Освіта у XVIII – XIX ст. та роль Києво – Могилянської академії в

культурному та історичному житті. Освіта залишалася на високому рівні. Діти козаків і духівництва, селян й городян навчалися в сільських та міських початкових школа при церквах та монастирях. Продовжити освіту можна було в колегіумах: Чернігівському (1700), Харківському (1727), Переяславському (1738). Після Полтавської битви 1709 р. українська освіта на Лівобережжі потрапила під суворий контроль царського уряду. А Правобережжі діяли єзуїтські колегіуми (Луцький, Кам’янецький, Львівський, Перемишльський та ін.) та уніатські школи.

. В монастирях теж були школи, в яких навчали ченці. Відомо, що у 1740 – 1748р.р. у сімох полках (Ніжинському, Люблінському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому та Миргородському) було 866 шкіл на 1099 поселень – тобто одна школа припадала на 1000 чоловік. В 1768 році на території повітів Чернігівського, Городянського та Сосницького було 134 школи і на кожну припадало 764 чоловіка. Ці факти свідчать нам про дуже високий розвиток освіти серед простого населення, бо, для приклада, у 1875 році на цій території було тільки 52 школи і на кожну припадало 6750 чоловік. Навчалися у 17 – 18 ст. в цих школах діти старшин, козаків, духовенства, селян.

Населення само розуміло потрібність в навчанні своїх дітей, тому воно за свої кошти засновувало і утримувало школи, сільська громада сама запрошувала вчителя і давала йому гроші. В сільській місцевості, де населення було розкидане по хуторах, навчали так звані “мандрівні дяки”.

В містах існували братські школи.

Значна гірша ситуація була на українських землях під польською владою. Була заснована семінарія у Вільні, але це ситуацію в галузі освіти не покращило. Причина цього – все більше сполячення української шляхти, що призводило до занепаду і зникнення братських шкіл. Семінарія у Вільні виховувала богословів коштом Апостольської Столиці. Там було лише 20 місць для українців, причому 16 з них – для світських людей. В Умані у 1765 році засновано монастир, при якому навчалися до 400 учнів. Цей монастир було зруйновано підчас Коліївщини.

У 60 – 80 – ті роки відбувається поступовий занепад початкових шкіл, що тривав паралельно із втратою української автономії та розповсюдженням феодально – кріпосницьких відносин Російської імперії на українські землі. Покріпачене українське селянство вже було не в змозі утримувати школи. З початком 18 ст. занепадають братства, що призводить до ліквідації братських шкіл, а із скасуванням полкового устрою було закрито полкові школи. Після проведення адміністративної реформи у повітових містах дуже повільно починається процес створення повітових шкіл. Так, у Києві на початку 19 ст. було тільки 4 парафіяльних та єдина повітова школа. В Галичині та Буковині початкові школи існували у вигляді так званих “дяківок”. У 1777 австрійський уряд провів шкільну реформу, запровадивши “тривіальні” школи з німецькою мовою навчання для сіл і малих міст та головні – для великих міст і по монастирях. До 1792 року існували українські школи, які згодом було закрито.

Київська академія була першою вищою школою на східнослов’янських землях, видатний осередок освіти й культури. В основу її було покладено Київський колегіум, створений 1632 р. завдяки об’єднанню шкіл Київського братства (культурно-релігійної організації) й Києво-Печерської лаври. Лаврську школу заснував Петро Могила, він же сприяв створенню колегіуму. Тому новий навчальний заклад, спочатку середнього типу, з 1633 р. названо Києво-Могилянською колегією – на честь свого покровителя. Наприкінці 17 століття було декілька спроб закрити академію (зокрема після пожежі 1666р.). Лише за царя Федора становище академії покращилося, у 1701 році Колегія була перейменована в Академію, їй дано право володіти маєтками, призначено щорічну субсидію у розмірі 1000 золотих. Основними дисциплінами, що викладались у колегіуму, були церковнослов’янська, давньогрецька й латинська мови, а також теологія, риторика, діалектика, музика, астрономія, арифметика. 1701 р. за указом Петра I колегія одержала права вищої школи й стала називатися академією, яку фінансував російський уряд. З того часу в академії у повному обсязі викладаються філософія та богослов’я, що до 1654 р. заборонялося польським урядом. Зі стін академії вишли такі видатні вчені – І. Гізель, Є. Славинецький, С. Полоцький, С. Яворський, Ф.Прокопович, Г.Сковорода, М.Бантиш-Каменський та багато ін. Києвська академія, що проіснувала до 1817 року, зробила величезний внесок до розвитку науки, освіти й культури в Україні, вистояла у боротьбі з полонізацією й окатоличенням.

Важливою була діяльність у справі відродження академії гетьмана Івана Мазепи. Мазепа був меценатом і опікуном академії: він збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, в якому відбувалися урочисті служби, часто відвідував академію, бував на диспутах тощо.

В ці часи в академії працювали такі видатні професори, як Степан Яворський, Йоасаф Прокопович, енциклопедист Теофан Прокопович (спеціаліст у галузі теології, філософії, літератури, математики, астрономії тощо) та інші.

Навчання було побудовано за зразком єзуїтських польських колегій. Було 7 – 8 класів, які поділялися на три цикли: нижчий – граматичний (інфіма, граматика та синтаксис), середній – риторичний(піїтика та риторика) та вищий - філософський (діалектика, логіка та теологія). Останній клас був розрахований на 4 роки. Мова навчання – латинська, крім того вивчали грецьку та старослов’янську. Академія мала у своєму складі одну з найбільших бібліотек, де були зібрані багато книг, рукописів, хронік.

У Академії навчалися племінники Мазепи та діти старшини: Ломиковського, Горленка, Данила Апостола, Ханенка, Лизогуба та інших. Також тут вчилися і іноземці: Б.П. Шереметєв, син Патрика Гордона.

За 150 років свого існування в Академії навчалося бл. 25000 українців. З цієї кількості вийшли тисячі освіченого духовенства та більша частина свідомої інтелігенції, яка протягом 18 століття займала урядові місця.

Академія була також науковим осередком: її професорів та вихованців запрошували до Московії, а пізніше – до Російської імперії. Наприклад, Синод у своєму складі мав вихованців академії: Ст. Яворський, Т. Прокопович, А. Лопатинський та інші. З 1721 по 1750 р. більше 200 вихованців зайняли високі посади в Росії.