Махді — особа, яка йде правильним шляхом під керівництвом Аллаха і має сповістити про кінець світу; мусульманський Месія.

Медресе — релігійна ісламська школа, де готують мулл, суддів шаріатських судів, викладачів і навіть окремих службовців державного апарату.

Мечеть — ісламський храм, культова споруда в ісламі.

Милостиня — допомога нужденним.

Миро — суміш оливкової олії, білого вина та ароматичних речовин, що використовується під час здійснення таїнства миропомазання у православній церкві.

Митра — позолочений головній убір, що його у православ'ї і католицизмі надіває вище духовенство під час богослужіння.

Митрополит — у православ'ї — сан та звання єпископа, який стоїть на чолі церковно-адміністративної одиниці — митрополії. У церквах з патріаршим управлінням — другий чин після патріарха.

Мінеї четьї, четьї мінеї — церковний збірник життєписів святих, богослужбових пісень, повчань, канонів, молитов на кожний день року.

Мітра — давньоіранський бог сонця, чистоти і правди.

Молебень — у християнстві — одне з церковних богослужінь, змістом якого є молитва з подякою або проханням стосовно подій чи потреб суспільного та приватного життя.

Молитва — звернення священика чи самого віруючого до Бога з проханням про дарування блага і відвернення зла.

Монастир — форма об'єднання чернецтва у громади з єдиним статутом життя, спільним володінням житловими, господарськими та культовими приміщеннями.

Монах, чернець — особа, яка прийняла обряд постригу в чернецтво і дала обітницю вести аскетичний спосіб життя в монастирі.

Монотеїзм — релігійне уявлення та вчення про єдиного Бога, єдинобожжя, на противагу політеїзму — багатобожжю.

Монофізитство — богословсько-догматичний напрям у християнстві, який вчить, що Христу властива лише одна божественна сутність, а не дві — божественна і людська. Монофізитів було засуджено на Халкідонському соборі (451). До монофізитських (нехалкідонських) церков належить Вірменська апостольська церква та ін.

Мощі — останки тіла святого, що збереглися нетлінними. Предмет релігійного шанування у католицькій і православній церквах.

Музика церковна — один із видів релігійно-культурної, духовної музики, що створюється на традиційні тексти релігійного змісту. В українському православ'ї — це одноголосні чи багатоголосні (партесні) співи церковнослов'янською мовою без інструментального супроводу. Основні жанри — літургія (обідня), всеношна, молебень, літія, панахида, духовний концерт. Більшість пісень музики церковної, що виконуються колективами (окремими представниками) українського православ'я, написано композитором Д.С. Бортнянським. Українське православ'я виробило в середині ХУП ст. власний розспів — київський, що спирається на народну музикальну мову і традиції піснетворчості. Музикальні форми співів регламентує "Типікон". Музику і тексти церковних служб викладено у книгах "Обхід", "Октоїх", "Тріодь" та ін.

Мулла — служитель культу в ісламі.

Муфтій — вища духовна особа у мусульман-сунітів, очолює духовне управління мусульман.

Мученики — в католицизмі та православ'ї — особи, які зазнавали страждань від гонінь на християн, але залишилися вірними своєму віровченню. Першими мучениками в українському православ'ї є Борис і Гліб.

Мюридизм — напрям в ісламі, що поширився на Північному Кавказі у 20—60-х роках XIX ст. як форма протистояння підпорядкуванню Росією. Закликав горців наслідувати суфізм, вимоги шаріату і вести війну (газават) проти невірних (тобто росіян). Відомим в історії керівником мюридів був Шаміль.

Накази релігійні — вимоги, що висуваються віросповіданням або церквою від імені бога, пророків та ін. Можуть регламентувати не тільки культ, а й різноманітні сфери життя людини: побут, сімейні і статеві взаємовідносини тощо.

Намаз, салят — п'ятиразова щоденна молитва у мусульман.

Наставник — виборний керівник старообрядницької безпопівської громади.

Начотчик — у православ'ї — людина, яка знає зміст церковних книг, церковний читець.

Нетрадиційні культи, неорелігїі — нові релігійні течії, що виникли у XX ст.

Нечестивий — атеїст, іновірець або грішник, який виступає проти релігії та духовенства.

