Пам’яттю називають процеси запам’ятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду.

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА СТАНИ

Семінар 2. Пам’ять (2 год.)

План:

Поняття про пам’ять, її функції.

Теорії її функціонування (асоціативна, нейронна, біохімічна теорії та ін.).

3. Характеристика видів пам’яті:

а) за провідним аналізатором;

б) за предметом діяльності;

в) за тривалістю перебігу процесу;

Г) за формою психічної активності.

Процеси пам’яті та їх особливості.

Індивідуальні мнемічні якості людини (обсяг пам’яті, домінючий вид пам’яті, індивідуальні якості процесів пам’яті).

Пам'ять - форма психічного відбиття, що полягає в закріпленні, збереженні й наступному відтворенні минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.

Пам'ять зв'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку й навчання.

Пам'ять - основа психічної діяльності. Без її неможливо зрозуміти основи формування поводження мислення, свідомості, підсвідомості. Тому для кращого розуміння людини необхідно якнайбільше знати про нашу пам'ять.

Образи предметів або процесів реальної дійсності, які ми сприймали раніше, а зараз подумки відтворюємо, називаються поданнями.

Історики затверджують, що перський цар Кир, Олександр Македонський і Юлій Цезар знали в особу й по імені всіх своїх солдатів, а кількість солдат у кожного перевищувало 30 тисяч чоловік. Такими ж здатностями володів знаменитий Фемістокл, що знав в особу й по імені кожного з 20-ти тисяч жителів грецької столиці Афіни. Академік А.Ф. Йоффе по пам'яті знав таблицю логарифмів. Сучасник А.Ф. Иоффе - академіки А. А. Чаплигін міг на парі вивчити будь-яку книгу, безпомилково назвати номер телефону, по якому він дзвонив років п'ять назад, випадково й усього один раз. Книгознавці - найдавніший пам'ятник індійської літератури протягом століть передавалося усно, зберігаючи лише в пам'яті індіанців. Жерці й зараз пам'ятають народний епос, всі пісні Махабхари в 300 тисяч рядків. Всі ці приклади наочно демонструють безмежні можливості пам'яті.

Значення пам'яті в житті людини дуже велика. Абсолютно все, що ми знаємо, уміємо, є наслідок здатності мозку запам'ятовувати й зберігати в пам'яті образи, думки, пережиті почуття, рухи і їхні системи. Людина, позбавлена пам'яті, як указував І.М. Сєченов, вічно перебував би в положенні немовляти, був би істотою, не здатним нічому навчитися, нічим опанувати, і його дії визначалися б тільки інстинктами. Пам'ять створює, зберігає й збагачує наші знання, уміння, навички, без чого немислимі ні успішне навчання, ні плідна діяльність. Людина запам'ятовує найбільше міцно ті факти, події і явища, які мають для нього, для його діяльності особливо важливе значення. І навпаки, все те, що для людини малозначиму, запам'ятовується значно гірше й швидше забувається. Велике значення при запам'ятовуванні мають стійкі інтереси, що характеризують особистість. Усе, що в навколишнім житті пов'язане із цими стійкими інтересами, запам'ятовується краще, ніж те, що з ними не зв'язане.

Поняття про пам'ять Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

Пам’яттю називають процеси запам’ятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду.

За ім’ям грецької богині пам’яті Мнемозіни їх ще називають мнемічними процесами.На думку Арістотеля, пам’ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам’яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі.

Матеріальною основою процесів пам’яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв”язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень.

Для розуміння причинного обумовлення процесів пам’яті важливе значення має поняття підкріплення, під яким найчастіше розуміють досягнення безпосередньої мети дії індивіда. Підкріплення, таким чином являє собою співпадання утвореного зв”язку з досягненням мети дії, а „як тільки зв”язок співпав з досягненням мети, він залишається і зміцнюється” (Павлов).

Коригуюча функція підкріплення в здійсненні дії була переконливо показана і обґрунтована в працях російського фізіолога П.К. Анохіна.

Отже, фізіологічне поняття підкріплення співставлене з психологічним поняттям мети дії, являється пунктом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів запам’ятання.

