимі спільні для них риси:для них жанру характерна єдність теми (предмета зображення), композиції (організації), стилю тощо. Саме набір цих рис відрізняє їх від творів, що належать до інших жанрів і мають свою специфіку.

Термін „жанр ” виник досить пізно (на поч. ХХ ст.) Французьке genre етимологічним корінням сягає у давньогрецьку мову (рід, походження).

„ Літературні жанри – це групи творів, що виділяються у межах родів. Кожен з них має певний комплекс стійких властивостей. Багато літературних жанрів мають витоки і коріння у фольклорі. Щойно виниклі у власне літературному досвіді жанри являють собою плід сукупної діяльності початківців і продовжувачів” [33, с.206].

Основні жанри європейської літератури в їх архаїчних формах сформувалися в епоху античності *.

З і сторії питання.

Арістотель головну відмінність трагедії від комедії вбачав у тому, що перша показує людей кращими за сучасників, а друга – гіршими.

Теоретик класицизму Н. Буало* розділив жанри на „високі” (героїчного та трагічного змісту) та „низькі” (комічні), до перших він відніс трагедію, оду, поему, до других – комедію, трагедію та байку. Перші змальовують видатних особистостей високим (патетичним, урочистим) стилем, другі показують людські недоліки, їм притаманний низький стиль.

Д. Дідро* виступив проти жорстких норм класицизму, він звернув увагу на жанр, що займає проміжне місце між „високою” трагедією та „низькою” комедією – драму.

І до сьогодні залишаються відкритими багато питань, пов’язаних із цією категорією. Так, часто замість терміна „жанр” використовують термін „ вид ”. Умовно можна виділити декілька підходів до вирішення питання про співвіднесеність понять „жанр” та „вид”:

- „вид” = „рід”;

- „вид” = „жанр”;

- жанри виділяються у межах одного виду (роман – вид, а лицарський роман – жанр);

- види виділяються у межах одного жанру (роман – жанр, а лицарський роман – вид).

Цікаво, що Пауль ван Тігем (фр.) взагалі заперечував поняття жанру.

Традиційно розглядають епічні, ліричні, драматичні та ліро-епічні жанри.

Епічні жанри	Ліричні жанри	Драматичні жанри
Великі жанри – епопея, героїчна народна пісня (героїчний епос), роман, роман-епопея; середній жанр – повість; малі жанри – оповідання, новела, казка, притча, фейлетон, памфлет, нарис тощо.	Ліричний вірш, ода, елегія, гімн, сатира, дифірамб, мадригал, епітафія, епіграма, пісня, послання тощо.	Комедія, трагедія, драма, трагікомедія, мелодрама тощо.
Ліро-епічні жанри: балада, байка, поема.

 

У сучасному літературознавстві активно використовуються такі поняття.

* Жанрова домінанта – визначальна жанрова характеристика твору, жанрова концепція. У багатьох творах світової літератури можна виділити ознаки не одного, а декількох жанрів [17, с.199].

Так, у „Паломництві Чайльд Гарольда” Дж. Байрона є ознаки роману-подорожі, соціально-психологічного роману, але наявність значущих ліричних відступів, що надають твору концептуального характеру, дає підстави для визначення твору як поеми.

* Жанрова матриця – інваріант жанру, сукупність рис, що зберігаються незмінними за будь-яких його змін [17, с.199].

Так, оди традиційно (починаючи з Піндара*) оспівували видатні історичні події (військові перемоги), героїчних чи талановитих осіб, але пізніше почали з’являтися сатиричні оди пародійного (бурлескного) характеру, що були присвячені навіть незначним чи негативним предметам та явищам. Наприклад, „Ода зубному болю” Р. Бернса. Але такі риси жанру як урочистість, піднесеність, спрямування на уславлення зберігалась завжди, незалежно від предмета зображення.

* Жанрова модальність – усталене ставлення певного жанру до предмета зображення [17, с.200].

Так, жанру сатири притаманне негативне, зневажливе, глузливе ставлення до предмету своєї рефлексії за будь-яких умов.

* Жанровий канон – „схема”, правила, за якими створюються твори певного жанру і які означають остаточну традиціоналізацію структурних ознак жанру в процесі його розвитку [17, с.202].

Так, лицарський роман в епоху Середньовіччя обов’язково повинен був бути побудованим як оповідь про мандри відважного, шляхетного лицаря, який заради власної слави та Дами Серця шукає на великій дорозі пригод і завжди виходить переможцем з усіх випробувань, у результаті чого отримує винагороду (милість Дами).

Жанр житія* обов’язково повинний був містити інформацію про дитинство майбутнього святого, його подвиги віри, опис благочестивої смерті і посмертного чуда.

Цікаво, що на ранніх етапах розвитку літературного процесу жанрові канони були фактично непорушними, але поступово (починаючи з к. XVIII ст.) втратили свою силу: прагнучи насамперед до творчого самовираження, а не до збереження традицій, письменники почали активно порушувати „правила” написання творів, змінювати їх. Цей процес триває і до сьогодні.