42. Структурно-композиційна побудова виступу.
Щоб виступ був успішним недостатньо лише вивчити необхідну літературу, знайти цікавий матеріал, переконливі факти, цифри чи приклади. Слід подумати, як розташувати. Перед оратором виникає ряд запитань: як розпочати промову, як продовжити розмову, як завоювати увагу слухачів, чим закінчити промову. Тому особливу увагу слід приділити роботі над побудовою виступу.
Структура промови визначається задумом оратора. Як правило, кожна промова складається з трьох частин: вступу, основної частини та висновків. Кожна частина промови має свої особливості, які треба врахувати, готуючись до виступу. Найбільшою за обсягом повинна бути основна частина, тому їй слід приділяти значну увагу. Вступ і висновки не повинні бути великими.
ВСТУП. Завданням вступу є увести слухачів у тему та підготувати їх до сприйняття теми. У вступі підкреслюється актуальність теми, її значення для конкретної аудиторії, формулюється мета виступу, коротко викладається історія питання. Отже, у вступі оратор повинен встановити зв'язок зі слухачами і увести їх в курс справи.
Найважливішою частина промови є вступ.
Метою вступу є встановлення контакту з аудиторією)
У вступі використовуються такі найпоширеніші прийоми: привертання уваги аудиторії, «початок здалеку», «несподіваний вступ».
Прийом привертання уваги аудиторії, що часто використовують у вступі передбачає те, що оратор підкреслює своє право говорити на певну тему; оратор підкреслює важливість теми для аудиторії, оратор підкреслює значимість самого предмета промови.
У вступі оратор підкреслює своє право говорити на певну тему в ситуаціях, коли аудиторія готова слухати, треба лише стимулювати її інтерес до оратора. У таких випадках рекомендують ораторові тактику, що зорієнтована не на презентацію особистості оратора, а на презентацію його ставлення до того, що відбувається.
У вступі оратор підкреслює важливість теми для аудиторії у ситуаціях, коли слухачі не готові до сприйняття промови. У таких випадках рекомендують виходити з «нагальної необхідності», тобто звернутися до того аспекту подій, який залишався досі поза увагою присутніх, однак співвідноситься з їхніми потребами та інтересами)
У вступі оратор підкреслює значимість самого предмета промови у ситуації сприятливого контакту між учасниками спілкування. Такі ситуації переважно конвенційними, коли заздалегідь відомо, кому належатиме ініціатива у спілкуванні й аудиторія й аудиторія готова слухати. У таких випадках рекомендують відразу презентувати тему).
У конфліктній аудиторії у вступі рекомендують використовувати такий прийом, як «початок здалеку». Це означає вказати на багато вимірність істини, неможливість однобічної оцінки певного явища й тим самим підштовхнути слухачів до готовності вислухати інші погляди на проблему; використати «необхідний маневр», тобто виразити думку аудиторії як власну й поступово завести її в «глухий кут» (показати, що наслідки з цього положення неслушні, помилкові.
Прийом «несподіваний вступ» передбачає використання у вступі безпосереднє звернення оратора до основної проблеми.
У вступі прийом «несподіваний вступ» використовує у ситуаціях, коли аудиторія вже жваво зацікавлена у розгляді певної теми, пристрасті слухачів у розпалі).
Вибір оратором прийому вступу залежить від конкретної аудиторії.
Універсальні прийоми вступу, виділені у риториці – це цитата, яскравий приклад, комплімент, проблемне запитання, виклад мети й завдань вступу, демонстрація певного предмета, апеляція до загальноприйнятого джерела тощо.
Не рекомендують розпочинати промову з вибачень, що ви не встигли підготуватися, що ви не заберете багато часу тощо.
Загальні вимоги до вступу - вступ має бути коротким та яскравим.
Загальну мета основної частини - це обґрунтування тез оратора.
Мета завершення промови – це закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії.
Найбільш поширені прийоми, які використовуються у завершенні промови –це формулювання висновків, розгляд перспективи, апелювання.