В 1961 році Галамбос висловив припущення про роль гліальних клітин головного мозку в процесах пам’яті. Він вказував, що довготривала пам’ять пов”язана саме з функцією гліальних елементів. Інші дослідники показали,що глія бере участь у замиканні умовних рефлексів. Однак переконливих даних про роль глії в процесах пам’яті поки-що не отримано.

За даними американської психологічної асоціації серед усіх вищих психічних функцій найбільша кількість публікацій у світі присвячена розв”язанню проблем пам’яті і з”ясуванню її механізмів. Проте повністю розробленої і завершеної теорії пам’яті не існує і понині. Представники різних психологічних напрямів розробляли „свої” теорії пам’яті. Найбільш поширеними серед них є асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна.

Призначення пам'яті для людини важко переоцінити. Можна говорити про ряд базових функцій пам'яті, що характерні для психіки людини.

Теорії пам'яті Упродовж століть створено чимало теорій (психологічних, фізіологічих, хімічних та ін.) про сутність і закономірності пам'яті. Вони виникали в межах певних напрямів психології, і тому розв'язували цю проблему з позицій відповідних методологічних принципів.

Психологічні теорії пам'ять

Поширення набули асоціаністська, гештальтпсихологічна, біхевіористична і діяльнісна теорії пам'яті.

Однією з перших психологічних теорій пам'яті, що досі не втратила наукового значення, була асоціаністська теорія. Вихідним принципом для неї стало поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднання. Механізм асоціації полягає у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості, та його відтворенні індивідом. Основними принципами утворення асоціацій між об'єктами є: збіг їхнього впливу в просторі і часі, схожість, контраст, а також їхнє повторення суб'єктом. В. Вундт уважав, що пам'ять людини складається з трьох видів асоціацій: вербальних (зв'язки між словами), зовнішніх (зв'язки між предметами), внутрішніх (логічні зв'язки значень). Словесні асоціації розглядали як найважливіший засіб інтеріоризації чуттєвих вражень, завдяки чому вони ставали об'єктами запам'ятовування і відтворення.

Окремі елементи інформації, згідно з асоціаністською теорією, запам'ятовуються, зберігаються і відтворюються не ізольовано, а в певних логічних, структурно-функціональних і смислових зв'язках з іншими. Зокрема, встановили, як змінюється кількість елементів, що запам'ятовуються, залежно від повторень ряду елементів і розподілу їх у часі та як зберігаються у пам'яті елементи ряду, що запам'ятовуються, залежно від часу, який минув між заучуванням і відтворенням.

Завдяки асоціаністській теорії були відкриті й описані механізми та закони пам'яті. Наприклад, закон забування Г. Еббінгауза. Він сформульований на основі дослідів із запам'ятовуванням трилітерних безглуздих складів. Відповідно до цього закону після першого безпомилкового повторення серії таких складів забування відбувається досить швидко. Впродовж першої години забувається до 60% усієї отриманої інформації, а через 6 днів - понад 80%.

Слабкою стороною асоціанізму став його механізм, пов'язаний з абстрагуванням від змістової, мотиваційної і цільової активності пам'яті. Не враховано, зокрема, вибірковості (різні індивіди не завжди запам'ятовують взаємопов'язані елементи) та детермінованості (деякі об'єкти зберігаються в пам'яті після одноразового сприймання міцніше, ніж інші - після багаторазового повторення) пам'яті.

Рішучої критики зазнала асоціаністська теорія пам'яті від гештальтпсихології. Вихідним поняттям нової теорії було поняття гештальт-образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її частин. У цій теорії особливо підкреслювали значення структурування матеріалу, доведення його до цілісності, організації в систему при запам'ятовуванні й відтворенні, а також роль намірів і потреб людини в процесах пам'яті (останнє пояснює вібірковість мнемічних процесів).

У дослідженнях, що ґрунтувалися на гештальт-теорії пам'яті, встановлено чимало цікавих фактів. Наприклад, феномен Зейгарнік: якщо людям запропонувати серію завдань, а через деякий час перервати їх виконання, то виявляється, що згодом досліджувані майже вдвічі частіше згадують незавершені завдання, ніж завершені. Пояснюється це явище так. При отриманні завдання у досліджуваного виникає потреба його виконати, яка в процесі виконання зростає (таку потребу науковий керівник експерименту В.В.Зейгарнік назвав квазіпотребою). Ця потреба цілком реалізує себе, коли завдання виконано, і залишається незадоволеною, якщо воно не доведене до кінця. Мотивація завдяки зв'язку з пам'яттю, виливає на її вибірковість, зберігаючи в ній сліди незавершених завдань.