Німб — сяйво навколо голови на зображеннях богів, у християнській іконографії — також Богородиці, святих, ангелів, пророків. На зображеннях ангелів і святих німб — блискуче коло, у Богородиці це коло часто прикрашене зірками, у Бога-Отця німб зображений переважно у формі шестикутної зірки.

Нірвана — термін, що у буддизмі і джайнізмі означає відсутність бажань, абсолютний спокій, розрив у ланцюгу перетворень; у брахманізмі та індуїзмі — стан злиття з Брахмою.

Номоканон — збірник візантійського канонічного права щодо діяльності церкви та церковних правил. Наприкінці XIII ст. у Київській державі цей збірник було перероблено і покладено в основу "Кормчої книги", що стала нормативною для української церкви й церковного суду.

Норми релігії — вид соціальних норм, які установлює церква чи релігія в цілому. Будь-яка релігія має певну сукупність таких норм для регулювання суспільних відносин. Складаються з правил поведінки (дозвіл, наказ, заборона певних дій), вказівок на їхнє надприродне походження та на засоби, що забезпечують їхнє виконання (обіцяння нагороди або кари, погрожування церковною карою). В окремих випадках забезпечуються також засобами державного примусу.

Нунцій — постійний дипломатичний представник Папи Римського у країнах, з якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини. Поєднує дипломатичне представництво з наглядом за католицькою церквою в певній країні.

Обідня — християнське богослужіння, під час якого здійснюється таїнство причастя.

Обновленство — опозиційний рух усередині російського православ'я у 20-х роках XX ст. у зв'язку з незадоволенням частини віруючих і духовенства антибільшовицькою діяльністю патріарха Тихона. Існувало до 1946 р. у різноманітних формах: "Жива церква", "Церковне відродження", "Союз громад давньоапостольської церкви" та ін.

Обрізання — релігійно-магічний обряд відрізання крайньої плоті чоловічого статевого органу, поширений в іудейському (здійснюється на 8-й день після народження малюка спеціальним оператором — моелом) і мусульманському (здійснюється над хлопчиками 7—10 років) культах, а також у багатьох народів Австралії, Америки, Океанії та Африки.

Оглашенні — люди, які готуються прийняти християнство, але ще не хрещені.

Омовіння —"обряд ритуального очищення водою різних частин тіла перед священними діями, поширений у прихильників іудаїзму, ісламу, деяких християнських течій.

Оракул — 1) у Стародавніх Греції і Римі — пророкування, що було відповіддю божества на запитання віруючого, передане через жерця; 2) місце, храм, де відбувалися такі пророцтва; 3) жрець-віщун.

Оранта — іконографічний образ Богоматері, яка зображувалася на повний зріст із піднятими на рівень лиця руками з повернутими від себе долонями.

Організація релігійна — об'єднання віруючих, громад на базі єдиного віровчення та належності до конфесії, якій властиві всі ознаки соціальної групи.

Освячення — магічні слова та дії, що виконуються з метою надання сакральності тому чи іншому предметові, наприклад, освячення будівлі, житла, води та ін.

Пагода, ступа — буддійський храм, культова споруда.

Паламар — у православ'ї — церковнослужитель, який допомагає священику під час богослужінь. Інша назва — дячок, причетник.

Паломництво — похід віруючих (паломників, прочан, пілігримів) до святих місць (місць паломництва) в надії отримати божественну святість. Найвідоміші у християнській культурі місця паломництва — Палестина, Лурд (Франція), Афон (Греція); в Україні — Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра та ін.

Панагія — невеличка кругла ікона Богоматері, що носиться на грудях як відзнака архієрейського сану.

Панахида — християнська заупокійна служба над тілом небіжчика або після його поховання на 3, 9, 20, 40-й день, а також у дні народження і смерті.

Панікадило — у православному храмі — центральна люстра з багатьма свічками або лампадами.

Паперть — підвищений майданчик перед входом до православного храму.

Паранджа — жіночий верхній одяг, який, згідно з настановами шаріату, носять дорослі мусульманки поза домівкою.

Парафія — у православній і католицькій церквах — первинна територіальна адміністративна одиниця церкви на чолі з церковною радою, яку обирають віруючі на зборах релігійної громади.