Прийом завершення «формулювання висновків» - оратор повертається до найважливіших пунктів головної частини. Завершення промови повинне нагадати про них. Таке завершення може розгортатися на предмет повідомлення та на структуру повідомлення)
Зміст завершення промови щодо його розгортання на предмет промови передбачає підсумовування думок щодо предмета. Оратор повинен відібрати найсуттєвіші положення головної частини. Визначальною є розробка резюме. У завершеннях такого типу не рекомендують: уводити нові дані, відволікати «цікавинками», занадто варіювати вихідні дані)
Зміст завершення промови щодо його розгортання на структуру повідомлення
(передбачає огляд того, у якій послідовності подавалася інформація про предмет промови. Оратор наголошує не на головних рисах самого предмета, а на головному в повідомленні про нього. Для цього характеризується загальна структура промови та окремі частини. Головною тут є розробка анотації. У завершеннях такого типу не рекомендується: на ходу перебудовувати повідомлення, надавати рівного значення всім частинам, випускати мотиви переходу від однієї частини до іншої)
Прийом завершення промови «розгляд перспективи» - оратор підкреслює гіпотетичний розвиток предмета промови. Для цього він може скористатися екстраполяцією)
Різновиди екстраполяції це часова й просторова.
Зміст завершення промови через часову екстраполяцію передбачає розгляд того, чим предмет буде завтра. Промова ґрунтується на загальній схемі: «чим був об’єкт учора, - чим він є сьогодні – чим він буде завтра». Така схема підходить до повідомлень на будь-яку тему.
Зміст завершення промови через просторову екстраполяцію – уведення нових об’єктів для кращого засвоєння предмета промови. Ці об’єкти можуть бути подібними або контрастними до предмета промови)
Прийом завершення промови апелювання - оратор намагається емоційно завершити свою промову та вплинути на почуття аудиторії. Найчастіше використовується тоді, коли людина намагається сформувати у слухачів намір діяти певним чином. У завершеннях такого типу не рекомендується: надто підкреслювати дистанцію між оратором та аудиторією, характеризувати слухачів (особливо негативно), домагатися згоди аудиторії, протиставляти окремі групи слухачів між собою, примушувати аудиторію до відповідей на прямо поставлені питання)
Вибір прийому завершення промови диктується конкретними умовами спілкування. Оратору слід звернути увагу на мету промови)
Загальні прийоми завершення промови – це цитата, ілюстрація, подяка аудиторії у вигляді розгорнутого компліменту.
Небажано завершувати промову вибаченням, додатковими даними після того, як сформульовано висновки, безнадійною перспективою
Вимоги до висновків - висновки повинні бути стислими.
Бібліотечному працівнику важливо володіти мистецтвом публічного виступу.
Кожен виступ має певну мету – інформування аудиторії, переконання або створення певного настрою. Відповідно до цього виділяють такі жанри публічного мовлення:
- промова;
- доповідь;
- лекція;
- бесіда;
- участь у дискусії тощо.
Найпоширенішою формою публічного мовлення є доповідь, яка може бути діловою або звітною. Ділова доповідь – виступ, який містить виклад певних питань, пов’язаних з тією чи іншою сферою діяльності, висновки і пропозиції; передбачає виклад значного обсягу інформації й розрахований на обізнаних слухачів. У доповіді порушуються важливі для певної галузі проблеми і пропонуються шляхи їх розв’язання.
У звітній доповіді промовець об’єктивно висвітлює певні факти і переконує слухачів у необхідності висновків і пропозицій.
Промова – висвітлення певної інформації, що передбачає вплив на розум і почуття аудиторії. Цей жанр публічного мовлення характеризується з одного боку, логічною стрункістю викладання, а з другого – емоційністю мовця.
Бесіда – розмова з невеликою кількістю участників, що охоплює здебільшого декілька питань. Головне завдання бесіди – залучити присутніх до розмови, спонукати їх до викладення своїх позицій і думок.
Важливим для цього жанру публічного виступу є простий та стислий виклад основних положень обраної теми, її розвиток через систему запитань і відповідей.
Незалежно від різновиду публічного виступу промовець повинен його обміркувати наперед і ретельно підготувати. Для початку слід визначити наступне:
- мету виступу
- склад аудиторії;
- актуальність теми;
- якою буде атмосфера виступу (формальною чи неформальною);
- чи добре ви знаєте предмет свого виступу.
