Архітектурне мистецтво України у 18 – 19 ст.

Другу половину 17 ст. – поч. 18 ст. вважається золотим віком українського мистецтва. В Україні зароджується стиль, що постав із сполуки особливостей українських церков із західноєвропейським стилем і пізніше дістав назву українського бароко. Кульмінаційним часом розвитку цього стилю – пишного, урочистого – була доба Мазепи, мецената української культури.

Для України 18 ст. церква залишається центром культурного життя та найвизначнішою пам’яткою кожної місцевості, разом із тими скарбами, які вона має: ікони, реліквії, розписи, книги. Будівнича діяльність, насамперед церковна, пов’язана відображає значною мірою освоєння і відновлення старих і нових земель – з цим пов’язане будівництво полкових і сотенних церков та канцелярій, шпиталів та шкільних будинків при них. В часи Руїни будівництво найбільш інтенсивним було на північному Лівобережжі, зокрема в Чернігові. Переломним для України був рубіж 17 – 18 століть. Саме в цей час активно йде будівництво церков і церковних споруд Києва.

Особливо слід зазначити два періоди київського будівництва, які пов’язані з меценатською діяльністю гетьмана Івана Мазепи й пізніше з ім’ям архітектора Шеделя. Починається будівництво за Мазепи з Богоявленської церкви Києво – Могилянської академії (1690 - 1693); після спорудження нового навчального корпусу університет набуває остаточного вигляду. У 1696 році поновлюються роботи навколо Софіївської церкви: оновлюється по – барочному зовнішній вигляд собору, будується трапезна, південна брама, дзвіниця (споруджено перший поверх). З 1690 р. будується поруч з Лаврою Миколаївський собор, після його завершення починається будівництво мурів навколо Лаври, шести надбрамних церков, серед яких можна особливо відмітити Троїцьку надбрамну (реставровано давню споруду) та церкву Всіх Святих. Тоді ж оновлюється Успенський собор, відбудовується Лаврська друкарня, неподалік споруджується Вознесенська церква. В дев’яностих роках домініканський собор на Подолі перебудовується на церкву Петра і Павла, в 1706 році починається будівництво Печерської фортеці. З сказаного вище, ми можемо зробити висновок, що Мазепа був насправді будівничим Києва, він створив образ сучасного Старого Києва.

За часів Мазепи будують і його полковники: Миклашевський – Георгієвський собор у Видубичах, Мокієвський – Феодосійську церкву у цитаделі, полковник Герцик – церкву Воздвиження в Ближніх печерах. Міщанин Петро Гудима – оновлює Іллінську церкву на Подолі тощо.

Будував і гетьман Іван Скоропадський. Особливо значущою стала Спасо – Преображенська церква у селі Сорочинці, яка була збудована гетьманом Данилом Апостолом. Будують і Розумовські – завдяки їм споруджено Миколаївську церкву, собор Різдва Богородиці, церкву Трьох Святих в Лемешах.

Значну роль в архітектурі зіграв Йоган Готфрід Шедель (1680 - 1752), який з 30 – х років очолив будівництво найвизначніших київських споруд: Великої дзвіниці в Лаврі, надбудови дзвіниці в Софіївському соборі тощо.

Можна виділити два типи храмових споруд 18 ст. на Україні. Перший – це архітектурні споруди, які близькі до типу, якій був поширений в католицькій Європі того часу (Італія, Німеччина, Австрія, Польща). Типово барочні споруди будують архітектори іноземного походження – Бернард Меретин у Львові уніатський собор Святого Юра (закінчений у 70 – х роках) і ратушу в Бучачі, Готфрід Гофман – новий Успенський собор (1771 – 1782р.р.), що започаткував сучасний ансамбль.