Парсизм — сучасна форма зороастризму, для якої характерне уявлення про єдиного всемогутнього Бога при збереженні старих, традиційних дуалістичних ідей. Назва пов'язана з Персією, країною, в якій виник зороастризм.

Паска — святкове тісто, що випікається і освячується на Великдень.

Паства — у християнстві — сукупність віруючих, об'єднаних церквою. Як правило, термін застосовується до віруючих однієї парафії (парафіян).

Пастор — служитель церкви у протестантських течіях християнства.

Пасхалії — складені християнською церквою на багато років наперед таблиці дат святкування Великодня відповідно до рішення Нікейського собору (326), за яким Великдень відзначається у перший тиждень після повного Місяця, що збігається з весіннім рівноденням або передує йому, але в жодному разі не може збігатися з іудейською Пасхою. Розрахунок пасхалій робиться за юліанським (православна церква) або григоріанським (католицька церква) календарями. (Різниця календарів на 2000 р. становила 13 діб.)

Патер — у католицькій церкві — чернець у сані диякона, священик.

Патерик — у православній церкві — збірник життєписів, розповідей про монахів (наприклад, "Києво-Печерський патерик"). Термін походить від слова — патер (батько, отець). Перші патерики з'явилися у Візантії в IV ст.

Патристика — сукупність теологічних, філософських і соціально-політичних доктрин християнських богословів II— VIII ст., відомих як "отці церкви".

Патріарх — 1) у православній церкві — найвищий духовний сан; глава автокефальної церкви; 2) у католицизмі — глава окремої єпархії.

Патріархат — християнська церква, керована патріархом.

Патріархія — 1) церковно-територіальна одиниця, підлегла патріархові; 2) вища влада окремих автокефальних церков у православ'ї.

Патрологія — розділ християнського богослов'я, присвячений творам і біографіям так званих "отців церкви". Його змістом є вивчення і коментування доктрин "отців церкви" та інших учителів християнства, опис їхнього життя та діяльності.

Пекло — у системі уявлень більшості релігій світу (християнство, іслам, брахманізм та ін.) — місце під землею, де перебувають душі грішників, засуджені до посмертних мук. За Біблією, пекло розташоване на околиці Єрусалима в долині Гінном (звідси синонім пекла — геєна).

Піст — релігійна заборона на скоромну їжу (м'ясну, рибну, молочну, яйця та ін.), весілля й розваги, що встановлюється християнською церквою на певний час.

Плюралізм релігійний — поліконфесійний характер релігійності соціальних груп, підданих однієї країни, держави.

Подвижник — людина, яка за релігійними мотивами піддає себе всіляким нестаткам та стражданням (пустельництво, відмова від різноманітних вигод земного життя). Багатьох подвижників канонізовано католицизмом та православ'ям як святих.

Помазаник — пророк, первосвященик або монарх, помазаний миром на знак одержання влади нібито від Бога.

Помісні собори — з'їзди представників вищого духовенства певної автокефальної церкви або її окремих складових, що скликаються для обговорення і вирішення питань віровчення, культу, церковного управління тощо.

Понтифіки — 1) у Стародавньому Римі — члени жрецької колегії, яка здійснювала загальний нагляд за релігійними обрядами, виробляли релігійні настанови, судові правила, стежили за календарем, вели хронологічні списки консулів; 2) титул Папи Римського.

Послання — ранньохристиянські твори, листи, адресовані громадам, приватним особам чи всім християнам, написані подвижниками раннього християнства.

Послушник — людина, яка, прислуговуючи в монастирі чи окремій духовній особі, готується стати ченцем (монахом).

Постриг — у православ'ї і католицизмі — обряд, що ним супроводжується посвята у духовний сан або чернецтво. Бере початок від звичаю вистригати волосся на голові раба у Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Обряд постригу символізує перетворення новопостриженого на раба Божого.

Праведник — людина, яка виконує всі вимоги релігії і не грішить.

Право канонічне — церковно-правові норми, постанови і приписи, що регулюють устрій життя церкви.

Право релігійне — форма узгодженої взаємодії релігії та права, специфічний синтез релігійних та юридичних норм і уявлень, виконання яких забезпечується державно-церковним примусом. До нього відносять біблійні (старозавітні), талмудичні, давньоіндуїстські, мусульманські та інші системи правих норм.