Основні етапи підготовки виступу
- Добір матеріалу (потрібних фактів), його систематизація, складання плану майбутнього виступу. Варто написати текст (можна повністю або у вигляді тез). Проте виступати бажано без записів.
- Логічність виступу. Матеріал доцільно поділити на смислові компоненти. Якщо тема багатоаспектна, і викладати її слід, починаючи від часткового до загального, поступово підводячи слухачів до засвоєння головної думки.
- Неодмінна риса усного публічного мовлення – переконливість. Аби переконати слухачів, потрібно відшукати необхідні докази і правильно їх сформулювати. Варто пам'ятати, що сам по собі факт – це ще не аргумент. Тож потрібно його пояснити, проілюструвавши прикладами.
У пригоді також стануть закони риторики, з-поміж яких особливу увагу слід звернути на закон ефективної комунікації, який передбачає встановлення інтелектуального й емоційно-вольового контакту промовця і аудиторії. Фахівці відзначають, що такий контакт може налагодитися тільки тоді, коли інтереси промовця й аудиторії збігаються. В іншому разі необхідно: вміти керувати власною поведінкою (контроль рухів, жестів, міміки, голосу); контролювати свої емоції; керувати поведінкою аудиторії (вчасно реагувати власними репліками, пропозиціями на зауваження й запитання аудиторії). Перед початком виступу бажано з'ясувати склад аудиторії. Аналіз аудиторії дозволяє підготувати вагомі аргументи виступу. Так, якщо ви виступаєте перед молоддю, то на неї більше діють психологічні фактори, гумор, яскраві образи; на жінок – емоції, думки інших людей, оцінки оточення; на чоловіків – логічні докази. У залежності від того, перед ким ви виступаєте, можно вибрати порядок використання ваших аргументів.
Побудова промови.
Слід пам'ятати, що розум людини сприймає цілісність певними порціями, кроками і тільки потім об'єднує в єдине ціле:Тому промову бажано поділяти на частини: вступ, основну частину, висновки. Такий поділ відображає глобальне завдання промови. Спочатку домовляємося з аудиторією про обговорення певного питання. Потім викладаємо суть проблеми, тобто розкриваємо й обговорюємо. Наприкінці підбиваємо підсумки спільного обговорення. Таке членування промови дозволяє оратору і слухачам раціонально організовувати спільну діяльність поетапно, полегшує та забезпечує сприймання інформації.
З чого почати?
Знайти ефектний початок, щоб одразу заволодіти увагою слухачів – так рекомендують фахівці з ораторського мистецтва. Початок виступу – дуже важкий і разом з тим відповідальний етап промови, коли слухачі ловлять кожне слово промовця. Фахівці вважають, що найкраще запам'ятовується інформація, що міститься на початку та в кінці промови.
Головне у вступній частині – привернути увагу, встановити контакт, підготувати слухачів до сприйняття промови. Вступ у змістовному аспекті – постановка питання, в психологічному – підготовка слухачів до сприймання промови, в структурному – введення в тему промови.
Основна частина
Основна частина – це головне в промові, тут всебічно розкривається тема. Все, про що йдеться в основній частині, повинно мати відношення до стрижневої ідеї, яка в свою чергу може бути розділена на декілька розділів або мікротем. Одне з основних завдань – розподілити матеріал як найкраще. Це може досягатися наступним чином: судження – аргумент – висновок.
Бажано, щоб усі мікротеми в тексті були незалежні одна від одної, але спрямовувалися до одного центру. Незалежність мікротем є основою їх можливості переміщуватися в тексті в залежності від конкретної ситуації спілкування.
Як підтримати постійний інтерес аудиторії?
Для цього існують такі методи:
- індуктивний – висвітлення матеріалу від часткового до загального;
- дедуктивний – висвітлення матеріалу від загального до часткового. Оратор на початку промови висуває якісь положення, а потім роз'яснює їх суть на конкретних прикладах, фактах;
- метод аналогій – співставлення різних явищ, фактів;
- ступеневий метод – послідовне висвітлення одного питання за іншим. Розглянувши якусь проблему, оратор вже більше до неї не повертається;
- історичний – висвітлення матеріалу в хронологічній послідовності, це дає можливість показати динаміку розвитку явищ або послідовність процесів.