Пам'ять, згідно з цією теорією, суттєво визначається будовою об'єкта. Відомо, що погано структурований матеріал запам'ятати дуже важко, тоді як добре організований - легко, практично без повторень. Коли матеріал не має чіткої структури, індивід часто розчленовує або об'єднує його шляхом ритмізації, симетризації тощо. Людина сама прагне перебудувати матеріал для того, щоб він краще запам'ятався.

Але не тільки організація матеріалу визначає ефективність пам'яті. Гештальтисти не дослідили чітких взаємозв'язків між об'єктивною структурою матеріалу, активністю суб'єкта і продуктивністю пам'яті. Водночас найважливіші досягнення цієї теорії - вивчення пам'яті у зв'язку з перцептивними та іншими психічними процесами - зіграли важливу роль у становленні багатьох психологічних концепцій.

Біхевіористична теорія пам'яті виникла на ґрунті прагнення впровадити в психологію об'єктивні наукові методи. Дослідники-біхевіористи зробили великий внесок у розвиток експериментальної психології пам'яті, зокрема, створили багато методик, які дають змогу отримати її кількісні характеристики. Використовуючи схему умовного рефлексу І.П. Павлова ("стимул-реакція"), її представники прагнули встановити закони пам'яті як самостійної функції, абстрагуючись від конкретних видів діяльності людини і максимально регламентуючи активність досліджуваних.

У біхевіористичній теорії пам'яті підкреслено роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу. В процесі закріплення відбувається перенесення навичок - позитивний або негативний вплив результатів попереднього навчання на подальше. На успішність закріплення впливає також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності між людьми. Наприклад, зв'язок між дією та її результатом то краще запам'ятовується, що більше задоволення викликає цей результат. І навпаки, запам'ятовування слабшатиме, якщо результат виявиться небажаним чи байдужим (закон ефекту за Е. Торндайком).

Досягнення цієї теорії пам'яті сприяли становленню програмованого навчання, інженерної психології. її представники вважають біхевіоризм практично єдиним об'єктивним підходом до досліджуваних явищ.

Погляди на проблему пам'яті прихильників біхевіоризму та асоціаністів виявилися дуже близькими. Єдина суттєва відмінність між ними полягає у тому, що біхевіористи наголошують на ролі вправ у запам'ятовуванні матеріалу і багато уваги приділяють вивченню роботи пам'яті у процесі научіння.

Діяльнісна теорія пам'яті спирається на теорію актів, представники якої (Ж. Піаже, А. Валлон, Т. Рібо та ін.) розглядають пам'ять як історичну форму діяльності, вищий прояв якої - довільна пам'ять. Мимовільну пам'ять вони вважали біологічною функцією, у зв'язку з чим заперечували наявність пам'яті у тварин, а також у дітей до 3-4 років.

 

Принцип єдності психіки і діяльності, що сформулювали Л.С. Ви-готський, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, став основоположним у проведених на основі цієї теорії дослідженнях пам'яті. Л.С. Виготський дослідив пам'ять у плані "культурно-історичної концепції". Специфіку вищих форм пам'яті він бачив у використанні знаків-засобів, предметних і вербальних, за допомогою яких людина регулює процеси запам'ятовування і відтворення. Тільки при таких умовах пам'ять із натуральної (мимовільної) перетворюється на опосередковану (довільну), яка виявляється як особлива самостійна форма "мнемічної діяльності". Розвиваючи услід за П. Жане ідею інтеріоризації, Л.С. Виготський розрізняв зовнішні форми мнемічної діяльності як "соціальні" і внутрішні - як "інтрапсихологічні", які генетично розвиваються на основі зовнішніх.

Науковці розробляли генетичний метод вивчення пам'яті, визначали шляхи її експериментального вивчення у зв'язку з роллю провідної діяльності у певному віці, взаємозв'язки з іншими психічними процесами - перцептивними, розумовими, емоційно-вольовими.