Православне сектантство — сукупність релігійних конфесій, об'єднань, що виникли як опозиція до православної церкви. У руському православ'ї це христовіри, духобори, молокани, скопці, іоанніти та ін.

Православний культ — сукупність свят і обрядів, пов'язаних із віровченням православ'я і регламентованих православною церквою.

Православні автокефальні церкви — самостійно керовані православні церкви, спадкоємиці візантійської релігійної традиції. Мають спільне віровчення, що його основні догматичні положення, вироблені ще до розколу християнства, викладені в Символі віри та інших документах Вселенських Соборів (IV— VIII ст.) і вченнях "отців церкви". Спільними є й основні норми церковного життя (характер, послідовність проведення богослужіння, зовнішній вигляд священнослужителів і т. ін.), важливі елементи культової практики (зміст і форма обрядів, співи без музичного супроводу, внутрішній вигляд храму тощо). Автокефальні церкви відрізняються політичною орієнтацією, соціальними доктринами, оцінкою явищ суспільного життя. Вони підтримують взаємні контакти, узгоджують питання загально-православного значення, входять до Всесвітньої ради церков.

Православні автономії — відносно самостійні православні церкви, що з питань церковно-адміністративного управління залежать від автокефальних церков. До них належать Синайська, Фінляндська, Японська, Критська церкви, а з 1995 р. — Естонська церква. Обрання голови православної автономної церкви санкціонує керівництво автокефальної церкви, в юрисдикції якої вона перебуває. Всі православні автономні церкви — члени Всесвітньої ради церков.

Православні свята — дні урочистого відзначення пам'яті видатних подій або осіб, пов'язаних з православним культом. Залежно від того, кого вшановують, поділяються на Господні, Богородичні та святих. Між ними розрізняються перехідні (Великдень та ті, що залежать від дня святкування його) і неперехідні (з незмінною датою святкування). Залежно від урочистості вважаються більшими або меншими. Найважливіші з них — Великдень та 12 дванадесятих свят. До великих належать п'ять свят: Обрізання Господнє, Різдво Іоанна Богослова, Петраі Павла день, Усікновення глави Іоанна Богослова та Покрова Пресвятої Богородиці. На великі православні свята, крім урочистих богослужінь, влаштовують також хресний хід. З відзначенням пам'яті святих у народі пов'язані різні погодні й сільськогосподарські прикмети.

Право церковне — сукупність релігійних та юридичних норм, що регламентують структуру, організацію і діяльність церкви. Перевага юридичних або релігійних норм у системі права церковного зумовлена відносинами між церквою та державою в країні. В окремих країнах це право санкціонується державою та підтримується державним примусом, тому є повністю юридичним. Складовою права церковного є канонічне право.

Пресвітер — керівник громади в протестантських церквах і сектах, який обирається з числа активних віруючих і затверджується вищими органами церкви.

Престол — чотирикутний стіл посередині вівтаря у католицькому і православному храмі, на якому розміщуються антимінс, Євангеліє, один або декілька напрестольних хрестів. Біля нього здійснюється таїнство причастя, проводяться богослужіння.

Примас — у католицькій та англіканській церквах — титул глави церкви. Наприклад, Папа Римський є також примасом Італії, а архієпископ Кентерберійський є примасом англіканської церкви у Великобританії.

Причт — штатні священнослужителі і церковнослужителі одного храму або парафії у християнстві. Інша назва — клір.

Прозеліт — людина, яка прийняла нову віру.

Проповідь — промова релігійно-настановчого змісту, що виголошується священнослужителями в храмі під час або після богослужіння.

Псалми — короткі та порівняно нескладні за формою релігійні гімни і пісні, що входять до Псалтиря.

Псаломник — у православ'ї — церковнослужитель, до кола обов'язків якого входять читання і спів на криласі.

Псалтир — старозавітна книга, що містить 150 молитов, співів. Традиція приписує авторство Псалтиря царю Давиду. Біблійна критика стверджує, що йому належить лише 9 псалмів. Лінгвістичний аналіз свідчить, що авторство молитов Псалтиря належить не одній, а кільком особам.

Пуритани — англійські кальвіністи, прихильники рішучого втілення ідей Реформації в Англії XVI—XVII ст. і перетворення англіканської церкви на засадах послідовного протестантизму. Вимагали відокремлення церкви від держави, спрощення обрядовості, загального священства; відіграли значну роль у підготовці та проведенні Англійської революції XVII ст.

