Галицько-Волинське князівство
Після смерті князя Романа Мстиславича у 1205 р. його жінка і маленькі діти (Данилові було всього 4 роки, а Василькові — 2) не змогли втримати владу. Галицько-Волинська держава розпалася.
З новою силою розгорілася боротьба за Київ. Чернігівський князь Всеволод Чермний переміг київського князя. Рід Ольговичів досягнув небувалої могутності, під його владою були Чернігів, Київ, Переяслав, Володимир і Галич.
Галицьким князівством заволоділи представники династії Ольговичів, три брати Ігоревичі — діти новгород-сіверського "князя Ігоря Святославича, онуки Ярослава Осмомисла. Вони, за свідченням літописця, вбили 500 бояр. Бояри вступили у змову з польськими та угорськими феодалами, яким удалося заволодіти Галицькою землею і частиною Волині.
Лише в 1219 р. Галицька земля здобула незалежність. Мстислав Мстиславич Удатний, який раніше князював у Новгороді, очолив визвольну боротьбу проти угорських і польських феодалів, яка завершилася їх розгромом і вигнанням з Галицької землі.
Позиції князівської влади у Галичині значно зміцніли. Мстислав з допомогою свого зятя Данила Романовича успішно відбив напади польських та угорських військ.
Останні роки свого життя Мстислав Удатний (помер в 1228 р.) провів на Пониззі, передавши перед цим князювання в Галичі угорському королевичу Андрію, який був одружений з іншою його донькою.
Могутність Галицько-Волинської держави відновлюється під кінець 30-х рр. XIII ст. Спираючись на підтримку населення міст і служилого боярства, Данило у 1238 р. зайняв Галич. Він правив князівством до своєї смерті в 1264 р.
Весною 1238 р. військова дружина Данила Романовича вщент розгромила німецьких рицарів, що незадовго перед цим заволоділи містом Дорогичином на крайній півночі Волинської землі. Поразка у Дорогичинській битві, під час якої потрапило в полон багато німців на чолі з їхнім командиром Бруно, назавжди відбила охоту в німецьких феодалів зазіхати на волинські землі.
Рух Батиєвої орди взимку 1241 р. завдав великої шкоди Галицько-Волинським землям. Багато міст і замків було зруйновано вщент. Лише замок в Кременці, розташований на високій горі, зміг відбити приступи монголів.
Скориставшись втечею князя Данила до Угорщини, владу в Галицькій землі знову захопили бояри. Зокрема, боярин Доброслав Судич узяв Пониззя з його центром містом Бакотою. Повернувшись з Угорщини, Данило восени 1241 року посилає в Бакоту свого канцлера ("печатника") Кирила, який прогнав Доброслава з Пониззя. Данило покарав також князів Болохівської землі (у верхів'ях річок Случ, Тетерів, Південний Буг), які стали служити татарам.
У 1245 р. папа Інокентій IV спорядив спеціальну місію на чолі з Плано Карпіні, яка повинна була побувати на Русі та в Золотій Орді. Плано Карпіні зустрівся в дорозі з Данилом Романовичем, який повертався із Сарая-Бату. Вони вели переговори про союз католицизму з православ'ям. Князь Данило після цього послав своїх представників до глави римо-католицької церкви.
Данило Романович вів активну зовнішню політику, навіть втручався у справи Центральної Європи. Так, коли почалася боротьба за "австрійську" спадщину, Данило одружив свого сина Романа в 1252 р. з Гертрудою, спадкоємницею місцевої правлячої династії. Але Роман, під тиском ворогів, змушений був покинути Відень, після чого Данило посадив його на князювання в Литві.
На початку 50-х років XIII ст. золотоординці намагалися зміцнити свої позиції на території Південної Русі-України. У Придніпров'я прийшло кочувати дві монголо-татарські орди. Галицько-Волинська держава залишилася віч-на-віч з наймогутнішим у тодішньому світі супротивником.
Князь сподівався на підтримку християнських держав Європи у боротьбі проти монгольського панування. Саме тому Данило Романович був змушений відновити зв'язки з папою, які почали налагоджуватися завдяки місії Плано Карпіні.
У 1253 р. папа Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти монголо-татар, закликавши взяти в ньому участь християн багатьох країн Європи.
У 1254 р. у місті Дорогичині (місто знаходилося на крайній півночі князівства) під час походу галицько-волинської дружини на ятвягів представники папи здійснили коронацію Данила Романовича. Але згодом, переконавшись у нездатності папи організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, Данило припиняє стосунки з папою. Коронація у Дорогичині справила велике враження на галицького літописця. Відтоді літописець велично називає Данила Романовича королем.
В 1254 р. монгольський воєначальник Куремса зі своєю ордою підійшов до Бакоти на Дністрі. На бік ординців перейшов "старший города". Потім загони Куремси з'явилися під Володимиром-Волинським та Луцьком. Жителі цих міст відбили нападників.
Данило Романович виступив проти орди Куремси. Галицько-волинське військо розділилося: полки Лева Даниловича вступили на Побужжя і "повоювали там татарських людей", полки Данила і Василька дали бій Куремсі у Болохівській землі й перемогли його.
Навесні 1255 р. син Данила Галицького Шварно просунувся на схід, до річок Случ і Тетерів, та здобув Болохівську землю. Літописець називає 14 великих міст, захоплених галицько-волинським військом. Болохівська земля була остаточно приєднана до Галицько-Волинського князівства, а її бунтівне боярство суворо покаране. Орда Куремси повернулася в місця своїх кочовищ.
Нові спроби підкорити Галицько-Волинське князівство пробив монголо-татарський воєначальник Бурундай. У 1259 році, вирушаючи в Польщу, він зажадав, щоб галицько-волинські князі на знак своєї покори вийшли йому назустріч. Данило Романович, не бажаючи коритись Бурундаю, поїхав до Угорщини. Інші ж князі прийшли з покорою до Бурундая. На вимогу ординців було зруйновано укріплення Львова, Луцька та інших міст.