Доведено, що людина поступово оволодіває своєю пам'яттю, вчиться керувати нею. Це засвідчують результати експерименту: дошкільникам, школярам і студентам пропонували для запам'ятовування і наступного відтворення 15 слів. Потім при запам'ятовуванні вже інших 15 слів цим групам досліджуваних надавали допоміжні засоби - картинки із зображеннями різних предметів, прямо не пов'язаних зі змістом слів. Як з'ясувалося, введення допоміжних засобів практично не поліпшує запам'ятовування дошкільників, проте істотно допомагає школярам. У групі студентів результат запам'ятовування з картинками гірший, ніж у школярів. Ці дані пояснюють тим, що запам'ятовування дошкільників є безпосереднім, природним. Школярі вже починають оволодівати власною поведінкою і пам'яттю, тому здатні користуватися при запам'ятовуванні допоміжними засобами. Запам'ятовування у них перебуває на етапі переходу від зовнішнього, безпосереднього до внутрішнього, опосередкованого процесу. Студентам вже не потрібні зовнішні засоби - вони володіють внутрішніми засобами запам'ятовування. Опитування студентів показало, що такими засобами (асоціації, групування слів, створення образів, повторення) вони користувались від самого початку експерименту. У цьому разі їхня перевага була цілком очевидною.

Отже, розвиток пам'яті відбувається через розвиток запам'ятовування за допомогою зовнішніх знаків - стимулів. Потім ці стимули інтеріоризуться і стають внутрішніми засобами, користуючись якими, індивід починає керувати своєю пам'яттю. Вона перетворюється на складно організовану активність, необхідну в процесі пізнання. Не підкріплена тренуванням, добра природна пам'ять істотно не впливає на успіхи індивіда.

Представники діяльнісної теорії пам'яті вивчали цей психічний процес у зв'язку з операційною, мотиваційною і цільовою структурами конкретних видів діяльності. П.І. Зінченко розробив концепцію мимовільної пам'яті як активного процесу, який завжди включений у структуру пізнавальної чи практичної діяльності. О.О. Смирнов розкрив роль інтелектуальної та інших форм активності суб'єкта при довільному і мимовільному запам'ятовуванні.

Основними результатами діяльнісного підходу до вивчення пам'яті є розкриття закономірностей довільної і мимовільної пам'яті, форми взаємодії з іншими процесами, практична спрямованість на її вивчення в структурі різних видів діяльності.

Водночас слід зазначити, що ця теорія приділяє недостатньо уваги статистичній характеристиці процесів пам'яті. Простежується суперечливість в її понятійному апараті: пам'ять трактують і як елемент структури діяльності, і як її побічний продукт, і як самостійну діяльність.

Класифікація систем пам'яті за характером психічної активності

Класифікація систем пам'яті по характері психічної активності була вперше запропонована П.П. Блонским. Хоча всі чотири виділені їм виду пам'яті не існують незалежно друг від друга, і більше того, перебувають у тісній взаємодії, Булонському вдалося визначити розходження між окремими видами пам'яті.

Рухова (або моторна) пам'ять - це запам'ятовування, збереження й відтворення різних рухів. Рухова пам'ять є основою для формування різних практичних і трудових навичок, так само як і навичок ходьби, листа й т.д. Без пам'яті на рухи ми повинні були б кожним раз учитися здійснювати відповідні дії. Правда, при відтворенні рухів ми не завжди повторюємо їх точнісінько в тім же виді, як раніше. Але загальний характер рухів все-таки зберігається.

Найбільше точно рухи відтворюються в тих умовах, у яких вони виконувалися раніше. У зовсім нових, незвичних умовах ми часто робимо рухи з більшою недосконалістю. Неважко повторити руху, якщо ми звикли виконувати їх, користуючись певним інструментом чи за допомогою якихось конкретних людей, а в нових умовах ми виявилися позбавлені цієї можливості.

Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття. Даний вид пам'яті полягає в нашій здатності запам'ятовувати й відтворювати почуття. Емоції завжди сигналізують про те, як задовольняються наші потреби й інтереси, як здійснюються наші відносини з навколишнім світом. Тому емоційна пам'ять має дуже важливе значення в житті й діяльності кожної людини. Пережиті й збережені в пам'яті почуття виступають у вигляді сигналів, або спонукують до дії, або утримуючих від дій, що викликали в минулому негативні переживання. Відтворені, або вторинні, почуття можуть значно відрізнятися від первісних. Це може виражатися як у зміні сили почуттів, так і в зміні їхнього змісту й характеру.