Пуруша — в індійській міфології—першолюдина, з якої утворився Всесвіт.

Пустинь — православний монастир у безлюдних, віддалених місцях; місце, де живе пустельник.

Рабин — служитель культу в іудаїзмі, суддя з питань релігійного та сімейного життя в єврейській громаді.

Рай — місцеперебування душ померлих праведників як винагорода за дотримання приписів релігії, вимог духовенства. Протиставляється пеклу. Поняття "Рай" характерне для багатьох релігій.

Рамадан, рамазан — дев'ятий місяць мусульманського календарного року, коли віруючі, згідно з Кораном і шаріатом, дотримуються посту — урази. Вважається, що цього місяця Мухаммеду передано одкровення Аллаха.

Релігійна картина світу — сукупність загальних уявлень про світ, його походження, будову й майбутнє; важливий елемент релігійного світогляду. Кожна релігія має своє уявлення про картину світу.

Релігійність — орієнтація індивіда або групи людей, що визначається сукупністю релігійних властивостей свідомості, поведінки, відносин між ними. Загальною ознакою релігійності є релігійна віра, яка охоплює знання релігійних ідей, уявлень, міфів і переконань у реальному існуванні надприродних істот.

Ризниця — приміщення у християнському храмі або монастирі, де зберігаються богослужбове вбрання священиків і церковні предмети.

Ритуал — сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу.

Ритуальні процеси — судові процеси, на яких розглядалися звинувачення у вбивствах, що нібито були вчинені з метою людського жертвопринесення. Найвідоміший ритуальний процес у Російської імперії — справа Бейліса в Києві (1913).

Розп'яття — 1) за Євангеліями — страта і мученицька смерть Ісуса Христа на хресті; 2) хрест з фігурою розіп'ятого Христа.

Ряса — повсякденний верхній одяг православних і католицьких священнослужителів і ченців — довгополе вбрання темного кольору з широкими рукавами.

Саваоф — одна з назв Бога-Отця в християнстві.

Сакралізація — надання матеріальним предметам, істотам, діям, нормам поведінки тощо магічних властивостей, святості, а також поширення впливу релігії на сферу соціальних відносин та інститутів.

Сатана (диявол, шайтан) — злий дух, супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла в іудаїзмі, християнстві та ісламі.

Свічки церковні — предмет культу, атрибут богослужіння у християнстві, буддизмі та інших релігіях, пов'язаний з вірою у містичну силу вогню. У православ'ї їх запалюють під час хрещення, поховання, причащання та інших обрядів.

Святки — 12 днів (з 7 по 19 січня), встановлені православною церквою в пам'ять народження Христа.

Священик — у християнстві сан служителя культу, котрий має право здійснювати богослужіння і таїнства, крім таїнства священства. Інша назва — ієрей.

Священнослужителі —термін для позначення служителів релігійного культу в православній і католицькій церквах, які мають духовний сан: єпископів, священиків, дияконів. Священнослужителі (крім диякона) мають право самостійно відправляти богослужіння, обряди, таїнства (таїнство священства здійснює лише єпископ).

Священство — 1) у православ'ї і католицизмі — одне із семи таїнств, через яке відбувається посвята в сан священнослужителя. За християнським віровченням, це таїнство наділення посвячуваного через покладання рук вищої за саном духовної особи благодаттю Святого Духа, що робить його посередником між Богом і людьми; 2) священики, священнослужителі.

Секта — релігійне об'єднання, що відокремилося від панівного релігійного напряму, не погоджуючись із його віровченням, висуваючи ті або інші доповнення, пропонуючи зміни в системі культу.

Секуляризація — процес звільнення різних сфер життя суспільства, свідомості людини, соціальних відносин та інститутів від впливу церкви, релігії. Охоплює цілий комплекс процесів у суспільному житті.

Септуагінта — переклад Старого Завіту грецькою мовою, здійснений у III—II ст. до н. е. в Александрії, згідно з легендою, за 72 дні 72 перекладачами. Септуагінта складається з книг і окремих текстів, 10 із яких зникли. 50 книг, що збереглися, православ'я визнає канонічними (іудаїзм визнає 39 книг).

Символ віри — стисле зведення головних догматів, що становлять основу віровчення будь-якої релігії. Загальнохристиянський Символ віри складається з 12 догматів; розроблений "отцями церкви" і затверджений на Нікейському (325) і Константинопольському (381) Вселенських Соборах.

Симфонія — книга, що містить в алфавітному порядку слова, фрази і вислови із зазначенням місця їх знаходження у Біблії.

Синагога — молитовний дім в іудаїзмі, громада віруючих, яка молиться в ньому.

Синедріон — вищий політичний і судовий орган влади в Єрусалимі в І ст. до н. е. — І ст. н. е. у складі представників жрецтва, світської аристократії і законовчителів Іудеї.

Синкретизм релігійний — змішане, неорганічне поєднання різноманітних віровчень і культових положень у процесі взаємовпливу релігій на певних етапах історичного розвитку.

Синод — дорадчий орган при патріархах православної церкви та Папі Римському в католицизмі. Складається з вищих церковних ієрархів. В Україні діють синоди Української православної церкви Київського Патріархату, Української автокефальної православної церкви, Української греко-католицької церкви.

Синопсис — збірник біблійних уривків та їх богословських тлумачень, творів релігійних філософів і церковних діячів.

Синоптичні Євангелія — перші Євангелія (від Матфея, від Марка, від Луки), що містять в основних рисах однаковий опис земного життя Ісуса Христа.

Сіон — частина Єрусалима (гора, пагорб), де, згідно з Біблією, знаходилося місто царя Давида і храм Яхве.

Скит — невеликий старообрядницький монастир у глухому місці, де віруючі ведуть самітнє життя. У православ'ї — філія монастиря, що розташовується зазвичай у пустельному і безлюдному місці. В Україні нині діє близько 10 скитів.

Спокута, спокутування — догмат у християнстві, сутність якого полягає в тому, що Бог-Отець нібито приніс у жертву свого Сина для спокути людських гріхів.

Страждання — почуття, пов'язане з терпінням болю, достатків, тягостей. Страждання начебто було дане Богом як кара людству за гріхопадіння.

Ступа пагода — вид буддійських пам'ятних споруд, що призначалися для збереження реліквій чи позначення святих місць.

Суд церковний — релігійно-правовий інститут і система судово-слідчих закладів у християнських церквах. До юрисдикції суду церковного належали питання шлюбу, відступництва, дисципліни священиків та ін. У країнах, де церква не відокремлена від держави, суд церковний є частиною державної судової системи.

Суна — Священний Переказ ісламу, складається з висловів Мухаммеда та оповідей про його діяння. Суна пояснює і доповнює Коран та є другою (після нього) основою мусульманського права. Суна створена у другій половині УП — на початку УТП ст., 6 її збірок складено у IX ст.

Сура — глава у Корані.

Схизма — будь-які церковні поділи, розколи в результаті суперечностей між послідовниками різних поглядів усередині церкви. Поняття закріпилося спочатку для позначення конфлікту між західною і східною християнськими церквами, в результаті якого в 1054 р. відбувся поділ християнства на православ'я і католицизм. Пізніше схизмою почали називати тільки розбіжності, не пов'язані з відмовою від визнання церковних догматів (на відміну від єресі).

Схима — найвищий ступінь чернецтва у православній церкві. Посвячені в схиму ченці-схимники дають обітницю дотримуватися суворіших аскетичних правил, ніж звичайні ченці. Буває великою і малою.

Табу — у народів первісного суспільства — релігійно-магічна заборона. її порушення призводить до неминучого тяжкого покарання з боку надприродних сил. Табу накладається на певні речі, дії, слова, рослини, харчі, місця, на тварин тощо. Пережитки табу зберігаються в сучасних релігіях у вигляді певних заборон і приписів. їх порушення вважається гріхом.

Таємна вечеря — 1) за Біблією — вечеря Ісуса Христа з апостолами напередодні його страти, під час якої він омив ноги апостолам і встановив таїнство євхаристії; 2) у католицизмі — церемонія Святого четверга, під час якої вище духовенство (в тому числі Папа Римський) прислуговує бідним, омиває їм ноги в пам'ять про діяння Ісуса Христа.

Таїнство — у християнстві обрядові дії, через які, за вченням церкви, віруючі отримують Божу благодать.

