Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини.
Серед законів в першу чергу слід виділити кодифіковане джерело трудового права – Кодекс Законів про Працю, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р., введений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається з преамбули та 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою ІІІ–А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою XYI–A “Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по декілька разів. Поряд із КЗпП, діють інші закони України, прийняті Верховною Радою України. Закони, які регулюють трудові відносини можна розділити на: 1. Закони які безпосередньо регулюють трудові відносини (галузеві закони). 2. Закони, які побічно відносяться до трудових відносин (загальні закони). До галузевих законів можна віднести: 1. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. – сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує їм право на зайнятість, передбачає компенсацію в разі втрати роботи. 2. Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. – визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. 3. Закон України „Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. – визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці. 4. Закон України „Про відпустки” від 15 листопада 1996 р. 5. Закон України „По порядок вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)” від 3 березня 1998 р. – законодавче вирішено питання про порядок розгляду в Україні колективних трудових спорів (конфліктів). До загальних законів відносяться: Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991 р., – дає визначення права власності як урегульованих законом суспільних відносин по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Власнику надано право використовувати на договірній основі працю інших громадян, забезпечивши їм соціальні та економічні гарантії і права, передбачені законом. Майно може використовуватися і для підприємницької діяльності. Закон України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. – регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Закон визначає загальні засади діяльності державної служби, правовий статус державних службовців та їх апарату, порядок проходження державної служби, її припинення, матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців, відповідальність за порушення законодавства про державну службу. Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 р. – основними завданнями якого є створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організація соціального та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я. Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. – всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільне корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів. Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р.
|