Образна пам'ять - це запам'ятовування, збереження й відтворення образів раніше, що сприймалися предметів, і явищ дійсності. Характеризуючи образну пам'ять, варто мати на увазі всі ті особливості, які характерні для подань, і, насамперед їхня блідість, фрагментарність і нестійкість. Ці характеристики властиві й для даного виду пам'яті, тому відтворення сприйнятого раніше нерідко розходиться зі своїм оригіналом. Причому із часом ці розходження можуть істотно заглиблюватися.

Відхилення подань від первісного образа сприйняття може йти по двох шляхах: змішання образів або диференціація образів. У першому випадку образ сприйняття втрачає свої специфічні риси й на перший план виступає те загальне, що є в об'єкта з іншими схожими предметами або явищами. У другому випадку риси, характерні для даного образа, у спогаді підсилюються, підкреслюючи своєрідність предмета або явища.

Особливо варто зупинитися на питанні про те, від чого залежить легкість відтворення образа. Відповідаючи на нього, можна виділити два основних фактори. По-перше, на характер відтворення впливають змістовні особливості образа, емоційне фарбування образа й загальний стан людини в момент сприйняття. По-друге, легкість відтворенні залежить від стану людини в момент відтворення. Точність відтворення значною мірою визначається ступенем залучення мови при сприйнятті. Те, що при сприйнятті було названо, описано словом, відтворюється більш точно.

Багато дослідників розділяють образну пам'ять на зорову, слухову, дотикальну, нюхову, смакову. Подібний поділ пов'язане з перевагою того або іншого типу відтворених подань.

Словесно-логічна пам'ять виражається в запам'ятовуванні й відтворенні наших думок. Ми запам'ятовуємо й відтворюємо думки, що виникли в нас і процесі обмірковування, міркування, пам'ятаємо зміст прочитаної книги, розмови із друзями.

Особливістю даного виду пам'яті є те, що думки не існують без мови, тому пам'ять на них і називається не просто логічної, а словесно-логічної. При цьому словесно-логічна пам'ять проявляється у двох випадках:

а) запам'ятовується й відтворюється тільки зміст даного матеріалу, а точне збереження справжніх виражень не потрібно;

б) запам'ятовується не тільки зміст, але й буквальне словесне вираження думок (завчання думок). Якщо в останньому випадку матеріал взагалі не піддається значеннєвій обробці, то буквальне завчання його виявляється вже не логічним, а механічним запам'ятовуванням.

Розвиток обох видів словесно-логічної пам'яті також відбувається не паралельно один одному. Завчання напам'ять у дітей протікає іноді з більшою легкістю, чим у дорослих. У той же час у запам'ятовуванні змісту дорослі, навпаки, мають значні переваги перед дітьми. Це пояснюється тим, що при запам'ятовуванні змісту насамперед запам'ятовується те, що є найбільш істотним, найбільш значимим. У цьому випадку очевидно, що виділення істотного в матеріалі залежить від розуміння матеріалу, тому дорослі легше, ніж діти, запам'ятовують зміст. І навпаки, діти легко можуть запам'ятати деталі, по набагато гірше запам'ятовують зміст.

Класифікація пам'яті по характері цілей діяльності

Існує й такий розподіл пам'яті на види, що прямо пов'язане з особливостями самої виконуваної діяльності. Так, залежно від цілей діяльності пам'ять ділять на мимовільну й довільну. У першому випадку мається на увазі запам'ятовування й відтворення, що здійснюється автоматично, без вольових зусиль людини, без контролю з боку свідомості. При цьому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати або пригадати, тобто не ставиться спеціальне мнемічне завдання. У другому випадку таке завдання присутня, а сам процес вимагає вольового зусилля.

Невимушене запам'ятовування не обов'язково є більше слабким, чим довільне. Навпроти, часто буває так, що мимоволі засвоєний матеріал відтворюється краще, ніж матеріал, що спеціально запам'ятовувався. Наприклад, мимоволі почута фраза або сприйнята зорова інформація часто запам'ятовується більш надійно, ніж якби ми намагалися запам'ятати її спеціально. Мимоволі запам'ятовується матеріал, що виявляється в центрі уваги, і особливо тоді, коли з ним зв'язана певна розумова робота. Здатність постійно накопичувати інформацію є найважливішою особливістю психіки, носить універсальний характер, охоплює всі сфери й періоди психічної діяльності й у багатьох випадках реалізується автоматично, майже несвідомо.