Талмуд — зведення догматичних релігійно-етичних і правових законоположень іудаїзму. В усній традиції виник у II— І ст. до н. е. Його письмове оформлення датується III—V ст.

Тантризм — спільна назва різних шкіл і напрямів у буддизмі та індуїзмі, які, застосовуючи методи йоги, розробили специфічну систему езотеричної практики. За тантризмом, людина розглядається як мікрокосмос, її тіло побудоване з того самого матеріалу, що й космос, і аналогічне йому. Вважається за можливе, з використанням практики йоги, звільняти сили людини, що дрімають у ній. Тантризм поширений в Японії, Непалі, Китаї, особливо в Тибеті.

Тартар — пекло, нижня частина підземного світу; розташована на такій самій відстані від поверхні землі, як земля від неба.

Теїзм — релігійне вчення про існування богів або єдиного бога, трансцендентного світу, його творця і управителя. Теїзм є внутрішньою ідейною основою політеїстичних та монотеїстичних релігій. Найрозвинутішими системами теїзму є іудаїзм, християнство, іслам.

Телеологія — концепція, згідно з якою у світі одвічно існують наперед встановлені цілі і раціональність, заради яких у світі відбуваються всі процеси.

Теогонія — сукупність притаманних політеїстичним релігіям міфів про походження і родовід богів. Згідно з міфологією давніх греків, вона є також і космогонією. Перший відомий систематизатор теогонії — Гесіод. Теогонічні сюжети можна знайти у міфологіях багатьох народів, у тому числі — давньоруського.

Теодицея — релігійно-філософське вчення. Доводить, що існування у світі зла не змінює релігійних уявлень про Бога як про абсолютне добро.

Теократія — форма держави і державного правління, за якої управління державою здійснюється жрецтвом або духовенством, а голові церковної ієрархії належить вища духовна і світська влада. До теократичних держав у різні часи належали: Іудея (V—Іст. до н. е.), халіфати Омеядів і Лббасидів, Папська область в Італії, Швейцарія за часів правління Кальвіна (XVI ст.), Ємен до революції 1962 р., Ватикан.

Теолог — особа, яка практикує теологію, богослов.

Теологія — вчення про Бога, побудоване на підставі текстів, що сприймається як свідчення Бога про себе самого, тобто божественне одкровення. Теологія пов'язана з концепцією особистого абсолютного Бога, який передає людям знання про себе через власне слово, а тому можлива лише в рамках теїзму. В точному значенні слова про теологію можна говорити стосовно трьох релігій — іудаїзму, християнства, ісламу. В індуїзмі та буддизмі теологія можлива як форма мислення лише тією мірою, якою вони містять елементи теїзму. Стосовно інших релігійних систем (конфуціанство, даосизм, дзен-буддизм тощо) термін теологія у сучасному розумінні застосовувати не можна. Цей термін частково відповідає поняттю "богослов'я".

Теософія — релігійно-філософське вчення про можливості безпосереднього осягнення Бога за допомогою містичної інтуїції та одкровення, що доступні обраному колу осіб.

Томізм — напрям у схоластичній філософії та теології католицизму. Назва походить від імені засновника — Фоми (Томи) Аквінського. Томізм застосовує докази існування Бога, а також інші положення, висунуті ним. Томізму притаманне прагнення поєднати суворо ортодоксальну позицію у релігійних питаннях з визнанням значення розуму за умови пріоритету віри над ним. Нині цей напрям існує у формі неотомізму.

Тора — давньоєврейське найменування П'ятикнижжя. У культових діях використовується тільки рукописний текст Тори, виконаний на сувої пергаменту.

Тризна — 1) частина обряду поховання у східних слов'ян періоду язичництва. Складалася з оплакування померлого, помину на його честь, змагань, військових ігор, пісень тощо. Під час християнізації слов'ян тризна довго зберігалася у вигляді пісень і банкетів; 2) церковна відправа, пов'язана з похованням.

