ДО ПИТАННЯ № 1.
Вся література поділяється на роди *. Існує три літературних роди: епос, лірика, драма. Аналіз художнього твору слід починати з визначення його роду. Одними з найперших здійснили спроби класифікації родів літератури Платон* та Арістотель*. Про роди поезії розмірковує Сократ* в третій книзі трактату Платона „Держава”. Поет, за Сократом, може, по-перше, прямо говорити від себе, що має місце „переважно у дифірамбах*” (це найважливіша властивість лірики); по-друге — будувати твір у вигляді „обміну промовами” героїв, до якого не додаються слова поета, що є характерною ознакою трагедій і комедій (драма як рід поезії); по-третє — поєднувати свої слова із словами чужими, тими, що належать дійовим особам (це властивість епосу): „І коли поет наводить чужі репліки, і коли він в проміжках між ними виступає від своєї особи, це буде оповідання”. Виділення Сократом і Платоном третього, епічного роду поезії (як змішаного) засноване на розмежуванні розповіді про те, що відбулося без залучення мови дійових осіб (гр. дієгесис) і наслідування за допомогою вчинків, дій, слів персонажів (гр. мімесис). Отже, Платон поклав в основу родового розподілу форму вираження авторської свідомості: - лірика – „поет говорить від себе”; - драма – протилежна ліриці, носіями авторської свідомості виступають герої, а не сам письменник; - епос – змішаний рід, має ознаки епосу і драми. Арістотель взяв за основу спосіб наслідування дійсності: - епос – автор оповідає про події, „як про щось відокремлене від себе”; - лірика (термін не вживає) – автор наслідує дійсність, „залишаючись сам собою”; - драма – автор показує всіх осіб як реально діючих [10, с. 252-253]. Ф.В. Шеллінг* „співвідносив лірику з категоріями безкінечності та духом свободи, епос – із чистою необхідністю”, а у драмі вбачав боротьбу свободи та необхідності [10, с. 254]. Г.В.Ф. Гегель* розмежовував роди літератури за принципом об’єктивності / суб’єктивності та за предметом зображення: - епос – об'єктивний (безсторонній, неупереджений), предметом його зображення є події; - лірика – суб'єктивна (упереджена, виражає особисті почуття, емоції, оцінку), предметом зображення є душевний стан, настрої, почуття особистості; - драма – синтез об'єктивного і суб'єктивного, зображує вольову активність, дії особистості. В.Г. Бєлінський* пішов за Гегелем, але багато чого вніс і свого у питання про літературні роди. Вважав, що на практиці часто складно, неможливо чітко визначити рід художнього твору, оскільки риси різних родів (об’єктивне та суб’єктивне) поєднуються у межах одного твору, форма та зміст можуть не співпадати. Так, фінал трагедії (драматичний рід) Шекспіра „Гамлет”, за словами Бєлінського, має епічний характер. О.М. Веселовському* належить теорія походження родів (праця „Історична поетика”). Усі три роди виникають у давнину з обрядової дії, що мала синкретичний характер. Синкретизм – „злитність”, „єдність”. Обрядова дія поєднувала ембріональні (початкові) форми різних видів мистецтва (пісню, танок тощо). Епос виникає із заспіву корифея (соліста, ведучого у хорі), лірика – з відповіді усього хору, що передає його емоційну реакцію на заспів корифея. Драма – з обрядового танцю (дії) і діалогу корифея з хором. В. Халізєв відзначає, що теорія походження літературних родів, висунута Веселовським, підтверджується безліччю відомих сучасній науці даних про життя первісних народів. Так, не викликає сумнівів походження драми з обрядових дійств: танок і пантоміма поступово все активніше супроводжувалися словами учасників обрядового дійства. Разом з тим теорія Веселовського не враховує, що епос і лірика могли формуватися і незалежно від обрядових дій. Так, міфологічні оповіді, на основі яких згодом зміцнювалися прозаїчні легенди (саги) і казки, виникли поза хором. Вони не співалися учасниками масового обряду, а розповідалися кимось з представників племені (і, ймовірно, далеко не у всіх випадках подібна розповідь була звернена до великої кількості людей). Лірика теж могла формуватися поза обрядом. Ліричне самовираження виникало у виробничих (трудових) і побутових відносинах первісних народів. Існували, таким чином, різні шляхи формування літературних родів. І обрядовий хор був одним з них [34, с. 205]. Розвиваючи й уточнюючи теорію Веселовського, дослідники вважають сьогодні, що безпосереднім попередником літератури був не тільки міф, але й обряд. Причому їхнє призначення в житті первісної людини було різне. Міф, відображаючи уявлення про світ, прагнув його пояснити; обряд, відображаючи світ, намагався на нього вплинути, підкорити собі. У міфі домінувало раціонально-логічне мислення, в обряді – художнє, образне. Отже, міф мав більше значення для епічного роду словесності, обряд – для лірики. В подальшому питання про літературні роди продовжувало хвилювати дослідників літератури, кожен з яких пропонував власне вирішення відповідної проблеми. Б. Корче цілком заперечував можливість та необхідність поділу літератури на роди. Е. Штейгер відокремив категорії ліричного, епічного тадраматичного відпонять лірики, епосу та драми, а такожспіввідніс ліричне із спогадами, епічне – з уявленнями, драматичне – з напруженістю. Ю. Борєв виділяв такі літературні роди як епос, лірику, драму, а також сатиру, патетику, гумор. В. Днєпров виділяв епос, лірику, драму та роман. К. Бюлер стверджував, що вислови (акти мовлення) мають три аспекти. Вони включають, по-перше, повідомлення про предмет мовлення (репрезентація); по-друге, експресію (демонстрацію емоцій того, хто говорить); по-третє, апеляцію (звернення того, хто говорить до співрозмовника, що робить вислів власне дією). Ці три аспекти мовленнєвої діяльності взаємопов'язані і виявляють себе в різного типу висловлюваннях (зокрема —художніх) по-різному. У ліричному творі організуючим началом і домінантою стає мовна експресія. Драма акцентує апелятивний, власне дійовий бік мовлення, і слово постає як свого роду вчинок, що здійснюється в певний момент розгортання подій. Епос також спирається на апелятивні ознаки мовлення (оскільки до складу творів входять висловлювання героїв, що знаменують їхні дії). Проте домінують в цьому літературному роді повідомлення про щось, що є зовнішнім для того, хто говорить [34, с. 204]. У сучасному літературознавстві поняття „літературний рід” продовжує активно функціонувати та зберігати актуальність.
|