Номінальний та реальний ВВП. Дефлятор та індекс цін.

ВВП - це сумарна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, виготовлених у країні протягом певного періоду часу. Номінальний ВВП - вартісний показник, обчислений за діючими ринковими цінами, тобто такими, які склались на момент його розрахунку. Реальний ВВП – вартісний показник обчислений за базовими (незмінними) цінами.

Якщо ВВП розраховується за поточними цінами, то в сусп-ві складається не зовсім правильне уявлення про стан економіки, життєвий рівень населення. Виходить, що ВВП збільшується і, отже, життєвий рівень повинен підвищуватись, а фактично він зменшується. Для точнішого вимірювання резельтатів економ. діяльності сусп-ва на показникові кількості вироблених в економіці товарів і послуг не повинно позначатися зміна цін (тому реальний краще).

На величину номін. ВВП впливають 2 чинники:?фізичний обсяг вир-ва і?рівень цін, а на величину реального ВВП - лише обсяг вир-ва. Тому: реальний ВВП = номін. ВВП / дефлятор ВВП. Звідси випливає, що дефлятор ВВП - це відношення ном. ВВП до реального. Дефлятор ВВП хар-є динаміку загального рівня цін в економіці:

Темп зростання реального ВВП = темп зрост. мінімального ВВП - дефлятор ВВП. Загальний рівень цін визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за допомогою індексу цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яке служить масштабом цін. Індекс цін показує відносну змінну середнього рівня цін за певний період.

Індекс цін визначається за формулою: індекс цін поточного року = ціни поточного року / ціни базового року * 100%. Індекс цін, що використовується для усунення впливу інфляції на величину ВВП, називають ВВП-дефлятором. Дефлятор визначається як середня зважена ціна всіх товарів та послуг у ВВП, а вага кожного товару дорівнює його частці у сумарному ВВП. Зведення номін. ВВП до реального відбув. шляхом інфлювання та дефлювання. ·якщо дефлятор ВВП більший за 1, то зведення номін. ВВП до реального назив. дефлюванням, ·якщо дефл. ВВП менший за 1, то зв. ном. ВВП до реал. назив інфлюванням.

5. Основні макроекономічні теорії сучасної всесвітньої думки. Макроекономіка є однією з наймолодіших економічних наук. Свій початок вона бере ще у 16ст, коли француз Жан Бодуен обгрунтував зміну рівня цін(тобто інфляцію)результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін з використанням кількісної теорії грошей.У 17ст. Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругооберту, так звану економічну таблицю. Так як він був і економістом, і лікарем, то свою модель він розробив по зразку кругообігу в організмі людини. Кене ділить суспільство на три класи: Продуктивний(селяни), Заможний (землевласники), Безплідний(ремісники). Ці класи у Кене обмінюються результатами своєї праці і тим самим відтворюють себе. Розробляючи дану таблицю Кене виходить з двох принципів. 1) Господарський кругообіг має базуватися на природному економічному порядку, без зовнішнього тобто державного втручання. 2) У господ. кругооберті є можливість винекнення порушень, які призведуть до кризових явищ. Головний недолік економ. таблиці - це те, що він не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи. Важливий внесок у макроекономічну теорію зробив Адам Сміт, який розглянув дві ціни: природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку; та ринкову, тобто фактичну ціну за якою товар продається на ринку. Під впливом конкуренції і співвідношення між попитом та пропозицією ринкова ціна відхиляється від природної вгору чи вниз. Марксиський підхід - це протилежний підхід до оцінки регулювання можливостей ринку. Карл Маркс пропонує 2 моделі господарського кругообороту: моделі простого і розгорнутого відтворення. Проте його ідеї не дістали визнання і макроекономіка стала розвиватися згідно з класичною теорією. Проте в роки світової економічної кризи вона не підтвердила себе. Засновником нової макроекономічної теорії став англієць Джон Кейнс. Він довів, що в ринковій економіці може бути “рівновага за певної зайнятості” і що для її усунення необхідне державне втручання. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив грошову політику, а об’єктом впливу вважав сукупний попит. Отже, сучасна макроекономіка не має домінуючої теорії. Вона опирається на ряд теорій, які взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору.