Спосіб виборів представницьких органів влади не по виборчих округах чи від усієї кількості виборців, а по виборчих куріях, які мають нерівні виборчі права. За куріальним принципом відбувалися вибори до австрійського парламенту (до 1907 р.), до Державної думи в царській Росії, до Галицького сейму в Австро-Угорській імперії. Так за австрійським законом 1873 р. вибори поділялися на чотири курії: землевласників, торговельних та промислових палат, міст, а також сільських громад. Наприкінці XIX ст. було передбачено п’яту курію – загального виборчого права. Кожна курія самостійно обирала до імперського рейхстагу визначену кількість представників. Поруч із загальними цензами для активного виборчого права були визначені також спеціальні виборчі цензи для кожної групи виборців окремо. Так, для участі у виборах від курії землевласників необхідно було володіти нерухомим майном, від курії міст і сільських громад – сплачувати встановлений прямий податок, від курії торговельних і промислових палат – бути членами цих палат і, нарешті, від курії загального виборчого права – відповідати вимозі шестимісячного цензу осілості у виборчому окрузі. Виборці, що мали право брати участь у виборах від однієї з перших чотирьох курій, не позбавлялися права робити це від курії загального виборчого права. Кожна курія самостійно обирала до імператорського рейхстагу визначену кількість представників. Поруч із загальними цензами для активного виборчого права були визначені також спеціальні цензи для кожної групи виборців окремо. Однак куріальне представництво не набуло широкого поширення в європейських країнах, хоча деякі його елементи можна знайти в процедурах формування верхніх палат парламентів і в наші дні.