Ефективність довільної пам'яті залежить:

1. Від цілей запам'ятовування (наскільки міцно, довго людина хоче запам'ятати).

2. Від прийомів завчання. Прийоми завчання бувають:

а) механічне дослівне багаторазове повторення - працює механічна пам'ять, витрачається багато сил, часу, а результати низькі.

6) логічний переказ, що включає логічне осмислення матеріалу, систематизацію, виділення головних логічних компонентів інформації, переказ своїми словами - працює логічна пам'ять (значеннєва) - вид пам'яті, заснований на встановленні в запам'ятовує матеріалі, що, значеннєвих зв'язків.

в) образні прийоми запам'ятовування (переклад інформації в образи, графіки, схеми, картинки) - працює образна пам'ять. Образна пам'ять буває різних типів: зорова, слухова, моторно-рухова, смакова, дотикальна, нюхова, емоційна;

г) мнемотехнічні прийоми запам'ятовування (спеціальні прийоми для полегшення запам'ятовування).

Пам'ять є у всіх живих істот. З'явилися дані про здатності до запам'ятовування навіть у рослин. У самому широкому змісті пам'ять можна визначити як механізм фіксації ні формації, придбаної й використовуваної живим організмом. Людська пам'ять - це насамперед нагромадження, закріплення, збереження й наступне відтворення людиною свого досвіду, тобто всього, що з ним відбулося. Пам'ять - це спосіб існування психіки в часі, утримання минулого, тобто того, чого вже немає в сьогоденні. Тому пам'ять - необхідна умова єдності людської психіки, нашої психологічної ідентичності.

Класифікація пам'яті по тривалості збереження матеріалу

Більшість психологів визнає існування декількох рівнів пам'яті, що розрізняються по тому, як довго на кожному з них може зберігатися інформація. Першому рівню відповідає сенсорний тип пам'яті. Її системи втримують досить точні й повні дані про те, як сприймається мир нашими органами почуттів на рівні рецепторів. Тривалість збереження даних 0,1- 0,5 сек.

Якщо отримана інформація приверне увагу вищих відділів мозку, вона буде зберігатися ще близько 20 сек. (без повторення або повторного відтворення сигналу, поки мозок її обробляє й інтерпретує). Це другий рівень - короткочасна пам'ять.

Короткочасна пам'ять все-таки піддається свідомій регуляції, може контролюватися людиною. А «безпосередні відбитки» сенсорної інформації повторити не можна, вони зберігаються лише десяті частки секунди й продовжити їхня психіка можливості не має.

Будь-яка інформація спочатку попадає в короткочасну пам'ять, що забезпечує запам'ятовування однократно пред'явленої інформації на короткий час, після чого інформація може забутися повністю або перейти в довгострокову пам'ять, але за умови 1-2-кратного повторення. Короткочасна пам'ять (КП) обмежена по обсязі, при однократному пред'явленні в КП міститься в середньому 7(2. Це магічна формула пам'яті людини, тобто в середньому з одного разу людина може запам'ятати від 5 до 9 слів, цифр, чисел, фігур, картинок, шматків інформації. Головне домогтися, щоб ці «шматки» були більш інформаційно насичені за рахунок угруповання, об'єднання цифр, слів у єдиний цілісний «шматок-образ».

Довгострокова пам'ять забезпечує тривале збереження інформації. Вона буває двох типів:

1) ДП зі свідомим доступом (тобто людина може по своїй волі витягти, згадати потрібну інформацію);

2) ДП закрита (людина в природних умовах не має до неї доступу, лише при гіпнозі, при роздратуванні ділянок мозку може одержати до неї доступ і актуалізувати у всіх деталях образи, переживання, картини всього життя).

Оперативна пам'ять - вид пам'яті, що проявляється в ході виконання певної діяльності, що обслуговує цю діяльність завдяки збереженню інформації, що надходить як із КП, так і із ДП, необхідної для виконання поточної діяльності.