Стилю Європейської барочної архітектури відповідають також роботи Івана Григоровича – Барського (1713 – 1785 рр.) та Степана Ковніра (1695 – 1786р.р.). Іван Григорович – Барський мав освіту Києво – Могилянської академії та працював разом із Шеделем. Його споруди, зберігаючи європейську барочну стилістику, набували місцевих рис, простоти, демократичності. Йому належать такі споруди як павільйон – фонтан Самсона, весь водогін у Києві на Подолі, Покровська церква, церква Миколи Набережного поблизу Дніпра старий гостинний двір тощо.

У Григоровича – Барського і Шеделя вчився кріпак Степан Ковнір. Він залишив так званий Ковнірівський корпус та дзвіниці на Ближніх та дальніх печерах у Лаврі, за проектом архітектора Нєслова збудував Кловський палац. Конвіру властиві риси простонародного тлумачення європейського бароко, що становлять риси так званого “українського бароко”.

Другий тип церков є результатом розвитку власне українських традицій будування. Це хрещаті в плані храми (тобто, в плані вона уявляє собою хрест, між кінцями якого вбудовані квадратні виступи). Ще у давньоруських соборах ми бачимо хрещаті колони. Хрещата в плані церква народжується ще з дерев’яної архітектури, де освоєно ідею перекривання рівновисоких частин храму одна одною. Перша така церква споруджена в Ніжині – Миколаївський собор (1668 - 1670). Також можна навести як приклад Андріївську церкву, яка сполучає в собі принципи бароко та українського хрещатого храму.

Якщо ж порівнювати хрещаті церкви з типово барочними церквами заходу України, то можна побачити, що їх об’єднує один стиль архітектури, один настрій, церкви мають певні спільні риси – все це створює індивідуальні особливості української архітектури - “українське бароко”.

Від доби бароко залишилось більше пам’яток світського будівництва, ніж від попередньої епохи. Причина цього – матеріали, якими користувалися (цегла). Але більшість будівель загинула все ж таки не через нетривкість матеріалу, а, наприклад, підчас руйнації Батурина у 1708р.: загинуло багато будинків, у тому числі палац гетьмана на Гончарівці. Також загинули й інші будинки Мазепи в Києві та в селах Дегтярівці та Поросючці. Збереглися ж будинок військової полкової канцелярії в Чернігові, зразок українського бароко, будівля Академії Наук, перебудована за митрополита Йоасафва Кроковського тощо.

 

 

Список літератури:

1. Історія українського суспільства: навчальний посібник. / [І.Д.Дудко І-90 ко, В.Д.Бондаренко, З. І. Зайцева та ін.]; наук. ред. д-ра політ. Наук І.Д. Дудко. – К.:КНЕУ, 2011. – 597,3 [3]с.

2. Історія українського суспільства: навч.-метод. посіб. Для самост. вивч. дисц.. / [І.Д.Дудко І-90 ко, В.Д.Бондаренко, З. І. Зайцева та ін.]; наук. ред. д-ра політ. Наук І.Д. Дудко. – К.:КНЕУ, 2011. – 249, [7]с.

3. Шляхами віків: Довідник з історії України.-К.:Україна, 1993р. Котляр М., Кульчицький С. -380с.

4. Історія України Буштрук О.В. 50 тижнів до ЗНО. – Х.ТОВ «Українська книжкова мережа», 2011.-272 с.

5. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. – 2 –е вид./А.П.Пономарьов, Л.Ф.Артюх, Т.В.Косміна та ін. К.:Либідь, 1994.- 256с.;іл.

6. Культура та побут населення України: Навч.посібник / В.І. Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – 2 – е вид., доп. та перероб. – К.:Либідь, 1993. – 288с.; іл.

7. Історія України: у 2 т. Т. 2. Від середини XVIII століття до 1923 року./ Н. Полонська – Василенко. – 3 – тє вид. – К.:Либідь, 1995. – 608с.

8. Культура та побут населення України: Навч.посібник / В.І. Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – 2 – е вид., доп. та перероб. – К.:Либідь, 1993. – 288с.; іл.