Використання різних методів викладення матеріалу в одному і тому ж виступі дозволяє зробити структуру головної частини промови більш оригінальною, нестандартною.
У головній частині промови формулюються основні питання та окремі положення. Кожне положення має бути аргументоване, тобто доведене. Важливо, щоб система аргументів, запропонована доповідачем, була зрозуміла, доступна аудиторії.
Класифікація аргументів
Існують різні класифікації аргументів, серед них виділяють нисхідну та висхідну аргументацію.
Нисхідна аргументація полягає в тому, що спочатку оратор наводить найбільш сильні аргументи, а потім – менш слабкі.
Нисхідна аргументація найбільш ефективна для слабо підготовленої, мало зацікавленої або зовсім не зацікавленої аудиторії.
При висхідній аргументації найкращі аргументи наводяться в кінці виступу. Даний спосіб аргументації ефективний для підготовленої, зацікавленої аудиторії.
Крім того, аргументацію можна розглядати в контексті односторонності або двосторонності.
Одностороння аргументація передбачає викладення тільки аргументів "за" (позитив) чи тільки аргументів "проти" (негатив). Вважається, що одностороння аргументація ефективна для людей, які вже мають свої погляди на запропоновану тему, а також добре діє на людей з невисоким рівнем освіти і осіб, орієнтованих на сприйняття готових думок.
При двосторонній аргументації слухачам дають можливість співставити дві протилежні думки, вибрати з двох альтернатив. Така аргументація краще діє на підготовлену аудиторію, вчить слухачів аналізувати, самостійно робити висновки.
Якщо перші слова оратора мають привернути увагу, то останні – посилити ефект виступу.
Промову не слід обривати на півслові, залишити без висновків. Промова має закруглятися, тобто повертатися думками до початку, нагадуючи слухачам, про що хотіли говорити, про що говорили і до яких висновків дійшли. Необхідність саме такого закінчення продиктована тим, що промова сприймається на слух, і слухачі не можуть заглянути на її початок, де їм пояснювали значення обговорюваної теми. Нагадування допомагає зв'язати воєдино всі наведені аргументи й отримати цілісне уявлення про предмет мовлення.
Як можна завершити виступ?
- Підсумувати сказане, ідеї промови.
- Зробити конкретну пропозицію щодо подальших дій.
- Загострити проблему, посилити враження від промови.
- Повторити основні етапи розвитку теми.
- Показати шляхи подолання проблеми, накреслити її можливий розвиток тощо.
Ефективним виглядає ілюстрована кінцівка. Для цього можуть бути використані вірші, афоризми, цитати. Це дозволить посилити емоційність та ємкість кінцівки, зробити її більш яскравою.
Поради щодо завершення доповіді:
- ніколи не завершуйте промову вимученою посмішкою, розведенням рук або словами: "Я вважаю, це все, про що я хотів сказати";
- не слід вибачатися перед слухачами за те, що у вас не було достатньо часу на підготовку промови;
- заключення не повинно бути довгим;
- не закінчувати промову жартом, який не має відношення до теми.
Таким чином, закінчення має бути, по-перше, пов'язане з викладеним матеріалом, логічно підсумовувати обґрунтовані тези, по-друге,посилити враження, викликати бажання йти назустріч устремлінням оратора. Тому над фіналом треба сумлінно працювати, вибравши оптимальний варіант, короткий за формою, але змістовний.
Нагадуємо основні правила красномовства:
слід уникати дієслів наказового способу і таких словосполучень, як «Ви повинні», «Вам необхідно». Замість них краще використовувати нейтральні форми переконання: "Пропоную декілька варіантів вирішення проблеми", "Спробуємо визначити".
недопустимий менторський тон. Будь-яку, навіть дуже суперечливу, точку зору висловлюйте так, ніби запрошуєте опонентів до діалогу.
чітко визначайте закінчення попередньої думки і початок наступної.
не забувайте робити паузи, щоб звернути увагу на особливо важливу інформацію.
нічого так не псує враження, як монотонність, тому артистизм завжди доречний (але в міру).
не поспішайте: слухачам потрібен час, щоб зосвоїти інформацію.