Проміжна пам'ять забезпечує збереження інформації протягом декількох годин, накопичує інформацію протягом дня, а час нічного сну приділяється організмом для очищення проміжної пам'яті й категоризації інформації, накопиченої за минулий день, перекладу її в довгострокову пам'ять. По закінченні сну проміжна пам'ять знову готова до прийому нової інформації. У людини, що спить менш трьох годин у добу, проміжна пам'ять не встигає очищатися, у результаті порушується виконання розумових, обчислювальних операцій, знижується увага, короткочасна пам'ять, з'являються помилки в мові, у діях.

Основні процеси й механізми пам'яті Пам'ять, як і будь-який інший пізнавальний психічний процес, має певні характеристики. Основними характеристиками пам'яті є: обсяг, швидкість засвоєння, точність відтворення, тривалість збереження, готовність до використання збереженої інформації.

06ъем пам'яті - це найважливіша інтегральна характеристика пам'яті, що характеризує можливості запам'ятовування й збереження інформації,

Швидкість відтворення характеризує здатність людини використати в практичній діяльності наявну в нього інформацію. Як правило, зустрічаючись із необхідністю вирішити яке-небудь завдання або проблему, людина звертається до інформації, що зберігається в пам'яті.

Точність відтворення відбиває здатність людини точно зберігати, а сам головне, точно відтворювати відбиту в пам'яті інформацію. Тривалість збереження відбиває здатність людини втримувати певний час необхідну інформацію. Наприклад, людина готується до іспиту. Запам'ятовує одну навчальну тему, а коли починає вчити наступну, то раптом виявляє, що не пам'ятає те, що вчив перед цим. Іноді буває по-іншому. Людина запам'ятала всю необхідну інформацію, але коли треба було неї відтворити, то він не зміг цього зробити, Однак через деякий час він з подивом відзначає, що пам'ятає все, що зумів вивчити. У цьому випадку ми зіштовхуємося з іншою характеристикою пам'яті - готовністю відтворити відбиту в пам'яті інформацію.

Характеристика процесів пам'яті

Процесами пам'яті (тобто мнемічними процесами - від імені давньогрецької богині пам'яті Мнемозіни) є запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Ці процеси є пов'язаними між собою, їх зв'язок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді.

Запам'ятовування - це процес закріплення в пам'яті нового матеріалу. Він може бути мимовільним і довільним, механічним і логічним.

Мимовільне запам'ятовування матеріалу відбувається, коли в людини немає мети запам'ятати цей матеріал, він закріплюється ніби сам собою. Краще запам'ятовуються сильні враження і той матеріал, що пов'язаний із змістом діяльності.

Дослідження П. І. Зінченком процесів мимовільного запам'ятовування показали, що ефективність його залежить від мети, мотиву та способу діяльності. В ході експерименту виявилось, що при завданні класифікувати предмети, зображені на пронумерованих картках, досліджувані запам'ятовували лише предмети, і зовсім не пам'ятали числа. При оберненому завданні (розкласти картки за зростанням номерів) учасники досліду пам'ятали числа, а не картинки.

В інших експериментах з'ясувалось, що учні початкових класів краще, ніж студенти, запам'ятовують числа при розв'язанні задач. Це пояснюється входженням чисел у мету діяльності учнів, при тому як у студентів операції із числами відбуваються майже автоматично.

Також ефективність мимовільного запам'ятовування залежить від активності дії людини із об'єктами, які потрібно запам'ятати. Активний переказ тексту веде до кращого запам'ятовування, ніж багаторазове читання.

Довільне запам'ятовування матеріалу відбувається в результаті дій мнемічної спрямованості, тобто коли діяльність людини спрямована саме на запам'ятовування. При цьому на ефективність процесу впливають вимоги, установки. Характер запам'ятовування буде різним в залежності від установки запам'ятати матеріал повністю чи вибірково, точно чи приблизно, послідовно чи у вільному порядку, надовго чи на короткий строк.

Мнемічними діями, що підвищують ефективність запам'ятовування є складання плану матеріалу, його систематизація, класифікація, пошук асоціацій. Ефективність запам'ятовування значно залежить від кількості повторень матеріалу і зростає зі збільшенням їх числа.

