Галицько-волинська держава за наступників Данила Галицького

Наступники Данила Галицького продовжили в основному його внутрішню і зовнішню політику. Старшим князем став брат і однодумець Данила Василько, столиця якого знахо­дилася у Володимирі-Волинському. Сини Данила (Лев, Шварно і Мстислав) поділили між собою землі батька та сіли князювати відповідно у Галичі, Холмі та Луцьку.

З літопису відомо про складні взаємини, що склалися у галицько-волинських князів з Литвою та польськими кня­зями. Час від часу спалахували війни, виникали тимча­сові союзи, одружувалися діти колишніх ворогів і знову починалися спустошливі набіги на землі сусідів.

Особливу активність проявляв старший син Данила Лев, який народився близько 1228 р. Він намагався усіма засобами збільшити свої володіння.

У 1268 р. сталася подія, котра заплямувала Лева. Він убив хрещеного батька свого сина Юрія — литовського князя Войшелка, як писав літописець, "од зависті, що той дав землю Литовську брату його Шварнові". Войшелк був християнином, до того ж три роки провів у монастирі в Полонному. Коли вбили його батька — великого князя литовського Миндовга, він розправився із вбивцями, але не став довго правити і передав владу Шварнові, який був одружений на його сестрі.

В 1269 р. помер Шварно. Його землями заволодів князь Лев. А в Литві до влади прийшов язичник Тройден, котрий почав здійснювати напади на галицько-волинські землі. Наступного року, коли помер Василько, на Волині став правити його син Володимир (1270-1289).

В 1275 і 1277 роках галицько-волинські дружини разом із золотоординцями здійснили два успішних походи на Литву, а в 1280 р. князь Лев з їх допомогою безуспішно намагався захопити Польщу, коли там помер краківський князь. Лев Данилович підтримував добрі відносини з Угор­щиною та Чехією.

Літописець схвально описав діяльність волинського князя Володимира, навів багато прикладів, які підкрес­лювали його державну мудрість. Проте у Володимира не було дітей. Він довго хворів і перед своєю смертю наблизив до себе Мстислава Даниловича, заповівши йому всі свої володіння.

В свою чергу, після смерті Мстислава Волинь була приєднана до володінь Лева Даниловича.

В роки князювання галицько-волинського князя Юрія Львовича (1301-1308) розросталися міста і села, розвива­лися ремесла, торгівля, підносилась культура. Близько 1303 року почала діяти Галицька митрополія. Пізніше, мабуть після смерті першого митрополита, Юрій Львович направив до Константинополя ігумена Петра, якого було висвячено Патріархом в митрополичий сан. Петро став керівником церковної організації "всієї Русі" з місцем перебування у Володимирі-на-Клязьмі. Пізніше, через неприязне став­лення до нього володимирського князя, він робить своєю резиденцією Москву. Петро вважався також галицьким митрополитом. Але Юрій Львович пізніше добивався, щоб Галицькамитрополія була повністю незалежною.

Історики вважають, що правління Юрія Львовича доба золотого спокою, багатства й піднесення культури Галицько-Волинської держави, зміцнення її авторитету.

Ì Сини Юрія — Андрій і Лев II правили разом в 1308-1323 роках. Вони відстоювали інтереси Галицько-Волинської держави, сприяли її внутрішній стабілізації. Розвивалися економіка й культура.

Ì На початку XIV ст. набрало значної сили Литовське князівство. Але йому загрожували німецькі рицарі, Польща, Золота Орда. Спочатку ворожі, а потім добросу­сідські взаємини між Галицько-Волинським князівством і Литвою з часом переросли у союзницькі.

Ì Шлюб наймолод­шого сина великого князя литовського Гедиміна — Любарта (прийняв при хрещенні ім'я Дмитра) з дочкою Андрія Юрійовича сприяв зміцненню союзу галицько-волинських і литовських князів.

Ì В жорстокій борні з Золотою Ордою Галицько-Волинське князівство зазнало поразки. Князі Андрій і Лев близько 1323 р. загинули в бою з ординцями.

a Новим галицько-волинським князем став Болеслав — син мазовецького (в Польщі) князя Тройдена та Марії Юріївни. Він прийняв православ'я та отримав ім'я Юрій ІІ (1323-1340). Проте бояри, небезпідставно запідозривши Юрія в намаганнях повернутися в католицизм, отруїли князя.

a Остання третина XIII — початок XIV ст. — надзви­чайно важлива епоха в історії Галицько-Волинської держави. Зріс міжнародний авторитет її правителів — "королів Русі".