Тримурт і — в індуїзмі та брахманізмі — три іпостасі єдиного неперсоніфікованого космічного духовного начала — брахмана, які відображають три його основні функції: Брахма — боготворець Всесвіту, Вішну — його охоронець, Шива — руйнівник. На скульптурних зображеннях члени тримурті або стоять тісною групою, або їх тіла нібито виростають одне з одного. Триптих — ікона, що складається з трьох частин. Трійця — 1) у християнстві — три особи Бога: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Догмат про існування єдиного Бога у трьох іпостасях сформульовано на церковному соборі (381) в Константинополі; 2) християнське свято, що відзначається у православ'ї.

Тропар — у християнському богослужінні — молитовний урочистий спів (декламація) на честь свята чи святого.

Українські православні церкви за кордоном — створені у Канаді 1918 р., у США —1919 р. Віруючими були українці-емігранти. УІЩ за кордоном провадили активну роботу, спрямовану на збереження української культури, відстоювали незалежність української держави, мали досить широку систему навчальних закладів, видавництв тощо.

Улеми — мусульманські законознавці та богослови. Унітарії — течії у протестантизмі, що обстоюють ідею єдиного Бога на противагу догматові про Трійцю.

Унія церковна — об'єднання православних і католицьких церков на умовах визнання православною церквою верховенства Папи Римського, католицького Символу віри та збереження нею своїх традиційних обрядів і богослужіння рідною мовою. У світі існує понад ЗО уніатських церков — грецького, маронітського, вірменського, коптського та інших обрядів.

Ураза — 30-денний мусульманський піст під час рамадану. Переривається щодня з вечора до ранку.

Факір — мусульманський чернець, жебрак, дервіш — спеціаліст з релігійного права, вправний у казуїстиці.

Фанатизм релігійний — сліпе, доведене до крайніх проявів визнання релігійних ідей і намагання наслідувати їх у практичному житті; нетерпимість до іновірців та інакодумців. Типи фанатизму — від пасивно-споглядального до активно-екстремістського. Крайнім проявом є бузувірство релігійне. Фатіха — назва першої сури Корану.

Фетва — письмовий умовивід, думка релігійного авторитета (муфтія) з богословсько-юридичних питань в ісламі.

Фікх — мусульманське правознавство, що ґрунтується на Корані, Су ні, іджмі.

Хадж — паломництво мусульман до Мекки.

Халіф — духовний і світський глава теократичної мусульманської держави (халіфату).

Хасидизм — релігійна течія серед євреїв Польщі та Правобережної України на початку XVIII ст. Існує в Україні, Ізраїлі, США.

Хедер — початкова релігійна школа в єврейській громаді.

Херем — прокляття, відлучення від синагоги тих, хто порушив настанови і правила єврейської громади, бере під сумнів Тору і Талмуд.

Ходжа — титул мусульман, які ведуть своє походження (як правило, фальсифіковане) від одного з чотирьох "правильних" арабських халіфів.

Храм — культова споруда, призначена для відправлення богослужінь і релігійних обрядів.

Цадик — у хасидизмі — глава громади.

Царські врата — у храмах візантійського обряду — двійчаста брама, що веде з притвору в середню частину храму. Назва пов'язана з тим, що візантійський імператор знімав із себе перед входом сюди вінець і зброю та відпускав охорону. Згодом так стали називати невисоку браму в іконостасі, що слугує входом до вівтаря. Це своєрідна ікона, поділена навпіл. У католицизмі назва тлумачиться в такий спосіб: крізь Царські врата у вигляді святих дарів проходить Цар царів Ісус Христос, щоб наситити паству своїм тілом і кров'ю.

Целібат — безшлюбність, обітниця, що її дають католицькі священики.

Цензура духовна — система нагляду з боку церкви за друкованими виданнями з правом заборони їх виходу.

Церква — тип релігійних організацій, а також християнська культова споруда, що має вівтар і приміщення для богослужіння.

Чадра — вид покривала, яке, згідно з настановами шаріату, зобов'язані носити жінки-мусульманки.

Чалма — головний убір з полотнища тканини, що обертається поверх іншого головного убору — фески, тюбетейки тощо, рідше — просто навколо голови.

Часослов — церковно-богослужбова книга, що містить псалми, молитви, пісні та інші тексти добового кола богослужіння.

Чорне духовенство — частина духовенства, на відміну від білого — не ченців. Поширене головним чином у християнстві (католицизмі, православ'ї, Українській греко-католицькій та Вірмено-Григоріанській церквах). Назва пов'язана з тим, щ