Механічне запам'ятовування полягає у закріпленні зовнішніх зв'язків матеріалу. При цьому повне розуміння матеріалу не є обов'язковим, не вибудовуються логіка його побудови, зв'язки окремих частин. Діяльність при цьому має мнемічну спрямованість, але мнемічні дії не використовуються. Механічне запам'ятовування набуває свого повного розвитку у дитини в дошкільному віці, і потім поступово поступається логічному. Дорослими механічне запам'ятовування використовується рідко.

Логічне запам'ятовування будується на встановленні логічних зв'язків в матеріалі. Також шукаються такі зв'язки між даним матеріалом і тим, що відомий раніше. В процес логічного запам'ятовування активно включається мислення. Матеріал активно обробляється, розбивається на смислові частини, аналізується, порівнюється із попереднім досвідом людини. Таке запам'ятовування набагато ефективніше, ніж механічне, і переважно використовується дорослими людьми.

Збереження - це процес утримання в пам'яті матеріалу, одержаного в результаті запам'ятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Ці зміни відбуваються в результаті мнемічних операцій, які не усвідомлюються. Але точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від включеності її до діяльності людини і ступеня значимості для людини цієї інформації. Матеріал, що рідко використовується і мало значить, забувається швидше.

Відтворення - це процес відновлення матеріалу, який зберігається в пам'яті.

Ефективність, точність і легкість відтворення матеріалу залежать від його об'єму, складності, часу, що пройшов від запам'ятовування до відтворення. Чим більше за обсягом та складніше матеріал, тим важче він відновлюється. Але й непроста інформація буде відтворюватися краще, якщо в свій час була установка на точність її запам'ятання, зроблена значна кількість повторень. Відтворення тісно пов'язане із мисленням, це реконструкція матеріалу, яка часто проходить із вольовими зусилля. Мнемічні дії при цьому мають репродуктивний характер.

Формами відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування.

Впізнавання матеріалу відбувається при його повторному сприйманні. При цьому шукається потрібний матеріал із того, що міститься в довготривалій пам'яті і звіряється із сприйманим образом. Впізнавання може бути різним за ступенем чіткості та довільності.

Власне відтворення - це відновлення матеріалу, який раніш запам'ятовувався. Воно може бути мимовільним і довільним. При мимовільному відтворенні відновлення матеріалу відбувається за умов відсутності мнемічної спрямованості. Матеріал відновлюється без зусиль, спливає сам собою. Одні думки ведуть за собою інші, елементи відтворюваного матеріалу асоціативно пов'язані між собою.

Довільне відтворення відбувається при постановці завдання відтворити матеріал. При цьому застосовуються мнемічні дії, часто докладаються вольові зусилля. Як правило, чим більший проміжок часу пройшов від момента запам'ятовування, тим важче точно відтворити матеріал. Але бувають випадки точного відтворення матеріалу, який вже здавався забутим. Цей ефект має назву ремінісценції і найчастіше буває у дітей.

Пригадування - це найбільш активна форма відтворення. Воно пов'язане із довільним пошуком потрібного матеріалу в тривалій пам'яті та його реконструкцією. Цей процес часто тривалий, вимагає вольових зусиль і включає мислительні дії. Людина міркує, шукає логічні зв'язки між елементами, що відтворюються, порівнює та аналізує. Успішність пригадування залежить від чіткого розуміння репродуктивної задачі, навичок використання мнемічних дій і наполегливості.

Згадування - це відтворення людиною образів подій її минулого. Спогади часто бувають дуже яскравими, в усіх подробицях. Згадування буває мимовільним, тоді образи минулого виникають на ґрунті асоціацій, і довільним, при постановці завдання згадати.

Забування - це процес, що полягає у неможливості відтворити матеріал, що був закріплений в пам'яті. В першу чергу забувається те, що не є важливим для людини, не знаходить зв'язків із її попереднім досвідом. Також, на думку 3. Фрейда, забувається (витісняється з пам'яті) те, що людина не хоче пам'ятати. Швидкість, із якою забувається деякий матеріал, тим більше, чим він більше за обсягом, менш структурований і беззмістовний, чим менше зв'язків існує між ним і відомим раніш.

За дослідженнями Г. Еббінгауза в перші 12 годин після запам'ятовування забувається біля 60% матеріалу, після процес забування іде значно нижчими темпами і через 6 діб пам'ятається приблизно 20% початкового матеріалу. Тому для кр