Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Рівноважний обсяг виробництва.

У точці перетину кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції досягається макроекономічна рівновага - рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного продукту в короткостроковому періоді. Макроекономічна рівновага може досягатися на будь-якому відрізкові кривої АS. Національну економіку, що вийшла за межі природного обсягу виробництва, нази­вають "перегрітою". Зменшення обсягу національного виробництва, що супроводжується зростанням рівня цін, називають - стагфляцією. Рівнова­га досягається в точці Е з рівноважним рівнем цін Р_е і рівноважним обсягом вироб­ництва Y_е. Припустімо, що рівень цін становить не Р_е, а Р₁. Крива сукупної пропозиції по­казує, що за рівня цін Р₁ підприєм­ства вироблятимуть обсяг національно­го продукту Y₁ За рівня цін Р₁, покупці хочуть придбати обсяг продукції Y₂, що показує крива сукупного попиту. Конкуренція між покупцями за наявний реальний обсяг продукції Y₂, підвищить рівень цін до Р_е. Зростання рівня цін з Р₁ до Р_е стимулюватиме виробників збільшити обсяг продукції з Y₁, до Y₂ і водночас змушує по­купців зменшити свої закупівлі з Y₂ до Y_e. Коли вироблений реаль­ний продукт дорівнює купленому обсягові продукції, як це має місце за рівня цін Р_е, національна економіка досягла рівноваги.

Ефект храповика грунтується на тому, що в сучасній рин­ковій економіці ціни легко зростають, але вони втратили еластичність у напрямі зниження. Тому збільшення сукуп­ного попиту підвищує рівень цін, а звуження попиту в ко­роткостроковому періоді не супроводжується їхнім зни­женням. У макроекономіці існують 2 основні підходи до проб­леми макроекономічної рівноваги — класичний і кейнсіанський.

Класичний підхід грунтується на законі Сея, згідно з яким "пропозиція творить свій власний попит". Прихильники цього підходу вважають, що гнучкі ціни і за­робітна плата швидко усувають з ринку будь-який над­лишок або нестачу попиту і пропозиції та поновлюють повну зайнятість за повного використання виробничих потужностей, а в національній економіці відсутні будь-які втрати, пов'язані з недовикористанням ресурсів або з недостатнім сукупним попитом. На їхню думку, макро-економічна політика не може спричинювати реальні макроекономічні зміни.

Кейнсіанський підхід базований на тому, що ціни і зар­плата негнучкі в короткостроковому періоді. За таких умов обсяг національного виробництва позитивно реа­гує на більший обсяг сукупного попиту, особливо за низьких рівнів національного продукту. Щодо безробіт­тя, то воно може значно перевищувати природну норму, бо відсутній механізм самокоригування, який автоматич­но спрямовує економіку до повної зайнятості. Кейнсіанці вважають, що макроекономічна політика може компен­сувати негнучкість цін і зарплати, стимулюючи націо­нальну економіку в роки спаду та уповільнюючи темпи її зростання у фазі буму. Аналіз сучасної ринкової економіки передбачає застосу­вання і класичної, і кейнсіанської моделей. Для корот­кострокового періоду використовують кейнсіанську мо­дель, а для довгострокового — класичну.